Конституційний Суд України 27 грудня 2022 року дещо неочікувано виніс рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів відносно конституційності внесених у 2018 році змін до статті 12 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України.
Що це значить та як Конституційний Суд приймав непросте рішення, намагалася розібратися «Судово-юридична газета».
Суть питання
Ухвалені ще у 2018 році зміни до зазначеного закону зобов’язали релігійні об’єднання відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до яких вони входять, шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації.
Також цей Закон установив обмеження в умовах війни на доступ священнослужителів, релігійних проповідників, наставників релігійних організацій, керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України у частини, з’єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації.
Перехідні положення, зокрема, передбачали, що у разі якщо протягом чотирьох місяців (для релігійних громад - дев’яти місяців) з дня набрання законом чинності, яким іноземна держава визнається такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, релігійна організація (об’єднання) не внесла передбачених законом змін до своєї офіційної назви та не подала відповідні зміни до свого статуту (положення) на реєстрацію, її статут втрачає чинність у частині, якою визначається повна офіційна назва релігійної організації.
Хоча в законі не були зазначені назви конкретних релігійних організацій, втім, фактично, відповідний закон був спрямований проти так званої «Української православної церкви Московського патріархату» (УПЦ МП), яка офіційно завжди зазначала себе лише як «Українська православна церква» (УПЦ).
Відповідні зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» Конституційний Суд 27 грудня визнав такими, що відповідають Конституції.
Втім, як це іноді трапляється із конституційними поданнями, не обійшлося без нюансів.
Конституційне подання, про яке забули
Зазначені зміни до статті 12 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» Верховна Рада ще VIII скликання ухвалила 20 грудня 2018 року.
За п’ять днів до цього у Києві, за найактивнішої участі тодішньої влади, була офіційно створена нова Православна церква України (ПЦУ).
Фактично, зміни до закону зобов’язали УПЦ МП публічно та офіційно зазначати свою приналежність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить на правах автономії – Руської православної церкви (РПЦ).
У свою чергу, в УПЦ МП зазначили, що «її діяльність не спрямовується з РФ», керівні органи УПЦ МП знаходяться в Києві, а не у РФ, а офіційна назва церкви – «Українська православна церква». Також в УПЦ МП зазначили, що зміни до закону буквально не містять жодних згадок саме про УПЦ МП, а відтак, нічого змінювати церкві не потрібно.
У січні 2019 року у справу втрутилася група депутатів, переважно від фракції «Опозиційний блок», яка звернулась у Конституційний Суд з поданням стосовно змін у текст Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».
Цікаво, що у тексті подання народні депутати просили КСУ звернути увагу не лише на «нівелювання релігійної свободи», «відокремленість церкви від держави», тиск на УПЦ МП, але і на порушення процедури голосування за зміни у закон, а саме на таке явище як «кнопкодавство».
Так, як зазначили ініціатори подання, відповідно до поіменного голосування 20 грудня 2018 року, були зараховані «За» голоси 25 народних депутатів тодішньої провладної більшості, які взагалі в той день не реєструвались в парламенті. Крім того, нібито «За» проголосували двоє народних депутатів, які офіційно в той день перебували на лікарняному.
У січні 2019 року зазначене подання 49 народних депутатів опинилось на розгляді судді Конституційного Суду Ірини Завгородньої, яка лише у вересні 2018 року була обрана Верховною Радою на посаду судді КСУ по квоті фракції «БПП».
Тривалий час колегія, до складу якої входила суддя, не могла навіть вирішити питання про відкриття чи відмову у відкритті конституційного провадження за зазначеним поданням.
У підсумку, практично без всякого руху справа за поданням 49 народних депутатів пролежала у КСУ майже 4 роки.
7 грудня 2022 року, як відомо, зі складу КСУ раптово звільнились у відставку одразу троє суддів, які у минулі роки були призначені Верховною Радою. Серед них – Ірина Завгородня.
Відразу ж відбувся перерозподіл справ, які знаходились у провадженні суддів, що звільнились у відставку, на інших суддів.
Сталося так, що новими доповідачами у справі за поданням 49 народних депутатів опинились двоє суддів, призначених до КСУ за квотою Президента – в. о. голови КСУ Сергій Головатий (суддя КСУ з 2018 року) та Олександр Петришин (призначений суддею КСУ Володимиром Зеленським у листопаді 2021 року).
А вже 27 грудня, у рекордні як для КСУ строки, Конституційний Суд визнав зміни до статті 12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» такими, що відповідають Конституції.
Неймовірну як для Конституційного Суду швидкість ухвалення рішення, судді КСУ на брифінгу для ЗМІ 28 грудня пояснили так:
«Голова Суду формує порядок денний. Без згоди судді-доповідача голова Суду не може поставити питання на розгляд. Все так довго йшло в цій справі, тому що доповідач не пропонував її до розгляду. 19 квітня 2022 року ми провели перше засідання по цій справі. Я тоді говорив доповідачу: «Давайте ставити справу». Потім, після звільнення судді, цю справу прийняв Олександр Петришин. А 27 грудня вже є рішення», - розповів Сергій Головатий журналістам.
«Ситуація стала загострюватись. Воєнний стан стимулював процес. Для суддів КСУ стала очевидна необхідність негайного вирішення цієї проблеми», - додав Олександр Петришин.
Що ж до суті прийнятого 27 грудня рішення, то судді КСУ пояснили необхідність його ухвалення саме в такому ключі вимогами воєнного часу.
«Втручання держави тут є, але воно виправдане, має легітимну мету, оскільки обумовлено агресією, яка почалася щодо України у 2014 році. У такий ситуації Конституція дозволяє обмежувати права і свободи. Коли назви «українська» є дві, але у них центри в різних географічних широтах, то виникає плутанина. Треба створити умови для свідомого віросповідання, щоб люди чітко знали, до якої релігійної структури належить їх храм», - зазначив Сергій Головатий.
Втім, як далі буде розвиватись ситуація навколо УПЦ МП, покаже час.
За останній тиждень у ЗМІ з’явилось відразу декілька повідомлень про розробку владою плану ліквідації УПЦ МП чи принаймні жорсткого обмеження її діяльності.
Також відомо і про плани влади позбавити УПЦ МП контролю над її ключовими храмами. Зокрема храмами у Києво-Печерській Лаврі.
А вже 28 грудня 2022 року, виступаючи в Верховній Раді, Президент Володимир Зеленський розповів депутатам про те, що «не існує в світі такого золота для хрестів, які б могли перекрити моральну іржу від зв’язків з державою-терористом», судячи з всього, натякаючи на ситуацію з УПЦ МП.
Автор: В’ячеслав Хрипун
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.