Чи може самочинна будівля бути об’єктом права власності для цілей поділу при розлученні: позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду 12 квітня 2023 року винесла постанову у справі №511/2303/19, в якій позивачка ставила питання про поділ при розлученні самочинно збудованої будівлі.

Обставини справи

У грудні 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому зазначала, що у період шлюбу, а саме 11 серпня 2005 року, сторони придбали житловий будинок загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 46 кв. м, який зареєстрували за відповідачем.

Вказувала, що вони за спільні кошти, без відповідного дозволу на виконання будівельних робіт та без прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у період з 2005 року по 2015 рік здійснили самочинне будівництво, збільшивши загальну площу придбаного будинку до 120 кв. м. Рішенням Роздільнянського рай суду Одеської області від 22 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано.

З урахуванням зазначеного, а також змін до позовних вимог, позивачка остаточно просила: визнати будинок загальною площею 57,5 кв. м, господарські будівлі і споруди: навіс,  гараж, огорожа та будівельні матеріали у вигляді житлової прибудови, літня кухня, гараж спільною сумісною власністю подружжя; провести поділ вказаного майна відповідно до висновку судової експертизи, виділивши їй 52/100 частини нерухомого майна, присудити на користь відповідача компенсацію за зменшення його частки; перерозподілити ідеальні частки у праві власності на нерухоме майно, право власності на 52/100 частини нерухомого майна визнати за нею; витрати з переобладнання житлового будинку розподілити в рівних частках між сторонами; припинити право власності відповідача на 52/100 частини земельної ділянки; визнати за нею право власності на 52/100 частини земельної ділянки; провести поділ у натурі земельної ділянки, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилався на те, що право власності на земельну ділянку він зареєстрував після розірвання шлюбу, а також на те, що будинок відноситься до категорії самочинно збудованих і може підлягати поділу лише після введення його в експлуатацію.

Зміст рішень судів

19 січня 2021 року рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з вимогами статей 364, 367 Цивільного кодексу України. Не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Доводи позивачки про те, що спірний об`єкт нерухомого майна є новоствореним майном та підлягає поділу між подружжям, визнано судом першої інстанції безпідставними і такими, що не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачкою норм матеріального права.

1 лютого 2022 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 19 січня 2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу). Не можуть бути підставою скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що допускається окремий режим для визнання права власності на будинок без врахування добудов, оскільки з часу здійснення відповідних будівельних робіт зі створення об`єкта реконструйований об`єкт зазнає змін та не може обліковуватися окремо.

Вимоги про одночасне визнання права власності на будинок у статусі до будівництва та на будівельні матеріали як окремий об`єкт задоволенню не підлягають.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції не були вирішені позовні вимоги про визнання земельної ділянки спільним майном подружжя. Ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки у позовних вимогах про визнання права власності на будинок відмовлено, а вимоги про визнання права власності на земельну ділянку є похідними.

При цьому звернуто увагу, що безоплатна передача земельної ділянки у власність свідчить про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання її об`єктом права спільної сумісної власності, втім позивачка має право на отримання у власність частки у разі визнання за нею права власності на частину будинку після його поділу та отримання у власність його частини.

7 квітня 2022 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу.

Передача до ВП ВС

6 липня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати, вбачаючи підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Передаючи справу на розгляд ВП ВС, КЦС ВС керувався такими міркуваннями.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).

Водночас частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року № 6-130цс13, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23 червня 2020 року у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною другою статті 36 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина восьма статті 39 цього Закону.

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проєктної документації (будівельного паспорта), оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Не підлягають поділу (виділу)об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна.

Схожі висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21).

Виходячи з перелічених вище висновків Верховного Суду України та Верховного Суду не є об`єктом права власності новостворений об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, будівельного паспорта (схеми намірів забудови), оскільки внаслідок таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Такий об`єкт не підлягає поділу.

Натомість у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 127/6698/16-ц (провадження № 61-18773св18) Верховний Суд вважав за можливе проведення поділу житлового будинку з господарськими спорудами без урахування самочинних будівель та прибудов.

Неоднозначно вирішувалась у судовій практиці проблема визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва самочинно збудованих об`єктів.

У постанові від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18) Верховний Суд зробив висновок про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності та поділ домоволодіння між подружжям з посиланням на те, що гараж (літ. «Г»), літня кухня (літ. «М»), сарай (літ. «Н») є самочинним будівництвом, а визнання права власності на будівельні матеріали, використані для будівництва цих об`єктів, є неправильно обраним способом захисту. Отже, зробив висновок, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 722/823/17-ц (провадження № 61-45361св18) Верховний Суд розмежував правовий статус незавершеного та самочинного будівництва, зазначивши, що об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, а отже, є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил може підлягати поділу між ними, а щодо самочинного будівництва такі способи захисту прав не застосовуються.

Водночас при вирішенні спору про поділ майна подружжя Верховний Суд України зазначив, що в разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання (постанова від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15).

У постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 Верховний Суд України звернув увагу, що новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними (аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року № 6-159цс15).

У постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16 Верховний Суд України, пославшись, зокрема, на те, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, залишив у силі рішення суду першої інстанції про визнання за позивачкою права співзабудовника на 1/2 частину збудованого за час шлюбу, але не прийнятого в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, яке фактично експлуатується.

У постанові від 25 березня 2020 року у справі № 715/1347/14-ц (провадження № 61-34987св18) Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду про те, що самочинне будівництво підлягає поділу шляхом визнання за кожним із подружжя права власності на будівельні матеріали, які були використані при будівництві відповідно до судової будівельно-технічної експертизи, де зазначено, що в процесі самочинного будівництва житлових будинків (літ. «А», літ. «Ж»), господарських будівель та споруд використано будівельні матеріали, обладнання, вироби та конструкції, які підлягають поділу. Верховний Суд вказав, що самочинно збудовані житлові будинки, господарські будівлі і споруди не підлягають визнанню об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. Водночас будівельні матеріали, обладнання та конструкції, які були використані в процесі будівництва, є майном, набутим подружжям під час шлюбу.

У постанові Верховного Суду від 26 березня 2021 року у справі № 414/277/17 (провадження № 61-2934св19) зазначено, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Верховний Суд погодився із висновком про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на сарай, вартість витрачених матеріалів на спорудження якого становить 30 000 грн, оскільки вказаний сарай є самочинним будівництвом, і вказав, що визнання права власності за особою на частину будівельних матеріалів використаних подружжям у процесі будівництва незавершеного житлового будинку, в порядку поділу майна подружжя є законним, проте такі позовні вимоги не заявлялися.

У постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц (провадження № 61-3261св20) суд касаційної інстанції погодився з висновком про наявність підстав для визнання за позивачкою права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, використаних у процесі будівництва прибудов (літ. «а1» та літ. «а5»), стягнення з відповідача їх вартості та припинення права власності позивача на 1/2 частину будівельних матеріалів.

Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.

Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію щодо можливості спадкування будівельних матеріалів, які входять до спадкової маси та являють собою самочинне будівництво (зокрема у постанові 01 квітня 2019 року у справі № 569/15959/16-ц (провадження № 61-31923св18), від 16 грудня 2019 року у справі № 489/1685/15-ц (провадження № 61-33873св18), від 10 лютого 2021 року у справі № 495/3009/15-ц (провадження № 61-3261св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 520/448/17 (провадження № 61-19412св19)).

Вказане свідчить про неоднозначне застосування норм матеріального права при вирішенні спорів про визнання права спільної сумісної власності подружжя на об`єкт самочинного будівництва та його поділ, призводить у деяких випадках до обмеження права власності одного з подружжя.

Частиною третьою статті 376 ЦК України передбачена можливість визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23 жовтня 2018 року у справі № 11/173-06 звертала увагу, що право власності на самочинне будівництво може бути визнано за умови відведення для цієї мети в установленому порядку забудовнику земельної ділянки або якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об`єктом, з таким цільовим призначенням, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об`єкта, а також за умови відсутності заперечень з боку власника земельної ділянки та відсутності порушення в результаті самочинної забудови прав інших осіб.

Пунктом 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461, передбачено, що у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Враховуючи викладене, баланс прав та інтересів співвласників, з метою формування сталої судової практики у спірних правовідносинах колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування статей 328, 331, 376 ЦК України, викладених у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, і визнати наявність у подружжя права на визнання в судовому порядку права власності на самочинно побудований, реконструйований об`єкт нерухомого майна (а не матеріали й конструкції, з яких він побудований і перелік яких точно встановити достатньо складно), який знаходиться на земельній ділянці, що належить на праві власності чи користування (оренди) подружжю (одному з них), та відповідає містобудівній документації, цільовому призначенню земельної ділянки і вимогам щодо надійної і безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта, з подальшим прийняттям в експлуатацію у передбаченому чинним законодавством порядку.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Щодо відступу

Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України у постановах від 18 листопада 2015 року справі № 6-388цс15, від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, тому підстав для відступу від таких висновків немає.

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 7 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, про те, що оскільки спірний об`єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, є підстави для визнання за позивачкою права на частину спірного об`єкта незавершеного будівництва.

Щодо розгляду справи по суті позовних вимог

Позивачка наполягала, що первинний об`єкт нерухомого майна - житловий будинок (з господарськими будівлями та спорудами) загальною площею 69,4 кв. м, житловою площею 46 кв. м, що придбаний сторонами 11 серпня 2005 року у період шлюбу, не є самочинним будівництвом і його можна поділити у рівних частинах між сторонами.

Посилалася на відповідний висновок експерта судової будівельно-технічної експертизи від 10 березня 2020 року, у якому встановлено, що станом на дату оформлення первинного права власності (29 серпня 1964 року) загальна площа житлового будинку(літ. «А») складала 55,6 кв. м, у тому числі житлова- 46 кв.м; лінійні розміри житлового будинку складали 7,03 м х 11,04 м.

Станом на 17 липня 1978 року (поточна інвентаризація) загальна площа житлового будинку літ. «А» без змін. Але внаслідок будівництва веранди (літ. «а») площа збільшена до 69,5 кв. м за рахунок веранди (літ «а»). Житлова площа - без змін.

Станом на дату укладення договору купівлі-продажу житлового будинку (11 серпня 2005 року) загальна його площа з прибудовою «А,а» складала 69,4 кв. м, у тому числі житлова - 46 кв. м.

Станом на 16 березня 2016 року (поточна інвентаризація) загальна площа житлового будинку літ. «А» (без веранди літ. «а», демонтована) збільшена до 57,5 кв. м за рахунок демонтажу груби у приміщенні 1-3 та 1-4, внутрішніх перегородок між приміщеннями 1-2 та 1-3. Після проведеної реконструкції загальна площа житлового будинку(літ. «А») складає 57,5 кв. м, у тому числі житлова - 42,6 кв. м.

До складу житлового будинку (літ.«А») станом на дату проведення обстеження входять такі приміщення: 1-4 коридор площею 11,3 кв. м; 1-7 житлова кімната 12,3 кв. м; 1-7 вітальня площею 30,3 кв. м; 1-8 комора площею 3,6 кв. м.

Житловий будинок (літ. «А») за класом наслідків (відповідальності) відноситься до об`єктів з незначними наслідками (СС1).

За конструктивною системою у досліджуваного житлового будинку (літ. «А») зовнішні огороджувальні стіни збігаються з несучими конструкціями. При вивченні матеріалів справи встановлено, що лінійні розміри огороджувальних та несучих конструкцій змін не зазнали, лінійні розміри житлового будинку (літ. «А») не змінились та складають 7,03 м х 11,04 м.

Таким чином, у житловому будинку (літ. «А») здійснено ремонтно-будівельні роботи (заміна дверних та віконних заповнень, демонтаж внутрішніх не несучих конструкцій, переоснащення внутрішніх систем електропостачання, опалення без втручання в несучі та огороджувальні конструкції, демонтована веранда літ. «а»), що на підставі пунктів 1, 3-5 постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 «Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію» не відносяться до самочинного будівництва.

Самочинною є житлова прибудова (літ. «А1»), збудована у 2006 році.

Вказувала, що з висновку експерта вбачається, що житловий будинок, придбаний сторонами за час шлюбу, є самостійним об`єктом і відповідно до вимог статей 60, 69 СК України може бути поділений між ними.

Позивачка на такій обставині наголошувала й у своїй касаційній скарзі, і в позовній заяві та апеляційній скарзі, однак суди першої та апеляційної інстанцій їй належної оцінки не надали, доказів у цій частині не дослідили, чим не дотрималися принципу змагальності сторін, а суд касаційної інстанції таких повноважень позбавлений.

Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи для нового розгляду до суду першої інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.