Екс-суддя КСУ просив ВРП змінити підставу його звільнення - замість «за власним бажанням» на «у відставку»: що вирішила ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду 29 вересня 2022 року винесла рішення по справі №9901/261/21 за позовом екссудді Конституційного Суду України Олександра Касмініна до Вищої ради правосуддя.

Так, у липні 2021 року Олександр Касмінін звернувся до Касаційного адміністративного суду Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП, у якому просив:

- визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 8 червня 2021 року про відмову у задоволенні заяви про зміну підстави звільнення з посади судді;

- зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну підстави звільнення Олександра Касмініна з посади судді, зокрема змінити підставу звільнення «за власним бажанням» на «у відставку».

Слід відзначити, що зміни, які він просив внести, стосуються не завершення перебування на посаді судді КСУ (а, як відомо, тут існує спір, адже у березні 2021 року Президент Зеленський указом фактично звільнив його),  а попереднього місця роботи.

Так, на обґрунтування позову Касмінін зазначив, що на час його призначення на посаду судді Конституційного Суду України (17 вересня 2013 року) він перебував у статусі судді Апеляційного суду Полтавської області, а тому в силу чинного на той час законодавства був вимушений припинити статус судді суду загальної юрисдикції.

Чинне на той час законодавство, за його словами, не надавало право вибору, а містило єдиний безальтернативний спосіб уникнення сумісництва посад судді - звільнення за власним бажанням з посади судді суду загальної юрисдикції навіть за відсутності такого бажання.

Разом з тим, у липні 2017 року був прийнятий новий Закон № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України», статтею 18 якого передбачається, що статус судді Конституційного Суду України визначають Конституція та цей Закон. Отже, на суддів КСУ вимоги Закону України «Про судоустрій та статус суддів» вже не розповсюджуються, а відтак відставка судді вже не припинятиметься у зв`язку з призначенням його на посаду судді КСУ.

На підставі викладеного Касмінін як колишній суддя суду загальної юрисдикції, звернувшись до ВРП з відповідною заявою, виявив намір скористатися своїм правом на відставку та відповідно до чинного законодавства зберегти за собою звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для суддів, які обіймають посаду, аналогічну тій, яку обіймав позивач (голова Апеляційного суду Полтавської області).

На його думку, основним критерієм для реалізації права судді на відставку є стаж роботи, який у позивача станом на 17 вересня 2013 року становив 27 років 1 місяць 24 дні (з урахуванням проходження строкової військової служби, половини строку навчання у вищому юридичному навчальному закладі за денною формою та роботи на посаді помічника прокурора). На думку позивача, в результаті загальних формально нейтральних правових норм, а саме загальних вимог щодо несумісництва та припинення повноважень, для групи осіб - суддів Конституційного Суду України, які були призначені на посаду до 2017 року, у тому числі й позивача, виникло менш сприятливе становище у формі фактичної неможливості реалізації права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці. Отже, оскаржуваним рішенням ВРП позбавила позивача права на відставку, допустивши прояв непрямої дискримінації з порушенням принципу справедливості, який міг бути відновлений ВРП як уособленням держави.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 20 липня 2022 року відмовив у задоволенні позову.

Рішення мотивовано тим, що:

- застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що звільнення судді з посади за загальними обставинами презюмує його волевиявлення як щодо самого звільнення, так і щодо підстави звільнення. Суб`єктивні права судді подати заяву про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням не виключають одне іншого, однак їх одночасна реалізація виключається. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 4 лютого 2021 року у справі № 9901/168/20 (провадження № 11-318заі20);

- позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством;

- право судді на відставку є конституційною гарантією, проте така гарантія реалізовується в результаті дотримання певного юридичного механізму, зокрема подання відповідної заяви про відставку в разі наявності відповідного стажу;

- позивач у повній мірі міг зважити на настання вказаних юридичних наслідків призначення суддею Конституційного Суду України, що полягало в дотриманні певної процедури шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням;

- він не звертався до ВРЮ із заявою про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у відставку, не звертався з вимогами внесення змін до постанови Верховної Ради України, якою його звільнено з посади судді, з метою зміни підстави звільнення, а постанова Верховної Ради України про звільнення судді позивачем не оскаржувалась відповідно до встановленого законодавством порядку;

- проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, суд дійшов висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни в постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді. До того ж ВРП не наділена повноваженнями скасовувати акти індивідуальної дії іншого на той час суб`єкта призначення / звільнення та відповідно вносити до таких зміни тощо;

- виходячи з доводів позовної заяви позивач фактично просить застосувати норми чинного на час подання заяви про зміну підстави звільнення законодавства до правовідносин, які відбулись значно раніше, а саме в період, коли діяли норми законодавства в іншій редакції. Так, 30 вересня 2016 року Закон № 2453-VI втратив чинність та з цієї дати набрали чинності закони № 1401-VIII і № 1402-VIII, якими встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад;

- питання наявності в позивача стажу, який дає право на відставку, на що посилається позивач, виходить за межі предмета доказування в цій справі, а тому суд не надавав правову оцінку таким доводам;

- доводи позивача про те, що ВРП позбавила його права на відставку, є передчасними, оскільки в спірних правовідносинах не ставиться питання про відмову у звільненні судді у відставку, а в майбутньому позивач не позбавлений скористатись таким правом, будучи на посаді судді Конституційного Суду України.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що положеннями законодавства визначено право саме судді обирати, на якій підставі він може бути звільнений з посади (за власним бажанням або у відставку), а тому ВРЮ не мала обов`язку з`ясовувати й уточнювати в судді підстави для його звільнення, оскільки зобов`язана діяти лише в межах повноважень, що надані їй законом.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позивач не скористався правом на відставку, а фактично здійснив вибір на користь призначення на посаду судді Конституційного Суду України шляхом звільнення з посади судді суду загальної юрисдикції за власним бажанням для усунення вимог щодо несумісності, що вимагалось чинним на той час законодавством.

У доводах позовної заяви та апеляційної скарги позивач стверджує, що він зазнав непрямої дискримінації внаслідок фактичної неможливості реалізації права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці. Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними вказані посилання позивача з огляду на таке.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI) непрямою дискримінацією є ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Як зазначено вище, прояв непрямої дискримінації позивач пов`язує з неможливістю реалізації ним права на відставку за наявності необхідного стажу та, як наслідок, позбавлення можливості отримання гарантій недоторканності та утримання як судді у відставці.  

Однак предметом цього спору є не дії Верховної Ради України, яка 08 жовтня 2013 року за заявою самого ж позивача від 17 вересня 2013 року та відповідним поданням ВРЮ від 24 вересня 2013 року прийняла Постанову про звільнення позивача за власним бажанням з посади судді.  Олександр Касмінін просить визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову в задоволенні його заяви про зміну визначеної ним самим у 2013 році підстави звільнення з посади судді, а також зобов`язати ВРП вирішити питання про зміну обраної ним у 2013 році підстави звільнення його з посади судді за власним бажанням на звільнення у відставку. Аргументація про те, що нібито непряма дискримінація позивача була допущена у момент прийняття Верховною Радою України згаданої Постанови у 2013 році, не стосується ініційованого у 2021 році спору з ВРП.

Крім того, виходячи з наведених вище положень пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 5207-VI обов`язковою умовою непрямої дискримінації є те, що особа необґрунтовано зазнала однакового ставлення через дію ззовні нейтральних щодо групи, до якої вона входить, положень законодавства, і саме таке однакове ставлення поставило цю конкретну особу в гірше, ніж інших осіб, становище.

Проте  Касмінін узагалі не обґрунтував, порівняно з яким колом осіб, до якого він входив на час звільнення його з посади за власним бажанням у 2013 році, він опинився у гіршому становищі. Натомість намагається обґрунтувати те, що його власні дії з написання заяви про звільнення з посади судді за власним бажанням від 17 вересня 2013 року стали невиправданими в майбутньому через зміну законодавства про статус суддів загальних судів і суддів Конституційного Суду України. Позивач порівнює себе не з суддями, які, як і він, писали заяви про звільнення їх з посади за власним бажанням у 2013 році, а з тими суддями, які з 2017 року за новим Законом № 2136-VIII призначаються на посади суддів цього суду та подають до ВРП заяву про звільнення з посади судді у відставку.

При цьому позивач без жодного примусу обрав замість продовження роботи на посаді судді апеляційного суду чи звільнення з цієї посади у відставку призначення на посаду судді Конституційного Суду України зі звільненням із займаної посади за власним бажанням. Ні на час призначення суддею Конституційного Суду України, ні на час звернення із цим позовом до суду та розгляду справи судом законодавство України не передбачає обов`язку судді суду загальної юрисдикції погодитися на призначення на посаду судді Конституційного Суду України.

Отже, доводи позивача щодо зазнання ним непрямої дискримінації не є обґрунтованими.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, 30 вересня 2016 року втратив чинність Закон № 2453-VI та набрали чинності закони № 1401-VIII і № 1402-VIII, якими встановлено, зокрема, новий порядок та підстави звільнення суддів з посад, а 05 січня 2017 року набрав чинності Закон № 1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

Відповідно до статті 55 Закону № 1798-VIII питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, розглядається на засіданні ВРП.

У разі звернення судді із заявою про звільнення з посади за власним бажанням ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади після попереднього з`ясування дійсного волевиявлення судді, чи не має місце сторонній вплив на нього або примус.

ВРП має право зупинити розгляд питання про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, на час розгляду скарги або заяви, наслідком якої може бути звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 2, 3, 6 частини шостої статті 126 Конституції України.

За результатами розгляду питання про звільнення судді з підстав, визначених пунктами 1 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, ВРП ухвалює вмотивоване рішення.

Частиною першою статті 57 Закону № 1798-VIII передбачено, що рішення ВРП про звільнення судді з посади з підстав, визначених пунктами 1, 2 та 4 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване з підстав, визначених законом.

Велика Палата Верховного Суду не встановила обставин, які відповідно до частини першої статті 57 Закону № 1798-VIII можуть бути підставою для скасування рішення ВРП від 08 червня 2021 року № 1264/0/15-21.

Здійснюючи судовий контроль за правомірністю оскаржуваного рішення ВРП, суд першої інстанції правильно зазначив, що, проаналізувавши норми Конституції України, законів № 1402-VІІІ, № 1798-VIII, можна дійти висновку, що ВРП не наділена повноваженнями вносити зміни у постанови Верховної Ради України з питань звільнення суддів, скасовувати їх, змінювати підстави звільнення з посади судді.

При цьому обґрунтованим є й висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення ВРП прийнято у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами № 1798-VIII і № 1402-VIII, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано (з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення), а позивач просить здійснити заміну підстав звільнення у спосіб, не передбачений чинним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду відхиляє доводи скаржника щодо тривалого нерозгляду Конституційним Судом України його заяви про відставку з посади судді Конституційного Суду України, оскільки ці обставини не стосуються предмета спору в цій справі.

Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то ВП ВС апеляційну скаргу Олександра Касмініна залишила без задоволення.

Нагадаємо, 27 березня 2021 року Володимир Зеленський своїм указом скасував Укази Віктора Януковича про призначення суддями Конституційного Суду України Олександра Тупицького та Олександра Касмініна.

Втім, як стало відомо «Судово-юридичній газеті», 27 жовтня колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду задовольнила позов Олександра Касмініна і скасувала відповідний Указ Президента Зеленського про його «звільнення» (тобто, про скасування указу Януковича щодо призначення Касмініна). Відповідну інформацію підтвердили «Судово-юридичній газеті» у пресслужбі Суду.

Разом з тим, він не повернеться до роботи суддею. Адже, як вказано на сайті КСУ, Олександр Касмінін «припинив повноваження судді Конституційного Суду України 19 вересня 2022 року у зв’язку з закінченням строку повноважень».

Автор: Наталя Мамченко

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.