ЄСПЛ виніс рішення у резонансній справі про українських лікарів, які видалили у пацієнтки нирку без її згоди і навіть про це не повідомили

13 квітня 2023 року Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі «Майборода проти України» про видалення лікарями у пацієнтки нирки без її згоди. Про це повідомив суддя ЄСПЛ від України Микола Гнатовський.

«Завершилася багатостраждальна справа «Майборода проти України», у якій, окрім шокуючих обставин (заявниці видалили нирку та навіть не повідомили про це під час виписки з лікарні) були поставлені проблеми спілкування лікарів із пацієнтами та їхніми родичами – як у частині отримання інформованої згоди на медичне втручання, так і в частині інформування про результати такого втручання», - зазначив він.

«У сьогоднішньому рішенні Палати у справі Mayboroda v. Ukraine (заява № 14709/07) Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини в частині незабезпечення права пані Майбороди на інформовану згоду.

Справа стосувалася твердження заявниці про те, що її нирка була видалена без її згоди або навіть знання під час невідкладної операції з приводу внутрішньої кровотечі в березні 2000 року.

Втручання було проведено у Львівській обласній клінічній лікарні.

Через кілька місяців вона дізналася з анонімного телефонного дзвінка, що її ліву нирку «вкрали». Офіційне розслідування дійшло висновку, що нирка була видалена для порятунку її життя, а цивільний позов, який вона подала, мав результатом присудження їй відшкодування збитків проти лікаря, який її консультував.

Суд, зокрема, встановив, що органи влади не перевірили, чи була можливість отримати згоду на видалення нирки від пані Майбороди до операції або від її родичів під час операції, і що держава не створила належної нормативно-правової бази для захисту права пані Майбороди на інформовану згоду», - пояснили в ЄСПЛ.

Станом на час розгляду справи у ЄСПЛ Людмила Майборода вже померла.

Історію гідрогеолога із невеликого закарпатського райцентру Свалява Людмили Майбороди в свій час описувала газета «Факти».

Так, лікарі Львівської обласної лікарні видалили жінці нирку, не поінформувавши хвору і не внісши такі серйозні дані до медичної документації. Жінка підозрювала, що видалений орган, який її ніколи не турбував, знадобився якомусь реципієнту. А лікар стверджував, що вирізав нирку, «рятуючи Людмилі життя, не сказав же хворий про це... з милосердя».

Людмила Майборода розповідала, що за кілька тижнів після повернення з лікарні Львова, якраз на Великдень, сталася подія, яка її шокувала. «Коли мої рідні були у церкві, у квартирі задзвонив телефон. «Ви знаєте, що під час другої операції у вас вкрали ліву нирку?» - Запитав мене незнайомий жіночий голос. Я була настільки вражена питанням, що на якусь мить просто оніміла - не змогла запитати, ні хто дзвонить, ні звідки така інформація...

Рідні, що повернулися, побачивши мій стан, почали розпитувати, що сталося. Я розповіла про дзвінок і з їхніх очей зрозуміла: вони думають, чи я не рушила розумом. Приблизно такою була реакція і в мого лікаря з райлікарні.

«Що ви кажете? - обурився він. - Це ж не шматок шкіри, який можна вирізати і кинути собаці. Такі речі неможливі. У вашій історії хвороби немає жодного слова про видалення нирки. Якби це дійсно мало місце, вас варто було б лікувати зовсім інакше! Краще мовчіть, щоби люди не подумали, що у вас проблеми з психікою».

І кілька місяців я просто мовчала, хоча начисто втратила спокій. Влітку 2000 року, проїхавшись у міській маршрутці по вибоїстій дорозі, я знепритомніла і потрапила до лікарні. Проходячи ультразвукове обстеження, попросила лікаря перевірити, чи на місці моя ліва нирка.

І виявилось, що її таки немає! Флюорографічне та радіоізотопне обстеження також поки що зали, що нирка відсутня...

Не знаючи, як вчинити, я написала листа уповноваженій Верховній Раді з прав людини Ніні Карпачовій. Через деякий час з'явився її представник і півтори години докладно розпитував мене не лише про лікування у Львові, а й про все моє життя. «90 відсотків листів, які до нас надходять, - пояснив він мені, - від психічно хворих людей, і я хотів переконатися, що ви у своєму розумі. Тепер же ми направимо до Львова людей для розслідування».

Однак жодних дій з боку уповноваженої з прав людини так і не було. Через кілька місяців я звернулася до однієї з республіканських газет, у якій натрапила на статтю про нелегальну трансплантацію органів», - розповідала жінка.

Газета опублікувала матеріал про Людмилу Майбороду, після чого тему підхопили інші друковані та електронні видання, а її справою зацікавились правоохоронні органи.

Заперечувати факт видалення нирки професор та його син не могли, тому вони просто дали своїм діям пояснення: «Сказати після операції жінці, яка перебувала у критичному стані, що в неї видалили нирку, я не наважився, тому що мої слова могли її морально вбити». Чому ж документи про операцію не було відправлено до відповідних інстанцій, щоб жінка могла оформити інвалідність, отримувати пенсію, пільгові оздоровчі путівки та іншу допомогу, запитали журналісти. «Якби я зробив це, довелося б все розповісти хворий, а мені не хотілося її травмувати, - відповів професор. - Зрозумійте мене правильно: я пошкодував її...»

За кілька місяців після листа професора вона отримала ще одне – від головного лікаря Львівської обласної лікарні. Він надіслав нову, «об'єктивну» виписку з історії хвороби - факт видалення нирки був уже зафіксований.

Подібні пояснення та маніпуляції з документами виглядали щонайменше дивно, проте ні міська, ні обласна, ні Генеральна прокуратура, куди багаторазово зверталася та їздила Людмила Майборода, не виявили у діях медиків жодного криміналу.

З мертвої точки справа зрушила лише після того, як жінка особисто звернулася до віце-спікера Верховної Ради.

«Чотири дні я намагалася зустріти Степана Гавриша під стінами парламенту, – згадує Людмила Іванівна. - Коли нарешті побачила, підбігла до нього, пояснила, що не маю більше сили битися об стіну байдужості наших правоохоронних органів і подала папку з усіма документами у моїй справі.

Гавриш направив депутатський запит, після якого постанови про відмову в порушенні кримінальних справ було скасовано - і проти лікаря порушили кримінальну справу за зловживання службовим становищем та внесення неправдивих даних до медичних документів.

Коли почалися слідчі дії, до мого керівника на роботі, лікаря в райлікарні та інших пов'язаних зі мною людей потяглися «ходоки» з різними пропозиціями фінансового плану. Один із місцевих лікарів-посередників прийшов до мене додому і прямо запитав: «Скільки тобі дати, щоб ти нарешті закрила рота?» Але найбільше мене вразила поведінка пересічних людей. У невеликому райцентрі, де всі всіх знають, дуже скоро про мене пішла поголоска: «Аферистка! Ніхто в неї нічого не вирізав, просто грошей хоче заробити!» Коли стало відомо, що жодних «компенсацій» я не беру, реакція теж була негативною:»Яка дурепа! Їй гроші пропонують, а вона відмовляється!»

Нікому з цих людей навіть на думку не спало, що я борюся не за гроші і не за себе особисто, нирку мені все одно ніхто не поверне. Я просто хочу, щоб такі страшні речі не відбулися ні з ким іншим. Адже ми не маємо жодних гарантій, що у разі, наприклад, аварії потерпілого не почнуть розбирати на «запчастини».

Слідство тривало чотири з половиною роки і закінчилося нічим.

Доведена до відчаю жінка написала тодішньому президенту Кучмі: «Вкрасти нирку чи ешелон із метало м - не одне й те саме. Ці речі мають різні цінності. За ешелон ще можна не судити, але крадіжку людського органу не можна залишити без відповідальності. Якщо такі злочини відбуваються у державних установах, відповідати за них має держава, у тому числі її перша особа».

Після цього слідчий прокуратури почав збирати досьє на... потерпілу: наводив про неї довідки в нарко- та психдиспансері, запросив характеристики з місця роботи, з жеку та мерії.

А влітку 2005 року Людмила Майборода отримала зі Львівської обласної прокуратури повідомлення про те, що порушені проти її лікаря кримінальні справи закриті через відсутність у його діях складу злочину.

Прокуратура відмовила й у порушенні кримінальних справ за фактом підробки документів, неналежного виконання лікарями службових повноважень та порушення встановленого законом порядку трансплантації людських органів.

Наприкінці 2005 року Свалявський районний суд, до якого Людмила Майборода звернулася з цивільним позовом, стягнув з лікаря на користь позивачки 50 тисяч гривень моральної шкоди за порушення її права на отримання інформації (законодавство зобов'язує лікарів надавати пацієнтам або їхнім родичам повну та об'єктивну процесі лікування, можливих ризиках тощо).

Апеляційний, а за ним і Верховний Суд залишили рішення районного без змін – і Людмила Іванівна звернулася до Європейського суду з прав людини з позовом проти України.

«Я вважаю, що гарантовані мені Конституцією права було порушено у всіх інстанціях, – говорила Людмила Майборода. - У лікарні у мене обманом видалили здоровий орган, прокуратура, незважаючи на очевидні докази, так і не довела справу до кінця, нарешті суди невідомо за якими критеріями визначили мізерний розмір моральної компенсації».

Нагадаємо, що українці можуть стати посмертними донорами органів за спрощеною процедурою. Більше не потрібна їхня нотаріальна згода на трансплантацію. Такий закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, що регулюють питання трансплантації анатомічних матеріалів людині» (законопроект 5831) Верховна Рада ухвалила 16 грудня 2021 року.

Авторами проекту є голова Комітету ВР з питань здоров'я нації Михайло Радуцький, «Слуги народу» Оксана Дмитрієва, Олег Бондаренко та інші.

Голова Комітету Верховної Ради з питань здоров’я нації Михайло Радуцький раніше розповів, що в умовах війни проводиться рекордна кількість операції з пересадки органів.

«До нас волонтери із США приїхали на початку березня. Вони надають хірургічну допомогу. Зокрема, американські та українські хірурги спільно провели понад 300 операцій поблизу лінії фронту військовим та цивільним», - підкреслив Радуцький.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.