Верховний Суд висловився щодо дії закону в часі у триваючих правовідносинах

Рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними, якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом.

У разі, якщо чинна на той час норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не повною мірою узгоджуються з вимогам закону, крім якщо у такому законі зазначено протилежне. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №640/30316/21.

Обставини справи

Верховний Суд переглянув у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Акціонерного товариства «ДТЕК Одеські Електромережі» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови Регулятора у частині, що стосується покладення на Товариство зобов`язання врахувати в інвестиційних програмах на 2021 та 2022 роки статтю «Додатково отриманий дохід за результатом діяльності у 2019 та 2020 роках».

Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову у задоволені позову, виходячи з того, що спірна постанова НКРЕКП була прийнята відповідно до Додатку 23 (Методика визначення сум надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії), яким було доповнено постанову НКРЕКП від 14 червня 2018 року №428 «Про затвердження Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов».

Спірна частина постанови НКРЕКП прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Одним із доводів касаційної скарги позивача було те, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не взяв до уваги, що в іншій справі №320/2762/20 було визнано протиправними та нечинними підпункти 18, 19 пункту 14.4 та пункт 14.12 Порядку №601, якими було внесено зміни, зокрема до Порядку №428.

Позиція Верховного Суду

Перевіряючи ці доводи касаційної скарги, Верховний Суд звернув увагу, що зі змісту статті 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» та пунктів 4.1, 4.2, 4.4, 4.5 глави 4 Порядку розроблення та подання на затвердження планів розвитку систем розподілу та інвестиційних програм операторів систем розподілу, затвердженого постановою Регулятора від 4 вересня 2018 року №955, вбачається, що інвестиційна програма є обов`язковою до виконання суб`єктом господарювання, що проводить діяльність на ринку енергетики та комунальних послуг; це економічно обґрунтований план використання коштів, що затверджується/погоджується Регулятором. При цьому джерела фінансування інвестиційної програми можуть бути основними та додатковими. Зокрема, додатковими джерелами фінансування інвестиційної програми можуть бути, зокрема: прибуток (додаткові реінвестиції), плата за приєднання, залучені кошти (кредити, фінансова допомога), кошти, отримані від здійснення діяльності, пов`язаної та непов`язаної з розподілом електричної енергії, дохід від небалансу та інші джерела відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі вищезазначеного, Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вимоги НКРЕКП, викладені у спірній частині постанови, про необхідність врахування позивачем у інвестиційних програмах на 2021 та 2022 роки додатково отриманого доходу за результатом діяльності у 2019 та 2020 роках, узгоджуються з положеннями Порядку №955, який визначає допустимі (основні та додаткові) джерела фінансуванні інвестиційної програми.

Суд встановив, що НКРЕКП постановою від 14 червня 2018 року №428 затвердила Порядок контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов (набрала чинності 12 серпня 2018 року).

Відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП постановою від 11 березня 2020 року №601 затвердила зміни до Порядку № 428 (набрала чинності 12 березня 2020 року).

Однак, після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2021 року у справі №320/2762/20 підпункти 18 та 19 пункту 14.4 та пункт 14.12 Порядку №601 втратили чинність.

Разом з тим, відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» постановою НКРЕКП від 9 червня 2021 року №935 внесено чергові зміни до Порядку №428 (набрали чинності 10 червня 2021 року).

За наслідком прийняття Постанови №935 Порядок №428 був доповнений Додатком 23 - Методика визначення сум надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії.

Відповідно до пункту 12 Додатку 23 до Порядку №428 обсяг фінансування інвестиційної програми на рік, що є наступним за звітним роком, збільшується в такому порядку:

на 50% суми додатково отриманого доходу, отриманого у звітному році від надання в оренду/суборенду основних засобів (активів), які належать до основної діяльної ліцензіата;

на 50% суми додатково отриманого доходу, отриманого у звітному році від плати за доступ до елементів інфраструктури об`єктів електроенергетики;

на 100% доходу, отриманого від реалізації товарно-матеріальних цінностей, у тому числі металобрухту, від діяльності з розподілу електричної енергії.

На цій підставі Суд дійшов висновку, що положення пункту 12 Додатку 23 до Порядку №428, чинного на момент складання НКРЕКП акта перевірки та винесення спірної постанови, фактично відтворювали зміст підпунктів 18 та 19 пункту 14.4 та пункту 14.12 Порядку №601.

З огляду на таке, посилання НКРЕКП в акті перевірки на підпункти 18 та 19 пункту 14.4 та пункту 14.12 Порядку №601 зумовлені тим, що на початок проведення перевірки ці пункти були чинними, однак, втрата у подальшому ними чинності не вплинула на правомірність ухвалених на підставі акта перевірки Регулятора спірних пунктів постанови, оскільки на момент прийняття останніх чинним був пункт 12 Додатку 23 до Порядку № 428 (набув чинності 10 червня 2021), з положеннями якого повністю узгоджується зміст спірних пунктів постанови НКРЕКП.

З огляду на вищезазначене Верховний Суд звернув увагу, що Додаток 23, яким доповнено Порядок №428, був чинним (набрав чинності 10 червня 2021 року) на момент прийняття постанови НКРЕКП від 8 липня 2021 року №1118, окремі пункти якої є предметом спору у цій справі. При цьому нечинність цього додатку на момент складання акта перевірки не має юридичного значення для надання правової оцінки правомірності спірних пунктів постанови НКРЕКП, оскільки в цьому акті лише зафіксовано результати проведення планової перевірки дотримання Товариством вимог законодавства про енергетику та комунальні послуги, а також Ліцензійних умов. Водночас, Додаток 23 до Порядку №428 містить Методику визначення сум надлишково отриманого або недоотриманого доходу від здійснення ліцензованої діяльності з розподілу електричної енергії, пунктом 12 якої визначено порядок збільшення обсягів фінансування інвестиційної програми на рік, що є наступним за звітним роком.

За загальним правилом, вирішуючи питання про поширення дії закону на конкретні триваючі правовідносини, за умови відсутності чіткого законодавства та сталої судової практики, варто керуватися верховенством права (статті 8, 129, 147 Конституції України) та її основними складовими:

1) принцип рівності та принцип заборони дискримінації;

2) принцип правової визначеності;

3) принцип розумності (доцільності, раціональності);

4) принцип пріоритету суспільних інтересів та національної безпеки при забезпеченні механізму компенсації у випадку їх пріоритетності (колізії) із принципом непорушності (першості) індивідуальних прав особи.

Виходячи з вищенаведених принципів та з огляду на положення статті 19 Конституції України, рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не можна визнати неправомірними якщо вони ґрунтуються на законі, чинному на момент прийняття відповідного рішення таким суб`єктом;

у разі, якщо чинна на той час норма визначала такі рішення, дії або бездіяльність як правомірні, то відсутні підстави визнавати їх у судовому порядку протиправними навіть, якщо на момент розгляду справи в суді відбулися зміни в законодавстві і такі рішення суб`єкта владних повноважень вже не повною мірою узгоджуються з вимогам закону, крім якщо у такому законі зазначено протилежне. 

Постанова Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі №640/30316/21 (адміністративне провадження №К/990/13882/23).

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.