Цитування чи плагіат: Верховний Суд розглянув справу авторки автореферату дисертації, який без її дозволу розмістив університет

Касаційний цивільний суд Верховного Суду 17 січня 2024 року розглянув справу авторки автореферату дисертації, який без її дозволу розмістив університет (справа №308/7570/18-ц). Зокрема, в цій справі КЦС ВС пояснив різницю між цитуванням та плагіатом, а також визначив, коли підлягає стягненню компенсація за порушення прав суб'єкта авторського права.

Історія справи

У лютому 2018 року авторка автореферату дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему «Корпоративна відповідальність в парадигмі глобального управління» звернулася з позовом до Державного вищого навчального закладу «Ужгородський національний університет» (ДВНЗ «УжНУ») про порушення особистих та майнових авторських прав та стягнення компенсації.

Позов мотивований тим, що автореферат опублікований у 2013 році кафедрою міжнародного менеджменту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана» МОН.

Позивачу стало відомо, що на сайті ДВНЗ «УжНУ» було розміщено навчально-методичний комплекс для студентів ІІ курсу денної та заочної форми навчання факультету міжнародної політики, логістики та менеджменту напряму підготовки: 6.030206 «Міжнародний бізнес», який знаходиться у вільному доступі. Автором згаданого навчально-методичного комплексу зазначено кандидата економічних наук, доцента кафедри міжнародного бізнесу, логістики та менеджменту університету.

При порівнянні автореферату позивача з розміщеним університетом текстом навчально-методичного комплексу вбачається, що ним використано частину автореферату у порушення вимог Закону «Про авторське право і суміжні права».

Оскільки жодного дозволу на використання автореферату відповідачам не надавалося, на думку позивача, діями відповідачів порушено її немайнові та майнові авторські права.

Рішення судів

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області позовну заяву залишено без задоволення. Постановою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без задоволення.

Зокрема, апеляційний суд вказав, що позивач повинна довести факт наявності у неї авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення її прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідачів. Колегія суддів вважала, що позивачем не надано, а судом не здобуто належних і допустимих доказів на підтвердження сукупності вказаних обставин.

Також апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції правильно встановлено, що законом встановлена можливість відтворення уривку з твору без згоди автора за певної умови, а саме, якщо цей твір створено для навчання, а інший твір, у якому відтворюється уривок, теж створений для досягнення цієї цілі. Відтворення частини автореферату позивача у навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання. Матеріалами справи встановлено, що обсяг відтвореного матеріалу відповідає зазначеній меті, а саме – для навчання.

У травні 2023 року авторка подала касаційну скаргу.

Позиція Верховного Суду

Щодо зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення та зобов`язання припинити порушення авторських прав

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі спосіб повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Європейський суд з прав людини зауважив, що у справах про захист честі, гідності та ділової репутації фізичні особи мають право вимагати спростування відомостей, які не відповідають дійсності та принижують їх честь і гідність, та відшкодування завданої шкоди. Обидва заходи було застосовано у справі заявників. Проте на додаток до них суди зобов`язали другого заявника опублікувати у газеті офіційне вибачення. Суд зазначає, що такий захід безпосередньо не передбачено в національному законодавстві. Як вбачається з відповідної національної судової практики, хоча й пізнішої за події, які розглядаються, встановлення зобов`язання вибачитися у справах про захист честі, гідності та ділової репутації може суперечити конституційній гарантії свободи вираження поглядів. За цих обставин Суд доходить висновку, що зобов`язання судом другого заявника вибачитися не було встановлене законом і, відповідно, у цьому відношенні було порушення статті 10 Конвенції (EDITORIAL BOARD OF PRAVOYE DELO AND SHTEKEL v. UKRAINE, № 33014/05, § 54, 58, 59, ЄСПЛ, від 5 травня 2011 року).

У справі, що переглядається:

• суди не звернули увагу, що право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх;
• позивачка, зокрема, просила зобов`язати ДВНЗ «УжНУ» розмістити на його офіційному сайті вибачення та зобов`язати відповідача припинити порушення авторських прав. Суди не врахували, що вказані вимоги не присікають порушення цивільних прав та/або інтересів й не відновлюють їх. Тому вказані позовні вимоги не є належним способом захисту прав і в їх задоволенні необхідно було відмовити з цієї підстави.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення та припинити порушення авторських прав, але помилились щодо мотивів такої відмови. Як наслідок оскаржені судові рішення підлягають зміні в частині мотивів відмови в задоволенні цих позовних вимог

Щодо зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (частини перша і друга статті 54 Конституції України).

Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (частина перша статті 423 ЦК України).

Майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об`єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об`єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності за умови, що такі обмеження та винятки не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб`єктів цих прав (частини перша та друга статті 424 ЦК України).

Використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом (частина третя статті 426 ЦК України).

Через збалансовану автором систему дозволів та заборон він має змогу отримувати співмірну винагороду за те, що він створив твір. Між тим це не означає, що авторові гарантується контроль над будь-яким без винятку використанням його твору третьою особою, але визначає, що по суті кожна окрема фактична дія третьої особи в принципі має розглядатися як така, що охоплюється правом на використання та вимагає попередньої (не обов`язково прямо висловленої) згоди автора (див. сase C№5/08 Infopaq International A/S v Danske Dagblades Forening).

Термін «літературні і художні твори» охоплює всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, як-то: книги, брошури та інші письмові твори, лекції, звертання, проповіді та інші подібного роду твори; драматичні і музично-драматичні твори; хореографічні твори і пантоміми, музичні твори з текстом або без тексту; кінематографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним кінематографії; малюнки, твори живопису, архітектури, скульптури, графіки і літографії; фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; твори прикладного мистецтва; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наукам (частина перша статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).

Дозволяється використання цитат із твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою, включаючи цитування статей із газет і журналів у формі оглядів преси (частина перша статті 10 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів 1971 року).

Твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб, та безоплатно використаний будь-якою особою, зокрема, як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюстрація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотримання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені автора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, виправданому поставленою метою (пункт 1 частини перша статті 444 ЦК).

Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв`язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв`язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору (стаття 438 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України від 23 грудня 1993 року № 3792-XII «Про авторське право і суміжні права» автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Згідно з пунктом 10 статті 21 Закону України № 3792-XII без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов`язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається відтворення твору в цілях і за умов, передбачених статтями 22-25 цього Закону.

Відповідно до підпункту «г» абзацу другого частини першої статті 52 Закону № 3792-ХІІ при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є, зокрема, плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору (пункт в частини першої статі 50 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу (пункт г частини другої статті 52 Закону № 3792-ХІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Обміркувавши викладене, касаційний суд зауважує, що:

• за загальним правилом використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності;
• як виняток допускається правомірне використання твору як об`єкта права інтелектуальної власності без дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, у разі якщо це передбачено відповідною нормою закону;
• цитування є вільним використанням твору із зазначенням імені автора і джерела запозичення. По своїй суті цитування є найбільш значущим обмеженням авторського права. Воно служить свого роду фундаментом для інших обмежень авторських прав;
• касаційний суд підкреслює, що умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору та джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора;
• протилежністю використанню твору як позитивної дії є плагіат. Плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
• компенсація підлягає стягненню у разі доведення факту порушення прав суб`єкта авторського права, зокрема при плагіаті. Для задоволення вимоги про стягнення компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які кваліфікуються як порушення авторського права. Для визначення розміру такої компенсації враховується, зокрема: факт порушення прав та яке саме порушення допущено; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); принципи приватного права (добросовісність, справедливість, розумність).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

У справі, що переглядається:

• при зверненні до суду позивач зазначала, що відповідачами порушено її авторські права: особисті немайнові і майнові права інтелектуальної власності та просила стягнути компенсацію в мінімальному розмірі, встановленому законом на час звернення позивача до суду;
• при відмові у задоволенні позовних вимог, встановивши, що використання частини автореферату позивачки відбулося без зазначення її імені та джерела, суди вважали, що відтворення частини автореферату позивача у Навчально-методичному комплексі можливе і без згоди автора, оскільки це є вільним відтворенням примірника твору для навчання;
• суди не врахували, що умовою для правомірності цитування є зазначення імені автора твору та джерела, з якого та чи інша цитата запозичується, що має вказати на походження процитованого твору, який використовується без дозволу автора;
• суди не звернули увагу, що плагіатом вважається, зокрема, використання цитат з іншого твору (частини твору) без посилання на відповідне джерело, тобто без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
• суди врахували, що використання твору здійснено відповідачем без дотримання такої умови правомірності цитування як зазначення імені автора твору та джерела;
• при визначенні розміру компенсації судом враховується тривалість порушення, обсяг порушення (зокрема з урахуванням території його поширення), а також принципи справедливості, добросовісності та розумності. З урахуванням того, що суди встановили факт плагіату (використання частини автореферату позивачки відбулося без зазначення її імені та джерела), касаційний суд вважає, що вимога про стягнення компенсації підлягає задоволенню.
• Як наслідок судові рішення в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача (доцента) на користь позивачки компенсацію за порушення майнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн та за порушення немайнових прав в розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що складає 32 000 грн.

Аргумент відзиву на касаційну скаргу про те, що висновок від 14 липня 2017 року № 5-06/17-ЕД є неналежним доказом у справі, оскільки ЦПК в редакції до 15 грудня 2017 року не передбачав складання висновку за зверненням учасника справи, касаційний суд відхиляє, оскільки суди оцінювали його як письмовий доказ, а не як висновок експерта.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

відповідно до пункту 4.2.5 Положення про академічну доброчесність в Ужгородському національному університеті, введеного в дію Наказом ректора ДВНЗ «УжНУ» від 3 березня 2017 року, порушенням етичних норм наукової діяльності є, в тому числі, оприлюднення (частково або повністю) наукових (творчих) результатів, отриманих іншими особами, як результатів власного дослідження (творчості), та/або відтворення опублікованих текстів (оприлюднених творів мистецтва) інших авторів без зазначення авторства, без належного оформлення посилань; пункт 4.3 використання запозичених текстів у письмових роботах допускається за умови, що зазначені всі джерела запозичень. Перевірці на академічний плагіат підлягають: в тому числі, навчальні (курсові роботи (проєкти), реферати тощо) та кваліфікаційні (дипломні роботи, (проєкти) роботи здобувачів вищої освіти ступенів «бакалавр» і «Магістр», науково-методичні праці (підручники, навчальні посібники, конспекти лекцій), монографії та інші роботи, що вимагають рекомендації Вченої ради «УжНУ» до видання. Організацію перевірки вищезазначених матеріалів здійснюють завідувачі кафедр;

у відзиві на позовну заяву відповідач ДВНЗ «УжНУ» посилався на те, що його вини в порушенні прав позивача немає, оскільки розміщення спірної праці мало місце в електронному репозитарії ДВНЗ «УжНУ», який є частиною інтернет - ресурсу їх сайту, а пунктом 5.3 Положення про електронний репозитарій ДВНЗ «УжНУ» передбачено, що репозитарій поповнюється документами шляхом самоархівування твору автором, завантаженням електронних публікацій укладачами, редакторами наукових збірників та періодичних видань університету або шляхом передачі електронного документу до наукової бібліотеки;

листом від 15 вересня 2017 року ДВНЗ «УжНУ» повідомив позивача про розгляд її звернення та додав протокол №1 засідання комісії, з якого вбачається, що комісія вирішила, в тому числі, вилучити з бібліотеки навчально-методичний комплекс.

У справі, що переглядається, суди на зазначені обставини уваги не звернули, не з`ясували, чи вилучені фактично з обігу та чи знищені всі примірники спірного навчально-методичного комплексу, чи наявний причинно-наслідковий зв`язок між діями ДВНЗ «УжНУ» та порушенням прав позивача та відповідно, чи наявні підстави для стягнення компенсації за порушення майнових та немайнових прав позивача з ДВНЗ «УжНУ».

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову до ДВНЗ «УжНУ». Тому судові рішення в цій частині належить скасувати та передати справу в цій частині вимог на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного оскарження, дають підстави для висновку, що:

• касаційну скаргу належить задовольнити частково;
• судові рішення в частині позовних вимог про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав скасувати;
• передати справу в частині позовних вимог до ДВНЗ «УжНУ» про зобов`язання вилучити з обігу та знищити всі примірники навчально-методичного комплексу, стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав на новий розгляд до суду першої інстанції;
• в частині позовних вимог до відповідача-доцента ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення компенсації за порушення немайнових та майнових прав;
• судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов`язання розмістити на офіційному сайті вибачення ДВНЗ «УжНУ» та припинити порушення авторських прав змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.