Проведення органами державної влади ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження належить до компетенції правоохоронних органів, а не суду в межах провадження з перегляду судових рішень за виключними обставинами. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 вересня 2023 року по справі № 1-8/2010.
Також ВП ВС нагадала, що рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
Рішення ЄСПЛ
Рішенням Європейського суду з прав людини від 10 листопада 2022 року у справі «Богомол проти України», яке набуло статусу остаточного, встановлено недотримання конвенційних прав заявника під час досудового розслідування. За висновками ЄСПЛ, Україна порушила свої міжнародні зобов'язання за статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у її процесуальному аспекті у зв`язку з непроведенням органами влади ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження працівників міліції з метою примусити його до зізнання у вбивствах.
Крім цього, ЄСПЛ визнав порушення права заявника на розгляд справи судом упродовж розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у зв`язку з надмірною тривалістю кримінального провадження – понад 9 років.
У заяві до ВС про перегляд судових рішень було поставлене питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції. Мотивуючи свої вимоги, захисниця посилається на те, що в основу вироку покладено дані явок з повинною і його початкові визнавальні свідчення, отримані внаслідок констатованого ЄСПЛ порушення права заявника, гарантованого статтею 3 Конвенції.
На думку авторки заяви, дані явок з повинною і показання на досудовому розслідуванні також не можуть використовуватися як допустимі докази винуватості, оскільки отримані в аналогічний незаконний спосіб.
На думку сторони захисту, судові рішення у справі мають бути скасовані у зв`язку з тим, що висновок про винуватість у них ґрунтується на даних явки з повинною, отриманої в результаті констатованого ЄСПЛ жорстокого поводження, та похідних від неї доказах, які є недопустимими відповідно до доктрини «плодів отруйного дерева».
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Щодо правових наслідків констатованих ЄСПЛ порушень вимог Конвенції
Велика Палата дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Виходячи з положень пункту 2 частини третьої статті 459 КПК підставою для перегляду судових рішень за виключними обставинами і можливого втручання у них за результатами такого перегляду є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.
Зміст викладеної у пункті 2 частини третьої статті 459 КПК правової норми деталізовано в Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року (надалі - Рекомендація КМ РЄ № R (2000) 2).
Відповідно до наведених у цій Рекомендації орієнтирів рішення національного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у разі встановлення ЄСПЛ фактів того, що воно суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні. Підстави для втручання в судові рішення в означений спосіб виникають у разі, коли потерпіла сторона і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
Як видно зі змісту рішення ЄСПЛ у справі «Богомол проти України», заявник акцентовано скаржився до Суду на порушення своїх конвенційних прав: у матеріальному і процесуальному аспектах статті 3 Конвенції - у зв`язку з жорстоким поводженням із ним службовими особами правоохоронних органів з метою примусити до самовикриття у злочинах і непроведення за відповідними його заявами ефективного розслідування компетентними органами держави; за пунктом 1 статті 6 Конвенції - у зв`язку з використанням національним судом в обвинувальному вироку як частини доказової бази початкових визнавальних свідчень заявника, даних під впливом насильства і погроз працівників міліції, а також надмірною тривалістю кримінального провадження (пункти 12, 20, 24 рішення).
Розглянувши заяву, ЄСПЛ встановив недотримання конвенційних прав заявника у зв`язку з відсутністю ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження, а також порушенням розумного строку кримінального провадження.
Доводи заявника про несправедливість судового розгляду ЄСПЛ відхилив на підставі пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції у зв`язку з невичерпанням у цій частині національних засобів правового захисту, оскільки на час розгляду справи Судом ще тривала процедура перегляду вироку за нововиявленими обставинами. З огляду на зазначене ЄСПЛ дійшов висновку, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції у відповідній частині не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї.
ЄСПЛ не констатував, що вирок суперечить Конвенції по суті, і не ставив під сумнів результат судового провадження щодо заявника на національному рівні. Питання про можливий вплив на справедливість судового провадження недотримання державою міжнародних зобов`язань у процесуальному аспекті статті 3 Конвенції не було предметом перевірки Суду.
Відтак в рішенні у справі «Богомол проти України» ЄСПЛ не встановив таких порушень Україною вимог Конвенції та/або протоколів до неї, які були б допущені саме при вирішенні судом кримінальної справи за обвинуваченням особи у розбійних нападах та умисних вбивствах. Визнане Судом у цій справі недотримання державою своїх міжнародних зобов`язань не є наслідком ухвалення у 2010 році судами вироку та ухвали щодо заявника, не пов`язане з їх змістом чи процедурою ухвалення.
ЄСПЛ, спираючись на свою усталену практику, зокрема висновки у рішенні від 15 травня 2012 року у справі «Каверзін проти України» (заява № 23893/03) щодо констатації наявності в нашій державі системної проблеми - небажання органів влади забезпечувати оперативне й ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів, кваліфікував відсутність такого розслідування у справі як порушення вимог статті 3 Конвенції у процесуальному аспекті.
Зміст цього рішення не свідчить про необхідність вжиття заходів індивідуального характеру з метою відновлення порушених прав заявника. Проведення органами державної влади ефективного розслідування його скарг на жорстоке поводження належить до компетенції правоохоронних органів, а не суду в межах провадження з перегляду судових рішень за виключними обставинами. Наразі розслідування у кримінальному провадженні від 29 липня 2014 року за заявою про жорстоке поводження з заявником триває.
Що стосується констатованої ЄСПЛ надмірної тривалості кримінального провадження, то зазначений недолік не вплинув на законність і обґрунтованість вироку та ухвали щодо заявника. З огляду на правову природу порушення його негативні наслідки не можуть бути усунуті з відновленням попереднього правового становища особи шляхом скасування судових рішень і призначення нового розгляду справи. У цьому разі належним засобом компенсації може бути справедлива сатисфакція, якщо особа заявляла таку вимогу в ЄСПЛ, і сплата державою присудженого їй відшкодування моральної шкоди. Однак, як слідує з рішення ЄСПЛ, заявник відповідної вимоги не заявляв.
За необхідності в означених випадках рішення міжнародної судової установи виконується шляхом застосування заходів загального характеру, передбачених статтею 13 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зокрема аналізу причин порушення Конвенції та пошуку шляхів їх усунення.
Виходячи з наведеного та враховуючи позицію Великої Палати у подібних справах (постанови від 20 лютого, 10 квітня 2018 року, 16 лютого 2022 року у справах № 775/15/15-к, № 0907/1-661/2011, № 1-74/09відповідно), зміна або скасування вироку та ухвали щодо заявника не можуть бути адекватними способами захисту його конвенційних прав.
З огляду на зазначене Велика Палата дійшла висновку про необхідність залишення заяви без задоволення.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.