Звільнення від відбування покарання з іспитовим строком не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху, - Верховний Суд розглянув справу

Суди першої та апеляційної інстанції звільнили водія від відбування покарання з іспитовим строком, однак Верховний Суд вважає, що таке звільнення «не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії».

Тому, на думку ККС ВС, не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані, факт часткового відшкодування матеріальної шкоди завданої вчиненим ним кримінальним правопорушення та наміри відшкодувати всі витрати на лікування потерпілої та завдану їй моральну шкоду».

Відповідну позицію висловив Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду (суддя-доповідач Олександр Марчук) у постанові від 8 серпня 2023 року по справі №599/1247/22.

Обставини справи

18 лютого 2022 року, чоловік, керуючи технічно несправним автомобілем«ВАЗ-21093», будучи із одним пасажиром та вантажем, рухався зі швидкістю 50 км/год вулицею у селі Тернопільської області та правою частиною керованого ним автомобіля наїхав на дівчину, яка в цей час рухалася проїзною частиною дороги, біля її краю, поза межами пішохідного переходу, у результаті чого заподіяв малолітній потерпілій тяжке тілесне ушкодження.

Суд першої інстанції кваліфікував діяння за ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілій тяжке тілесне ушкодження. Також цей суд засудив водія до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки із звільненням від його відбування з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Апеляційний суд вирок залишив без змін.

Потерпіла сторона подала касаційну скаргу.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду мав відповісти на доводи потерпілої сторони щодо неправильного застосування судами положень ст. 75 КК щодо м`якості покарання.

Позиція Верховного Суду

У судовому засіданні прокурор, засуджений та його захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги законного представника потерпілої.

Колегія суддів ККС ВС дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Про застосування судами закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону при ухваленні своїх рішень судами попередніх інстанцій.

Висновки суду про доведеність  винуватості водія та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у поданій касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведений у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи законного представника потерпілої щодо неправильного застосування закону та м`якості покарання призначеного засудженому у зв`язку з його звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає обґрунтованими.

З огляду на приписи ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Частиною 1 статті 65 КК України установлено, що суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Водночас, кримінальний закон передбачає, що згідно з ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, то колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про можливість застосування до засудженого положень ст. 75 КК України і як результат безпідставно його звільнили від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно  до Основного Закону України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

Так, ухвалюючи своє рішення, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, належним чином не оцінив і не врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме те, що керуючи технічно несправним транспортним засобом засуджений порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило малолітній потерпілій тяжке тілесне ушкодження і таке кримінальне правопорушення відповідно до положень ст. 12 КК України є тяжким. При цьому хоча по відношенню до наслідків вина засудженого є необережною, проте об`єктом посягання являється здоров`я іншої людини та наслідком вчинення якого є тяжке тілесне ушкодження у дитини.

Наведене свідчить, що засуджений є небезпечним для суспільства, оскільки поставив під небезпеку не лише своє життя і здоров`я та тієї особи, яка перебували з ним в автомобілі, а й інших учасників дорожнього руху, а тому будь-яке інше покарання окрім реального його відбування не забезпечить виправлення засудженого та запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Слід зауважити те, що негативні наслідки, які настали для малолітньої потерпілої від вчиненого засудженим щодо неї кримінального правопорушення, внесли вимушені переміни її звичного життя, які були пов`язані з її лікуванням після ДТП.

Про зазначені обставини стверджувала і потерпіла сторона під час судового провадження, що і мало бути, крім іншого, враховано судами при призначенні засудженому покарання, яке він мав відбувати реально, однак таких аргументів належним чином судами при призначенні засудженому покарання враховано не було і як результат засудженого було звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку.

До того ж, звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за обставин з наслідками, які були встановлені судами у даному кримінальному провадженні, не вплине на формування думки інших осіб про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху України та чітке розуміння того, що особа буде нести невідворотне та справедливе покарання за такі дії.

Також слід зазначити, що не знижує тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого засудженим за наведених обставин, його характеристика у загальносоціальному плані, факт часткового відшкодування матеріальної шкоди завданої вчиненим ним кримінальним правопорушення та наміри відшкодувати всі витрати на лікування потерпілої та завдану їй моральну шкоду.

З урахуванням наведеного, обставин, що пом`якшують покарання, даних про особу засудженого, думки потерпілої сторони щодо визначення засудженому покарання, не має підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

На думку колегії суддів, ці обставини у сукупності свідчать про те, що призначене покарання із застосуванням ст. 75 КК України є м`яким і не буде сприяти виправленню засудженого.

Тому, доводи касаційної скарги потерпілої сторони про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, є обґрунтованими.

Крім того, як слушно зазначено у касаційній скарзі законного представника потерпілої, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не мотивували та жодним чином не обґрунтували, того: чому встановлені судом першої інстанції пом'якшуючі покарання обставини - повне визнання вини та щире каяття засудженого та, які саме дані про його особу, його характеристик в загальносоціальному плані, з урахуванням конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наслідків, які настали у результаті скоєного та постзлочинна поведінка засудженого, яка не спрямована на залагодження своєї провини, дають підстави для висновку про можливість призначення йому покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Отже, ККС ВС ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 25 січня 2023 року скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.