Чи можна звільнити від сплати судового збору відповідача через його фінансовий стан, - Велика Палата Верховного Суду висловила позицію

Як відомо, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, що розмір судового збору перевищує 5% розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік (п. 1 ч. 1. статті 8 Закону «Про судовий збір»).

У касаційних судах існує різний підхід щодо застосування цього пункту. Зокрема, Касаційний господарський суд вважав, що вказані норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб - відповідачів, натомість за висновком Касаційного цивільного суду такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізособи - відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 листопада 2023 року по справі № 906/308/20 виснувала, що положення пункту 1 можуть бути застосовані і до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави.

Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1, завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду, підкреслила ВП ВС.

Тож, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом.

Історія справи

АТ «Укрсиббанк» звернулось до господарського суду  з позовом до голови ліквідаційної комісії товариств – громадянина П., у якому просило солідарно стягнути 104 175 дол. США (що станом на 18.03.2020 було еквівалентно 2 818 632 грн) заборгованості та 2 442 грн пені, а також 42 316 грн судового збору та 7 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Господарський суд Житомирської області у травні 2023 задовольнив позов частково, стягнув з ліквідатора гр. П. 104 175,42 дол. США, пеню, 42 316,13 грн витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

П. подав апеляційну скаргу до Північно-західного апеляційного господарського суду. Окрім того, він просив звільнити його від сплати судового збору в розмірі 63 474,20 грн у зв`язку з тим, що судовий збір, який підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, перевищує 5% його річного доходу. На підтвердження зазначеного П. надав довідку про доходи за 2022 рік, видану йому державним підприємством як майстру виробництва – П .

Апеляційний господарський суд ухвалою від 17.07.2023 відмовив у задоволенні клопотання П. про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу залишив без руху та встановив скаржнику строк для усунення недоліків, а саме надання суду доказів сплати судового збору.

20.07.2023 на адресу апеляційного господарського суду від П. надійшло клопотання про звільнення від сплати судового збору. Клопотання обґрунтовано тим, що майновий стан скаржника не дозволяє йому сплатити судовий збір в розмірі 63 474,20 грн. На думку скаржника, вживаючи в Законі «Про судовий збір» термін «сторона», законодавець мав на увазі як позивача, так і відповідача.

Апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання П., не прийняв до розгляду та повернув апеляційну скаргу. Суд послався на пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону «Про судовий збір», відповідно до яких питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю тощо.

Встановлений статтею 8 Закону «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Апеляційний господарський суд зауважив, що зазначена норма поширюється лише на фізичну особу - позивача у справі, тоді як П. є відповідачем. П. подав касаційну скаргу.

Підстави передачі справи на Велику Палату

Касаційний господарський суд ухвалою від 25.09.2023 передав справу № 906/308/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначив таке.

ВП ВС в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 навела, серед іншого, такі правові висновки:

-         Законом «Про судовий збір» визначений перелік осіб, які безумовно звільнені від сплати судового збору у всіх інстанціях у силу закону, який наділяє їх певним статусом, або виходячи із чітко визначеного предмета спору. Цей перелік наведений у статті 5 зазначеного Закону та є вичерпним;

-         з аналізу ж статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5, або у справах з предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення. Що ж до самих умов, визначених статтею 8, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням. Так, умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Щодо третьої умови, визначеної в пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливості її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб;

-         окремо слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним.

З наведеного слідує, що Великою Палатою Верховного Суду у вказаній постанові не конкретизовано питання того, чи визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» умови можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, які є позивачами у справі, чи також поширюються і на фізичних осіб - відповідачів.

Разом з тим, ураховуючи зазначені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду, КГС ВС в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Такої ж правової позиції про те, що суб`єктами, на яких поширюється дія пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», є лише фізичні особи - позивачі, а не фізичні особи - відповідачі, дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалах від 20.08.2020 у справі № 910/6421/19, від 24.05.2022 у справі № 911/2000/20, від 13.03.2023 у справі № 927/561/21, від 09.06.2023 у справі № 910/4149/21, від 28.08.2023 у справі № 910/12955/20 тощо.

У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, врахувавши наведену в постанові від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18 правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України «Про судовий збір», дійшов таких висновків.

Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).

Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України).

Таким чином, існує різний підхід щодо застосування касаційними судами господарської та цивільної юрисдикцій пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір». Зокрема, за зазначеною вище правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказані норми поширюються виключно на фізичних осіб, які є позивачами у справі, та не застосовуються до фізичних осіб - відповідачів, натомість за висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, такі норми з урахуванням практики ЄСПЛ можуть бути застосовані за аналогією закону до іншої сторони спору, тобто до фізичної особи - відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» до фізичних осіб - відповідачів

Судовий збір сам по собі не обмежує право особи на справедливий суд, однак при цьому такий збір повинен встановлюватись з урахуванням спроможності заявника його сплатити та стадії, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено.

За загальним правилом судовий збір за подання апеляційних та касаційних скарг сплачується будь-якою особою, яка подає відповідну скаргу. Тобто за загальним правилом особи, які подають апеляційну та касаційну скарги (як позивачі, так і відповідачі), мають рівні обов`язки щодо сплати судового збору за подання таких скарг.

Аналізуючи положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», Велика Палата Верховного Суду зазначила, що умови, визначені у цих пунктах, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, за яких особа може бути звільнена від сплати судового збору, також є вичерпним (пункти 39, 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 0940/2276/18).

У цій справі  П., заявляючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, стверджує, що судовий збір за подання такої скарги є надвеликим (перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу за попередній календарний рік). У касаційній скарзі відповідач зазначає, що на підтвердження цієї обставини до апеляційної скарги ним було долучено докази.

Апеляційний господарський суд не надав жодної оцінки наведеним вище доказам, натомість відмовив  П. у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору з тієї підстави, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» поширюються виключно на позивачів - фізичних осіб.

ВП ВС наголошує, що відмова П. у звільненні від сплати судового збору за подання апеляційної скарги виключно з тієї підстави, що він є відповідачем у цій справі, без дослідження доказів, наданих відповідачем на підтвердження неможливості сплати ним судового збору, завдає шкоди самій суті права П. на доступ до суду. Така відмова фактично позбавила П. права на справедливий суд.

При цьому немає жодного розумного пояснення, чому фізична особа - відповідач, оскаржуючи судові рішення в апеляційному або касаційному порядку, не може бути звільнена від сплати судового збору за умови, коли розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу відповідача - фізичної особи за попередній календарний рік, у той час як позивач за таких самих умов може бути звільнений від сплати судового збору як при поданні позовної заяви, так і при подальшому оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку.

За описаних вище обставин відповідач з огляду на свій майновий стан буде поставлений у завідомо нерівне відносно позивача становище. Відповідач фактично буде позбавлений права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення. Разом із цим як Конституція України (пункт 8 частини другої статті 129), так і ГПК України (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2, частина перша статті 7) закріплюють принцип рівності сторін, зокрема і в контексті необхідності врахування майнового становища як позивача, так і відповідача.

Незастосування до фізичної особи положень пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» з тих підстав, що така особа є відповідачем, може порушити право особи на справедливий суд (стаття 6 Конвенції). Зазначене також не відповідає ряду конституційних засад та основних засад господарського процесу: принципам рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункти 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України); рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках (пункти 2, 8, 9 частини третьої статті 2 ГПК України).

Отже, положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що така особа є відповідачем, без дослідження судом доказів, якими відповідач обґрунтовує наявність підстав для застосування пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», завдає шкоди самій суті права відповідача на доступ до суду.

З огляду на наведене в цьому розділі постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали Північно-західного апеляційного господарського суду.

Щодо відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21 дійшов такого правового висновку:

«Аналіз пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб`єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.

Водночас відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

За практикою щодо застосування статті 6 Конвенції, наведеною, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії» (Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансового положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави в цивільних спорах, і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження в цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 19.06.2001, пункт 59).

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).

Вимога про сплату судового збору є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia) від 20.02.2014, пункт 111).

Ураховуючи наведене, відповідач у справі може за певних обставин (дійсної неспроможності сплатити судовий збір, підтвердженої належними доказами) бути звільненим від сплати судового збору або його сплата може бути відстрочена чи розстрочена, розмір судового збору може бути зменшений судом. Тобто за вказаних обставин з метою забезпечення права особи на судовий захист стаття 8 Закону України «Про судовий збір» може бути застосована за аналогією закону до іншої сторони спору (частина дев`ята статті 10 Цивільного процесуального кодексу України)».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від вказаного вище правового висновку.

Натомість у пункті 61 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21, відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати Верховного Суду.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 21.09.2022 у справі № 303/7754/21.

Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 зауважив, що умови, визначені в пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус: є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

З огляду на викладене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду відступає від вказаного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду та ще раз наголошує, що положення пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до відповідача - фізичної особи за наявності відповідної підстави, визначеної зазначеною нормою.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча би в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний.

Отже, ВП ВС касаційну скаргу П. задовольнила. Ухвалу Північно-західного апеляційного господарського суду скасувала і направила справу до апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

 Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.