Недотримання судами спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акту є безумовною підставою для розгляду такої справи спочатку – Верховний Суд

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку справу за позовом товариства до сільської ради про визнання протиправним та нечинним рішення сільради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності в адміністративно-територіальних межах сільської територіальної громади.

Позивач вважав, що у спірному рішенні сільрада навела завищені показники нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, що, в свою чергу, призведе до додаткових матеріальних витрат на сплату позивачем орендної плати за землю.

Суди попередніх інстанцій погодилися з доводами позивача та задовольнили позов.

Сільрада, не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Одним із доводів касаційної скарги стало те, що суди першої та апеляційної інстанцій з порушенням статті 12 КАС України віднесли цю справу до справ незначної складності, оскільки помилково вважали, що оскаржуване рішення є індивідуальним актом.

Верховний Суд погодився з доводами касаційної скарги, скасував оскаржувані судові рішення та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про повернення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Суд на підстав аналізу положень КАС України, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а також з урахуванням сталої судової практики, дійшов висновку про те, що спірне рішення сільської ради про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки комунальної власності в адміністративно-територіальних межах сільської територіальної громади є нормативно-правовим актом, а тому оцінка його правомірності передбачає безумовне дотримання судами статей 264, 265 КАС України.

Зі змісту цих статей Суд встановив, що адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується за правилами загального позовного провадження.

Суд урахував, що аналогічні положення передбачені у статті 12 КАС України, де зазначено, що виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах, зокрема, щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

На цій підставі Верховний Суд дійшов висновку, що для оскарження нормативно-правових актів передбачена інша процедура, ніж та, що передбачена для оскарження актів індивідуальної дії.

Разом з тим, з ухвали суду першої інстанції Суд встановив, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; суд першої інстанції не зобов`язував відповідача опублікувати оголошення щодо оскарження нормативно-правового акта у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

Ураховуючи викладененедотримання судами встановленого законом спеціального порядку розгляду спорів про визнання нечинним нормативно-правого акта є істотним порушенням процесуального права та безумовною підставою для розгляду такої справи спочатку, оскільки таке порушення, серед іншого, впливає на права та інтереси необмеженої кількості осіб (всіх осіб, на яких поширюється дія цього акта).

Неправильна кваліфікація судами рішення суб`єкта владних повноважень, яке відповідає ознакам нормативно-правового акта, шляхом оцінки такого рішення в процесі розгляду справи як індивідуального акта, є безумовною підставою для скасування відповідних судових рішень, оскільки порушується стаття 12 (у контексті необхідності розгляду справ щодо оскарження нормативно-правових актів за правилами загального позовного провадження) та статей 264, 265 КАС України (у контексті заінтересованості у результатах такого розгляду необмеженої кількості осіб).

Верховний Суд у цій справі виклав правовий висновок про те, що КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів.

Такі положення, перш за все, стосуються особливого порядку розгляду вказаної категорії справ (розгляд справи у загальному позовному провадженні, обов`язкова публікація оголошення про розгляд справи щодо оскарження нормативно-правового акта тощо), а також наявності передбачених спеціальних повноважень суду у разі визнання такого акта протиправним, а саме - нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акту не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду і, відповідно, не передбачає відновлення прав, які були порушені під час дії такого акта.

Вказане спрямовано для гарантування ефективного захисту позивача, порушення прав якого припиняється з моменту втрати чинності акта, та водночас полягає у недопущенні можливості зловживання позивачем своїм правом на захист порушених прав внаслідок визнаної протиправності нормативно-правового акта (стягнення сплачених під час дії оспорюваного нормативно-правового акта податків, орендної плати тощо).

Постанова Верховного Суду від 4 квітня 2024 року у справі №320/2796/23 (адміністративне провадження № К/990/42628/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.