Підстави стягнення на користь працівника з роботодавця, виробничі потужності якого знаходяться в АТО, невиплаченої зарплати: позиція ВП Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду розглянула справу, предметом якої було питання наявності підстав для стягнення на користь працівника з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого знаходяться на території проведення антитерористичної операції) невиплаченої заробітної плати.

Як стверджував відповідач, звільнення позивача було зумовлене забезпеченням безпеки працівників у зв`язку з тим, що у березні 2017 року підприємство було захоплено невідомими озброєними особами, що підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України. Відповідач вважав такі події обставинами непереборної сили, які знівелювали можливість ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» виконати свої зобов`язання відповідно до статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України перед звільненим працівником (постанова ВП ВС від 26 жовтня 2022 року, справа № 905/857/19).

У цій справі ВП ВС зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Обставини справи

У липні 2019 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва в межах справи про банкрутство з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» про стягнення 102 723,51 грн, що складається з невиплаченої заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 в сумі 8 944,50 грн та грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 93 779 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 21.09.1999 по 15.03.2017 перебував у трудових відносинах з відповідачем. 15.03.2017 позивач звільнений з підприємства за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України. У день звільнення позивачу не була виплачена заробітна плата за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 в розмірі 8 944,50 грн, а також не була виплачена компенсація за невикористану щорічну відпустку (117 днів) в сумі 93 779 грн.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач стверджував, що в нього відсутня можливість виконати перед позивачем зобов`язання згідно зі статтями 47, 83, 115 та 116 КЗпП України у зв`язку з наявністю обставин непереборної сили. Також відповідач зауважив, що на підставі поданих позивачем документів неможливо встановити наявну у відповідача перед позивачем заборгованість із заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку, оскільки документи, які б могли підтвердити заборгованість роботодавця, залишились на території проведення антитерористичної операції, а працівники підприємства з метою забезпечення їх безпеки були звільнені. Втрата, зокрема, трудових книжок працівників, оригіналів наказів, табелів обліку робочого часу унеможливлює виконання відповідачем обов`язків перед позивачем, що передбачені трудовим законодавством.

Рішенням Господарського суду міста Києва у межах справи про банкрутство позов було задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти врозмірі 102 723,51 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивача було звільнено 15.03.2017, однак доказів виконання відповідачем обов`язку в частині виплати позивачу заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 та компенсації за невикористану відпустку суду надано не було.

Суд першої інстанції врахував, що відповідач надав науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 № 2372/2/21-10.2, відповідно до якого 15.03.2017 відповідачем був виданий наказ № 1211к «Про звільнення», яким 3 485 працівників звільнено за угодою сторін. За таких обставин, з урахуванням копії наказу відповідача № 1211к «Про звільнення», суд визнав спростованими доводи відповідача в частині втрати наказу про звільнення позивача.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо недоведеності факту виконання позивачем роботи за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 виходячи з того, що позивача було звільнено за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з підстав, передбачених, зокрема, пунктами 3 та 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Суд урахував, що антитерористична операція на території м. Хрестівка (м. Кіровське) здійснювалась із 14.04.2014. Відповідач змінив зареєстроване місцезнаходження (Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1) 03.06.2015 та не довів суду неможливості з червня 2015 року вести облік та зберігати документи, на підставі яких, зокрема, здійснювалась виплата заробітної плати працівникам, а також здійснювався облік наданих працівникам відпусток за зміненим місцезнаходженням. Оскільки до 28.02.2017 відповідачем здійснювалася виплата заробітної плати позивачу, суд вважав, що відповідачем складались документи первинного обліку праці та заробітної плати.

Суд зауважив, що позивач на підтвердження 117 днів невикористаної відпустки надав особову картку, у якій зазначено, що він звільнений за угодою сторін 15.03.2017 на підставі наказу № 1211к, трудова книжка позивачем отримана. З відомостей, які зазначені в особовій картці, суд встановив, що відповідач після зміни місцезнаходження неодноразово приймав накази про відпустку позивача, тому відповідач не довів, що копія особової картки не могла бути отримана безпосередньо у відповідача при звільненні.

Місцевий господарський суд вказав, що наданий відповідачем науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 № 2372/2/21-10.2 не засвідчує настання форс-мажорних обставин. Настання цих обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань мають бути засвідчені сертифікатом Торгово-промислової палати України відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Керуючись приписами статті 617 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд першої інстанції зазначив, що внаслідок настання випадку непереборної сили роботодавець не звільняється від виплати заробітної плати та компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2020 скасовано в частині стягнення з ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 93 779,00 грн. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 у розмірі 8 944,50 грн.

У частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за невикористані дні щорічної відпустки суд апеляційної інстанції зазначив, що кількість днів невикористаної відпустки є невизначеною, оскільки відсутня будь-яка інформація щодо сум компенсаційних нарахувань. Суд встановив, що позивач не надав відомостей відносно розрахунку за 117 днів невикористаної відпустки по роках (за 2014, 2015, 2016, 2017 роки); нарахування грошової компенсації за період з 31.08.2014 по 31.12.2015 не підтверджено розміром середнього заробітку за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Донецької області від 03.12.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 905/857/19, у якій просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу.

Скаржник зазначав, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 233/342/19, від 04.05.2020 у справі № 408/3388/17, від 01.09.2020 у справі № 221/3677/17, що кореспондується з пунктом 1 частини другоїстатті 287Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Скаржник наголошував, що факт виконання трудових обов`язків позивачем повинен підтверджуватись первинними документами, у яких, зокрема, здійснюється облік робочого часу. Зауважує, що позивачем не було подано до суду належних доказів (первинних документів) на підтвердження виконання ним трудових обов`язків у період з 01.03.2017 по 15.03.2017.

Скаржник також зазначав, що обставини непереборної сили (форс-мажор)знівелювали можливість виконати його зобов`язання перед працівниками. На підтвердження наявності таких обставин скаржником надано науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 № 2372/2/21-10.2.

Ухвалою від 02.09.2021 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу № 905/857/19на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302, пункту 7 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), постановах Верховного Суду України від 11.11.2015 у справі № 6-2159цс15, від 23.03.2016 у справі № 6-364цс16, від 11.05.2016 у справі № 6-383цс15, від 25.05.2016 у справі № 6-948цс16.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зауважує, що в наведених постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного судута Верховного Суду України суди за подібних правовідносин дійшли висновку про відмову у стягненні заробітної плати та відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, відшкодуванні моральної шкоди, тоді як колегія суддів не погоджується з такою відмовою в позовних вимогах про стягнення заробітної плати.

Приймаючи справу до свого провадження, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 06.10.2021 зазначила, що, зважаючи на предмет касаційного перегляду в цій справі (питання наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача-роботодавця заборгованості із заробітної плати), вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі пункту 7 розділу XI «Перехідні положення»ГПК України, оскільки висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду просить відступити, зроблені не в подібних правовідносинах. Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала мотиви, викладені в ухваліВерховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.09.2021 з підстав передачі справи відповідно до частини третьоїстатті 302 ГПК України,обґрунтованими та прийняла справу у наведеній частині до провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо правової природи заробітної плати

Предметом касаційного перегляду в цій справі є питання наявності підстав для стягнення на користь працівника з відповідача-роботодавця (виробничі потужності якого знаходяться на території проведення антитерористичної операції) невиплаченої заробітної плати.

Як стверджує відповідач, звільнення позивача зумовлене забезпеченням безпеки працівників у зв`язку з тим, що у березні 2017 року підприємство було захоплено невідомими озброєними особами, що підтверджується науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України. Відповідач вважає такі події обставинами непереборної сили, які знівелювали можливість ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» виконати свої зобов`язання відповідно до статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України перед звільненим працівником.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в пунктах 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в Рішенні від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП Українипитання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, ЗакономУкраїни «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Щодо застосування статті 617 ЦК України до відносин з виплати заробітної плати

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Згідноізчастиноюпершоюстатті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітнаплата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано. Обов`язок роботодавця виплатити працівнику заробітну плату не є відповідальністю у розумінні статті 617 ЦК України, від якої може бути звільнений роботодавець унаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, положення частини першої статті 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ПрАТ «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену заробітну плату.

Щодо підтвердження настання форс-мажорних обставин, що мали місце на території проведення антитерористичної операції

На підтвердження настання форс-мажорних обставин відповідачем надано науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 24.07.2017 № 2372/2/21-10.2. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 141 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (ст. 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

Щодо вирішення справи по суті

Відповідач не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій у частині стягнення з відповідача на користь позивача суми заробітної плати з 01.03.2017 по 15.03.2017.

Водночас суди встановили, що відповідно до наказу від 15.03.2017 № 1211к позивач звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, про що міститься відповідний запис у доданій до позовної заяви копії трудової книжки позивача.

Пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України передбачено, що однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін. Така підстава для звільнення працівника від виконання трудових обов`язків вимагає наявності домовленостей та погодження усіх сторін цього трудового договору на його припинення, однак з дотриманням усіх гарантій щодо оплати виконаної працівником роботи до моменту звільнення.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Ураховуючи викладене, сторони досягли згоди про те, що трудові правовідносини між ними припинилися 15.03.2017 і саме до цієї дати підприємство має виплатити позивачу заробітну плату.

Також суди встановили, що заробітна плата виплачувалася відповідачем позивачеві до кінця лютого 2017 року. При цьому сторони не заперечують тієї обставини, що захоплення підприємства відбулося 13.03.2017, припинення трудових відносин за угодою сторін відбулося 15.03.2017, тоді як відповідач відмовляється сплатити позивачу заробітну плату з 01.03.2017.

Суди правильно врахували, що 03.06.2015 відповідач змінив зареєстроване місцезнаходження (Донецька обл., м. Добропілля, вул. Київська, 1), тому його доводи щодо неможливості з червня 2015 року вести облік та зберігати документи, на підставі яких, зокрема, здійснювалась виплата заробітної плати працівникам, а також здійснювався облік наданих працівникам відпусток за зміненим місцезнаходженням, обґрунтовано не взято до уваги судами.

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що саме на суди першої та апеляційної інстанцій покладено обов`язок щодо встановлення фактичних обставин справи. У свою чергу, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки обставини щодо виконання робіт позивачем у період з 01.03.2017 по 15.03.2017 були встановлені судами попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду не здійснює переоцінки доказів стосовно цих фактичних обставин.

Отже, суди встановили факт невиплати позивачу заробітної плати з 01.03.2017 по 15.03.2017.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.03.2017 по 15.03.2017 у розмірі 8 944,50 грн.

Щодо відступу від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 з посиланням на положення статті 617, пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України, статті 117 КЗпП, статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначено, що відповідно до науково-правового висновку від 24.07.2017 за № 2370/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили),терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міст: Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Харцизьк, Ясинувата Ясинуватського району Донецької області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату, заходи її проведення тривають, є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного судуу справі №243/2071/18 дійшов висновку, що зважаючи на те, що на момент звільнення позивача і дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлене можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні.

Отже, Верховний Суду складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 243/2071/18 зазначив, що з березня 2017 року ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» фактично втратило контроль над своїми ресурсами, потужностями та документацією. При цьому відповідно до науково-правового висновку, складеного Торгово-промисловою палатою України від 24.07.2017, дії ПАТ «ДТЕК Донецькобленерго» за надзвичайних обставин, які спрямовані насамперед на захист життя і здоров`я його працівників в умовах терористичної загрози з боку незаконних збройних формувань, відсутності контролю та управління майном, не можуть бути регламентовані строками, тому Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність під час дії невідворотних обставин підстав для задоволення позову.

При цьому Верховний Суду складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погодився з висновком судів про відсутність підстав для стягнення з відповідача, зокрема, заробітної плати.

З огляду на висновки, викладені у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019 усправі № 243/2071/18 про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Отже, вона постановіла касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу» залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 12.04.2021 у справі № 905/857/19 залишити без змін.

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.