Коли стан здоров’я може перешкодити судді у проходженні кваліфоцінювання: позиція ВП ВС

Виникнення перед початком іспиту чи під час його складання ситуації, яка унеможливлює в конкретний момент часу продовження проходження особою відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання, не вважається відмовою учасника від проходження іспиту.

Однак чи можуть вони стати підставою для перегляду, якщо у день складання іспиту, перед початком та безпосередньо під час його складання суддя не повідомляв про відмову від складання іспиту або окремих його стадій у зв`язку з погіршенням стану здоров`я? На це питання відповіла у своїй постанові від 27 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (справа № 9901/260/19).

Обставини справи

У травні 2019 року суддя господарського суду Дніпропетровської області Дмитро Полєв звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), Вищої ради правосуддя, у якому просив визнати протиправними і скасувати рішення ВККС від 10 жовтня 2018 року про відмову в допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання та про внесення до ВРП подання з рекомендацією про його звільнення, та рішення ВРП від 4 квітня 2019 року про звільнення з посади судді; поновити в статусі, на посаді та в правах судді з 5 квітня 2019 року, зобов`язавши ВРП повернути до ВККС подання для перегляду ВККС у пленарному складі результатів виконаного учасником іспиту практичного завдання із застосуванням інших засобів оцінювання відповідності судді займаній посаді за критерієм компетентності.

На думку позивача, рішення від 10 жовтня 2018 року прийнято неповноважним складом ВККС, що є підставою для його скасування. Звернув увагу, що він складав іспит у незадовільному стані здоров`я від розладів сну на фоні перевтоми, для подолання наслідків яких за призначенням лікаря-психіатра перед іспитом з 10 квітня 2018 року приймав лікарські засоби, що мали побічний негативний вплив на пригнічення реакцій та, власне, виконання практичного завдання внаслідок зниження артеріального тиску, сонливості, розладу уваги, втрати концентрації.

Під час здійснення розгляду подання ВККС з рекомендацією щодо звільнення позивача ВРП не провела перевірки обґрунтованості рішення ВККС, а в самому оспорюваному рішенні Рада повністю повторила висновок доповідача, не оцінивши та не взявши до уваги наведених позивачем на свій захист доводів.

Рішенням КАС ВС від 14 липня 2021 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ВРП про звільнення з посади судді; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Свої висновки в частині задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що в законодавстві немає чіткого механізму повідомлення суддею про неможливість, зокрема, за станом здоров`я складати іспит, для проходження якого він прибув, як і не визначено підстав, за яких особа має право заявити клопотання про відкладення кваліфікаційного оцінювання вже під час його проходження, адже обставина неприбуття учасника не створює для Комісії обов`язку з відкладення кваліфоцінювання.

Натомість суттєві вади здоров`я особи можуть унеможливлювати проходження нею кваліфікаційного оцінювання, тобто бути однією з ознак обставин непереборної сили - надзвичайною або невідворотною за таких умов подією (що підтверджена належними доказами), яка є об`єктивно непереборною, не залежить від волевиявлення особи та пов`язана із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.

ВРП у рішенні від 4 квітня 2019 року не навела жодних мотивів й обґрунтувань з приводу фізичного стану позивача та тієї обставини, чи міг він вплинути на якість виконання ним практичного завдання, а також не надала оцінки наявним у її розпорядженні доказам, які підтверджують такі посилання позивача (копії заяв від 3 липня 2018 року та від 20 лютого 2019 року, в яких він повідомляв ВККС про свій незадовільний стан здоров`я під час іспиту, та медичних висновків Психосоматичного центру Обласної клінічної лікарні  ім. І. І. Мечникова), чим, у свою чергу, порушила законодавчо встановлену вимогу щодо вмотивованості свого рішення про звільнення судді із займаної посади.

Відмовляючи в задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції виходив з того, що колегія у складі членів Комісії, яка прийняла та підписала спірне рішення, була повноважною.

Вимога позивача поновити його в статусі, на посаді та в правах судді задоволенню не підлягає, оскільки ані Законом №1402-VIII, ані Законом №1798-VIII не передбачено повноважень ВРП на вчинення таких дій.

В апеляційній скарзі до ВП ВС позивач просив скасувати рішення КАС ВС, зазначав, що суд першої інстанції не з`ясував у повному обсязі всіх обставин справи та не врахував, що ВККС не сформувала декілька колегій для перевірки завдань, виконаних суддями під час іспиту 13 квітня 2018 року, та не зробила розподілу практичних робіт між колегіями за допомогою спеціального програмного забезпечення, оскільки всі роботи перевіряла лише одна колегія.

Наведене свідчить про допущення порушення Порядку проведення іспиту та методики встановлення його результатів, та про відсутність у цієї колегії повноважень в частині перевірки практичного завдання позивача.

Склад колегії ВККС, який ухвалив спірне рішення, був затверджений рішенням від 17 травня 2018 року саме для проведення другого етапу кваліфоцінювання, до якого позивача допущено не було. Таким чином, колегія, утворена виключно для проведення другого етапу, прийняла рішення за результатами його першого етапу (іспиту), тобто діяла не в межах своїх повноважень, що не враховано судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного в частині рішення.

Крім цього, суд першої інстанції, задовольнивши вимогу позивача про скасування оскаржуваного рішення ВРП, не визначив способу відновлення порушеного права позивача, оскільки на законодавчому рівні не передбачено, яким чином відбувається поновлення судді на посаді в такому випадку.

На обґрунтування своєї позиції посилається також на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 9901/2/20.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.

Позивач за результатами анонімного письмового тестування набрав 54 бали, а за результатами виконаного практичного завдання -39,5 бала.

Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

Таким чином, немає підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача.

Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення ВРП, виходив з того, що воно є невмотивованим, оскільки у ньому не наведено жодних обґрунтувань з приводу незадовільного фізичного стану позивача та тієї обставини, чи міг він вплинути на якість виконання ним практичного завдання 13 квітня 2018 року, а також не надано оцінки наявним у розпорядженні відповідача доказам, що підтверджують такі посилання позивача.

Велика Палата Верховного Суду вважає наведений висновок суду першої інстанції помилковим з огляду на таке.

Якщо стан здоров`я судді унеможливлює його явку на іспит, то він як учасник кваліфікаційного оцінювання має право звернутися до ВККС з письмовою заявою для встановлення строків проведення стосовно нього кваліфікаційного оцінювання в порядку, передбаченому пунктом 13 розділу ІІІ Положення. Системний аналіз положень розділу ІІІ Порядку дає підстави для висновку, що якщо стан здоров`я судді як учасника кваліфікаційного оцінювання погіршився саме під час проходження іспиту, то він має право звернутися до уповноваженого представника ВККС для отримання допомоги. При цьому виникнення перед початком іспиту чи під час його складання ситуації, яка унеможливлює в конкретний момент часу продовження проходження особою відповідного етапу кваліфікаційного оцінювання, не вважається відмовою учасника від проходження іспиту.

Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 червня 2019 року у справі № 9901/739/18.

Як убачається з матеріалів справи, позивач 13 квітня 2018 року прибув до місця проходження іспиту, оцінивши тим самим свій стан як такий, що дає йому можливість для складення анонімного письмового тестування та виконання практичного завдання. До відповідача із заявою щодо перенесення строків кваліфікаційного оцінювання до проходження іспиту не звертався та не реалізував надане йому пунктом 13 розділу ІІІ Положення право не проходити кваліфікаційне оцінювання цього дня у непрацездатному стані, що свідчить про його власне волевиявлення.

Також Велика Палата Верховного Суду з наданих позивачем / його представником у судовому засіданні пояснень встановила, що у день складання іспиту, а саме 13 квітня 2018 року, перед початком та безпосередньо під час його складання в межах кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді позивач не повідомляв (як усно, так і письмово) про відмову від складання іспиту або окремих його стадій у зв`язку з погіршенням стану здоров`я.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що вперше до ВККС із заявою, в якій позивач, зокрема, повідомляв про незадовільний стан здоров`я під час проходження іспиту та просив надати можливість повторно пройти (перездати) перший етап кваліфікаційного оцінювання «Іспит» у повному обсязі або другий етап - виконання практичного завдання, суддя звернувся лише 3 липня 2018 року, тобто вже після ухвалення ВККС рішення від 7 червня 2018 року № 129/зп-18, яким затверджено кодовані результати складеного суддями 13 квітня 2018 року анонімного письмового тестування та виконаного практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, а також декодовані результати першого етапу оцінювання «Іспит».

Таким чином, позивач вирішив не використовувати нормативно закріплене право не проходити кваліфікаційне оцінювання, але коли дізнався про результат кваліфікаційного оцінювання, то почав наводити аргументи на захист своїх прав, щоб не зазнати негативних наслідків указаного результату.

Така поведінка позивача не є добросовісною.

Позивач знав зміст пункту 13 розділу ІІІ Положення, яке, як зазначено вище, надає судді право не з`явитись у призначений для кваліфікаційного оцінювання день для складання іспиту в разі наявності на те поважних причин, однією з яких може бути тимчасова непрацездатність. Це право збалансовує обов`язок пройти кваліфікаційне оцінювання у визначений ВККС період.

Тобто воно спрямоване на забезпечення справедливого балансу інтересів тих суддів, які повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але не мають поважних причин не з`явитися для складання іспиту, з тими суддями, які теж повинні пройти кваліфікаційне оцінювання, але мають поважні причини не складати іспит у визначений для них день. Зазначеним правом позивач не скористався і за власним бажанням узяв участь у проведенні кваліфікаційного оцінювання та з`явився у визначений день для складання іспиту, результат якого його не задовольнив і зумовив настання негативних наслідків.

Погоджуючись пройти відповідну процедуру оцінювання, позивач як суддя мав передбачати, що його наслідки можуть бути як позитивними, так і негативними. Він не міг не усвідомлювати наслідки, що можуть настати через негативний результат за кваліфікаційний іспит. Небажання позивача скористатися правом не з`явитися для складання іспиту в день його проведення з огляду на той стан, що міг бути оцінений як поважна причина такої неявки, не створює можливості повторно пройти кваліфікаційне оцінювання. Створення такої можливості було б невідповідним, непропорційним, несправедливим щодо інших суддів, які, як і позивач, теж отримали негативний результат за складання іспиту.

Такого ж висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 15 квітня 2021 року у справі № 9901/2/20 та від 7 липня 2022 року у справі № 9901/61/19, відступати від яких немає підстав.

Також позивач був (мав бути) обізнаний з тим, що відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку контроль за проведенням іспиту, координування та узгодження дій під час підготовки та проведення іспиту здійснюються уповноваженими представниками, якими згідно з пунктом 7 розділу І Порядку є члени Комісії, інспектори Комісії, працівники секретаріату Комісії.

Таким чином, у випадку оцінки позивачем свого стану здоров'я як незадовільного під час складання іспиту він повинен був повідомити про це уповноважених представників, однак відповідних дій не вчинив.

Саме по собі попереднє (перед складанням іспиту) звернення позивача до КП «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І. І. Мечникова» ДОР, повідомлення про незадовільний стан здоров`я іншим особам, які не є уповноваженими представниками в розумінні положень пункту 7 розділу І Порядку (у тому числі особам, які були допитані судом першої інстанції  як свідки), висновок експерта КЗ «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичної експертизи» ДОР»  № 97 від 13 липня 2021 року, з урахуванням виявленої позивачем волі скласти іспит у визначений для нього день - 13 квітня 2018 року та відсутності його заяв (усних чи письмових), зареєстрованих уповноваженими представниками, про неможливість складення іспиту у зв`язку з незадовільним станом його здоров`я до та/або під час його проведення, -не  спростовують тих фактів і обставин, які стали підставою для висновку ВККС про його невідповідність займаній посаді.

Ураховуючи те, що позивач не тільки був ознайомлений з вимогами наведених вище нормативних актів, а й виявив бажання скласти іспит у визначений йому день (реалізувавши у такий спосіб своє право навіть у випадку, якщо стан його здоров`я був дійсно незадовільним), він як суддя мав передбачити, що наслідки такого оцінювання могли бути як позитивні, так і негативні.

Таким чином, оцінивши оскаржуване рішення ВРП на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це рішення є вмотивованим.

Стосовно несформування ВККС окремих колегій для перевірки завдань, виконаних суддями на екзамені 13 квітня 2018 року, та не розподіл практичних робіт між колегіями за допомогою спеціального програмного забезпечення

ВП ВС вважає помилковими доводи позивача, оскільки необхідність використання спеціального програмного комплексу під час розподілу виконаних учасниками іспиту практичних завдань для перевірки колегіями не свідчить про обов'язок ВККС утворювати декілька колегій для перевірки практичних завдань суддів певної спеціалізації.

При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що завдання, яке перевірялось, було деперсоніфіковане (кодоване), що унеможливлювало встановлення особи автора. Наведене свідчить про помилковість доводів позивача щодо неповноважності колегії, яка здійснювала перевірку його практичного завдання під час кваліфікаційного оцінювання, як і виключає вплив будь-яких суб`єктивних чинників під час оцінки практичного завдання судді.

Отже, ВП ВС у задоволенні апеляційної скарги судді відмовила, апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя задовольнила. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року в частині, якою задоволено позов та визнано протиправним та скасовано рішення Вищої ради правосуддя скасувала. В цій частині ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними і скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії – відмовила.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.