Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі і недостовірність електронного доказу, — Верховний Суд

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 3 серпня 2022 року прийняв рішення у cправі № 910/5408/21, яка стосувалася питання щодо належності, допустимості та достовірності електронних доказів.

СУТЬ СПОРУ 

При вирішенні цього спору про стягнення заборгованості за договором перед Верховним Судом постали питання щодо належності, допустимості та достовірності електронних доказів:

1) листування представників позивача і представників відповідача стосовно надання послуг у месенджері Telegram;

2) листування представників позивача і відповідача електронною поштою;

3) відомостей про надані послуги у системі управління проектами Jira;

4) відомостей з середовища обміну результатами роботи  GitLab.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ТОВ "ІДАП" (за договором - виконавець) та ТОВ "Актівіс" (за договором - замовник) уклали Генеральний договір про надання послуг, відповідно до умов якого:

-          виконавець належним чином надає, а замовник приймає та оплачує послуги у сфері інформаційних технологій, які можуть включати (але не обмежуються цим) розробку програмного забезпечення, тестування, керування, консультування, управління проектами тощо;

-          послуги надаються відповідно до положень Генерального договору та окремих Технічних завдань (далі - ТЗ), які містять перелік послуг, їх опис, строки, вартість надання послуг, плани, процеси, ціни, тарифи та інші вимоги; передання результатів та прийняття послуг регламентується згідно з ТЗ та попередньо досягнутими домовленостями між сторонами;

-          виконавець надає послуги за цінами та тарифами, встановленими у відповідних ТЗ, та відповідно до положень Генерального договору; у будь-якому випадку вартість однієї години роботи виконавця не може перевищувати 32 долари США за курсом Національного банку України (далі - НБУ), встановленого на день виставлення рахунку (п.2.1);

-          ціна Генерального договору становить загальну вартість усіх послуг, фактично наданих за Генеральним договором (п.2.2);

-          замовник оплачує послуги на підставі рахунків, наданих виконавцем згідно з відповідним ТЗ (п.2.3);

-          будь-які витрати та кошти, які мають бути понесені виконавцем у зв`язку з наданням послуг, та які не включаються до винагороди виконавця, повинні бути попередньо погоджені із замовником через e-mail (п.2.4);

-          всі суми, які мають бути сплачені виконавцю за Генеральним договором, підлягають сплаті протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання замовником відповідного рахунку, але не раніше отримання замовником акта приймання-передачі наданих послуг та відсутності у замовника обґрунтованих зауважень щодо наданих послуг (п.2.7);

-          не пізніше 2 (двох) робочих днів від дати фактичного надання послуг виконавець направляє замовнику для підписання акт здачі-приймання наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної сторони (п.3.1);

-          замовник, у випадку відсутності чітких та обґрунтованих зауважень до якості наданих послуг після їх фактичного повного надання виконавцем, зобов`язаний прийняти послуги та засвідчити таке прийняття підписанням обох отриманих від виконавця примірників відповідного акту здачі-приймання наданих послуг не пізніше 5 (п`яти) робочих днів від дати отримання від виконавця відповідних примірників актів здачі-приймання наданих послуг (п.3.2);

-          у разі, якщо надані послуги, на думку замовника, не відповідають умовам Генерального договору та відповідного ТЗ, замовник має право відмовитись від підписання наданих йому примірників акту здачі-приймання наданих послуг; в такому випадку він зобов`язаний протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання від виконавця примірників актів здачі-приймання наданих послуг відправити виконавцю електронною поштою на вказану в Генеральному договорі електронну адресу в письмовому вигляді чіткі та обґрунтовані зауваження щодо наданих послуг та перелік доробок, які потрібно виконати для усунення недоліків (п.3.3);

-          Генеральний договір набуває чинності з дати набрання сили та залишається чинним до кінця строку його дії або до його припинення; припинення Генерального договору автоматично спричиняє негайне припинення дії усіх ТЗ (п.13.1);

-          кожна сторона надсилає усі запити та обговорює послуги та усі фінансові питання/питання виставлення рахунків, технічні та інші питання тільки через уповноважених посередників іншої сторони та за допомогою авторизованих засобів комунікації; уповноважені особи замовника та їх контактна інформація: [email protected]; уповноважені особи виконавця та їх контактна інформація: [email protected], [email protected] (п.15.2).

Додатком №1 до Генерального договору є ТЗ, відповідно до умов якого, зокрема якщо це необхідно для надання послуг, а інше не передбачене у цьому ТЗ, додаткові технічні деталі і специфікації послуг, кінцевих результатів, графіки зустрічей і розробки, деталі щодо критеріїв приймання та тестування та інші необхідні деталі, за винятком застосовних цін та тарифів, можуть бути сповіщені та погоджені сторонами електронною поштою, факсом або іншим зручним способом, погодженим сторонами.

05.01.2021 ТОВ "ІДАП" за допомогою засобів електронного зв`язку направило на електронну адресу замовника, яка визначена п.15.2 Генерального договору, рахунок на оплату від 05.01.2020 №5 на загальну суму 1 640 818,96 грн (далі - Рахунок №5).

04.02.2021 ТОВ "ІДАП" направило на електронну пошту замовника, вказану у п.15.2 Генерального договору, акт наданих послуг від 03.02.2021 №5 (далі- Акт №5) та повторно направило Рахунок №5.

04.02.2021 Акт №5, акт звірки взаємних розрахунків, звіт про використаний час за період з 01.12.2020 по 30.12.2020 та Рахунок №5 також були направлені позивачем на адресу відповідача за допомогою засобів поштового зв`язку.

Відповідно до Акту №5, за період з 01.12.2020 по 30.12.2020 виконавець надав такі послуги: консультування з питань інформатизації (бізнес-аналіз), проектування (UІ / UX) програмного рішення, комп`ютерне програмування (bakend), консультування з питань інформатизації (керування проектом), оброблення даних, розміщення інформації на вебвузлах і пов`язана з ними діяльність (DevOps послуги) на загальну суму 1 640 818,96 грн; акт підписаний лише виконавцем - директором Черніковим О.В.

В межах передбаченого Генеральним договором строку зауваження до якості чи обсягу наданих послуг відповідач не надав.

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ "ІДАП" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Актівіс" про стягнення 1 905 758,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати наданих послуг за Генеральним договором, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 640 818,96 грн, інфляційні втрати у розмірі 37 952,15 грн, 3% річних у розмірі 10 384,36 грн та збитки у розмірі 216 603,33 грн. Позивач стверджує, що він, відповідно до вимог Генерального договору, належним чином виконав вказані в Акті №5 роботи, однак відповідач свої зобов`язання щодо оплати виконаних робіт (наданих послуг) не виконав, тому у позивача виникла заборгованість перед незалежними підрядниками, які були ним залучені з метою виконання передбачених умовами Генерального договору завдань.

Господарський суд міста Києва рішенням від 21.09.2021 позов задовольнив частково: стягнув з ТОВ "Актівітіс" заборгованість у розмірі 1 640 818,96 грн, інфляційні втрати у розмірі 27 893,92 грн, 3% річних у розмірі 5 664,20 грн та судовий збір у розмірі 25 115,66 грн; в іншій частині позову відмовив. Доручив органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних на суму непогашеної заборгованості в розмірі 1 640 818,96 грн з 02.04.2021 до моменту виконання рішення, за формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості, Д - кількість днів прострочення, К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

Рішення суду першої інстанції мотивоване таким:

-          матеріали справи не містять доказів того, що відповідач в межах передбаченого Генеральним договором строку надав позивачу зауваження до якості чи обсягу наданих послуг, тому з огляду на встановлені обставини надання позивачем відповідачу передбачених таким договором документів на підтвердження факту виконання робіт (надання послуг) протягом грудня 2020 року у встановленому Генеральним договором порядку, враховуючи також інші наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт виконання позивачем передбачених Генеральним договором обов`язків щодо виконання робіт (надання послуг), зважаючи, що відповідач протягом визначеного договором строку не надав обґрунтованих зауважень щодо обсягу та якості виконаних позивачем робіт, визначені Актом №5 роботи (послуги) прийняті відповідачем без зауважень, тому строк виконання зобов`язання щодо сплати коштів у розмірі 1 640 818,96 грн є таким, що настав;

-          матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем коштів чи відсутності обов`язку щодо їх сплати, тому вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 1 640 818,96 грн підлягають задоволенню;

-          обґрунтованим періодом нарахування інфляційних втрат та 3% річних є період з 19.02.2021 (перший день прострочення) по 01.04.2021 (як визначено у позові); на підставі перерахунку, вимоги про стягнення 37 952,15 грн інфляційних втрат та 10 384,36 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню, а саме, у розмірі 27 893,92 грн та 5 664,20 грн відповідно;

-          позивач не довів належними і допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) наявність у діях відповідача, які полягали у невиконанні визначених Генеральним договором зобов`язань, усього складу цивільного правопорушення (зокрема, вини та наявності причинно-наслідкового зв`язку) як необхідної передумови для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, що в свою чергу є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 216 603,33 грн збитків.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 15.02.2022 рішення суду першої інстанції скасував у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 1 640 818,96 грн, інфляційних втрат у розмірі 37 952,15 грн, 3% річних у розмірі 10 384,36 грн і у частині наказу органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення здійснювати нарахування 3% річних та ухвалив в цій частині нове рішення про відмову у їх задоволенні; в іншій частині рішення залишив без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована таким:

-          суд апеляційної інстанції не погоджується з тим, що правочин за своєю правовою природою є змішаним договором і в частині правового регулювання спірних правовідносин мають застосовуватися норми щодо договору підряду;

-          до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми щодо надання послуг, закріплені у гл. 63 Цивільного кодексу України (далі - ЦК);

-          Акт №5 підписано в односторонньому порядку зі сторони виконавця (ТОВ "ІДАП") директором Черніковим О.В. та посвідчено печаткою позивача; відповідач вказаний акт не підписав і печаткою не посвідчив; відповідач заперечував прийняття послуг за вказаним актом та, відповідно, обов`язок щодо їх оплати;

-          посилання позивача на електронні докази як на підставу підтвердження факту надання послуг на суму 1 640 818,96 грн у грудні 2020 року є необґрунтованими і відхиляються, оскільки вказані докази не є належними та допустимими в розумінні ст. 5, частин 1, 2 ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи, статей 76-79 ГПК, які підтверджують саме факт надання послуг за договором у грудні 2020 року на заявлену до стягнення суму;

-          позивач не довів, що вказані у наведених доказах (як електронних, так і їх паперових роздруківках) відомості, по-перше, є взагалі послугами, а по-друге, входять до обсягу послуг, які зафіксовані у Акті №5 позивачем; позивач як сторона, яка повинна довести свої вимоги за позовом, не довів, що він надав відповідачу визначений актом обсяг послуг на заявлену до стягнення суму саме у спірний період;

-          враховуючи, що позивач заявив до оплати вартість послуг за період з 01.12.2020 по 30.12.2020, то Акт №5 (у 2-х примірниках) мав бути ним направлений відповідачу у строк, визначений в п. 3.1 Генерального договору, чого позивач не зробив, адже такий акт, на якому ґрунтуються вимоги позивача, датовано 03.02.2021;

-          у листах, датованих 05.01.2021 та 26.01.2021 відсутні відомості про надсилання саме Акту №5 з визначеним обсягом послуг за грудень 2020 року, як і відсутні достовірно підтверджені відомості про надсилання додатків у вигляді відповідного акту разом з вказаними листами; вказані листи, як і лист від 04.02.2021, належним чином не посвідчені в розумінні ст. 5, частин 1, 2 ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" за відсутності електронного цифрового підпису саме уповноваженої особи, а тому не можуть бути прийняті як належні докази;

-          наявний у справі Рахунок №5, як і повідомлення про розірвання Генерального договору, не є належними та допустимими доказами, що підтверджують факт надання позивачем і, відповідно, отримання відповідачем послуг за спірний період на заявлену до стягнення суму, адже вказаний рахунок, з урахуванням п. 2.7 Генерального договору, є необхідним для здійснення лише оплати, але тільки після отримання відповідного акту надання послуг відповідачем та за умови відсутності у останнього заперечень;

-          відсутність таких заперечень повинна підтверджуватись саме підписанням відповідачем наданого йому на узгодження акту, чого здійснено не було; відповідач заперечував як сам факт надання обсягу послуг, зазначеного у Акті №5, так і факт отримання цього акту у порядку і строки, встановлені Генеральним договором, а також заперечував факт його підписання;

-          у відповідача відсутній обов`язок перед позивачем щодо оплати послуг за Актом №5, оскільки позивач не довів належними, допустимими та достовірними в розумінні статей 76-79 ГПК доказами як факт надання таких послуг на заявлену до стягнення суму за цим актом у грудні 20202 року, так і факт їх прийняття у визначеному актом обсязі;

-          суд апеляційної інстанції погодився з доводами суду першої інстанції про відсутність обумовлених ст. 625 ЦК підстав для покладення на відповідача відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, інших заяв учасників справи

27.06.2022 ТОВ "ІДАП" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022, у якій просить її скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скаржник у касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК та зазначає:

-          суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.10.2021 у справі №923/1379/20 щодо застосування ст. 96 ГПК у контексті неможливості ототожнення електронного документа і електронного доказу, а тому висновок апеляційного суду про недопустимість, у розумінні Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", цих доказів, зокрема, через відсутність електронного підпису уповноваженої особи, не відповідає вимогам процесуального закону, адже він ґрунтується на помилковому ототожненні електронного документа та електронного доказу;

-          ст. 96 ГПК визначає поняття електронного доказу та наводить невичерпний перелік типів електронних доказів; електронні документи є лише одним з видів електронних доказів; формальні вимоги, що висуваються до електронних документів (зокрема, стосовно наявності електронного підпису), жодним чином не застосовуються до інших типів електронних доказів (постанова Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20); позивач подав до суду низку електронних доказів на підтвердження своєї позиції стосовно того, що він надав відповідачеві послуги у грудні 2020 року;

-          суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.04.2019 у справі №390/34/17, щодо доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) як складової принципу добросовісності; однак суд апеляційної інстанції не взяв до уваги і не дослідив докази, на підставі яких безпосередньо мав встановити обставини надання послуг відповідачеві протягом грудня 2020 року, на чому наполягав позивач і проти чого заперечував відповідач;

-          попри те, що суд апеляційної інстанції визнав недопустимими усі подані позивачем електронні докази, він надав їм оцінку по суті, дійшовши висновку про їх неналежність, а саме про неможливість на їх підставі встановити, що діяльність, про яку свідчать ці докази, стосувалася саме надання послуг за Генеральним договором у грудні 2020 року; такий підхід суду є хибним і не враховує позицію Верховного Суду стосовно доктрини venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) у контексті застосування ст. 3 ЦК;

-          взаємодія між позивачем і відповідачем у рамках Генерального договору протягом грудня 2020 року і протягом попередніх періодів (серпень - листопад 2020 року) відбувалася з використанням одних і тих самих засобів комунікації (електронна пошта, месенджер Telegram, система управління проектами Jira, середовище обміну результатами роботи Gitlab тощо);

-          суд апеляційної інстанції застосував доктрину негативного доказу, адже послався на заперечення відповідачем певного факту і повністю переклав тягар його доведення на позивача, одночасно не оцінив подані позивачем докази по суті і не урахував відсутності доказів на їх спростування зі сторони відповідача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо співвідношення понять «електронний документ» та «електронний доказ»

ТОВ "ІДАП" у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 96 ГПК, оскільки ототожнив електронні документи та електронні докази (посилається на неврахування висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підтвердження факту надання позивачем відповідачу відповідних послуг за Генеральним договором ТОВ "ІДАП" надало суду:

(і) письмове листування представників позивача та відповідача в особі головного технічного директора Дмитра Єфіменка, передачу результатів в месенджері Telegram, описи задач, часу, витраченого консультантами та підрядниками позивача на виконання конкретних завдань по проекту Actinia, що зазначається в робочому середовищі Jira;

(іі) інформацію про логи та їх архіви, які містять відомості про дату вчинення конкретної операції, назву самої операції, і які здійснювалися з серверу відповідача за IP адресою НОМЕР_1 та IP адресами НОМЕР_2 , НОМЕР_3 технічного директора відповідача Дмитра Єфіменка за грудень 2020 року;

(ііі) логи завантаження на платформі Gitlab за грудень 2020 року, згідно з якими з IP адрес НОМЕР_1 серверу відповідача та IP адрес НОМЕР_3 , НОМЕР_2 , що належать Дмитру Єфіменку, вчинялися відповідні операції;

(iv) листування електронною поштою щодо надсилання позивачем відповідачу Акту №5 та Рахунку №5 та щодо розірвання Генерального договору (позивач відправляв відповідачу Рахунок №5 та Акт №5 на відповідні електронні адреси, вказані в п. 15.2 Генерального договору).

Зазначені докази позивач надав суду у формі роздруківок (паперові копії електронних доказів).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання позивача на зазначені електронні докази (письмове листування представників позивача та відповідача в месенджері Telegram, відомості з робочого середовища Jira, логи завантаження на платформі Gitlab тощо) є необґрунтованими і відхиляються, оскільки вказані докази не є належними та допустимими в розумінні ст. 5, частин 1, 2 ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.

Верховний Суд вважає такий висновок суду апеляційної інстанції помилковим, зважаючи на таке.

Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив електронний документ та електронний доказ.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст. 5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах (ст. 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п. 23 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону).

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

69. У частині другій статті 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).

71. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу».

Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку послався скаржник.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).

Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі №442/3516/20 наданими сторонами скрін-шотами повідомлень з телефону та планшету, роздруківками з Viber фактично визнав належними та допустимими доказами, які досліджені судами у їх сукупності та яким надана належна правова оцінка.

Також Верховний Суд у постановах від 17.04.2020 у справі №905/2319/17, від 25.03.2020 у справі №570/1369/17, від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 27.11.2019 у справі №1540/3778/18 дійшов висновку, що переписка у Viber, Skype та інших месенджерах, включно з голосовими повідомленнями та іншим, є належним електронним доказом у судових справах.

 У  постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.

Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону "Про електронні довірчі послуги" використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Водночас відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі й, відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст. 79 ГПК.

У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, вебсторінок, бортових комп`ютерів або GPS-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні метадані.

Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та/або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.

Щодо ідентифікації автора, цілісності та достовірності електронних доказів

У сучасній діловій практиці більшість електронних даних не мають розширених або кваліфікованих електронних підписів і не захищені іншим способом. Незважаючи на це, суди мають розглядати їх як електронні докази (тоді як доказова сила доказів може змінюватися залежно від конкретного випадку), враховуючи, наприклад, різноманітні довірчі послуги, пов`язані з електронним керуванням документами та ідентифікацією підписантів, які доступні по всьому світу. В офіційних поясненнях до Керівництва заначено, що одним із прикладів є біометричний підпис, метод отримання електронної версії власноручного підпису, коли особа пише свій підпис на електронному пристрої за допомогою спеціальної ручки та блокнота. Залежно від чинного законодавства суд може визнати такий біометричний підпис рівноцінним власноручному підпису на папері.

Електронні докази повинні оцінюватися так само, як і інші види доказів, зокрема, щодо їх прийнятності, автентичності, точності та цілісності. Обробка електронних доказів не повинна бути невигідною для сторін або надавати несправедливу вигоду одній із них (преамбула "базові принципи" Керівництва).

В межах, прийнятних відповідно до національного законодавства та на розсуд суду електронні дані повинні прийматися як автентичний доказ, допоки інша сторона не наведе відповідні обґрунтовані доводи на спростування цього. Достовірність електронних доказів презюмується до тих пір, поки немає розумних сумнівів у протилежному (пункти 21, 22 Керівництва).

При цьому суди можуть вимагати аналізу електронних доказів експертами, особливо коли порушуються складні доказові питання або якщо є підозри щодо маніпулювання електронними доказами (п. 18 Керівництва).

Під час дослідження електронних доказів має відбуватись належна ідентифікація таких доказів. Це означає, зокрема, що будь-яка технологія, яка підтверджує автентичність, точність і цілісність даних, повинна бути прийнята.

Кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію, як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, і іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний.

Метадані забезпечують необхідний контекст для оцінки доказів (даних) так само, як поштовий штемпель забезпечує контекст для оцінки звичайного (паперового) листа та його змісту. Суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.

Також Керівні принципи Комітету Міністрів Ради Європи щодо механізмів онлайн вирішення спорів у цивільному та адміністративному судочинстві CM(2021)36-add5-final від 16.06.2021 передбачають, що використання електронних доказів може створити особливі проблеми для сторони, яка бажає оскаржити справжність або цілісність таких доказів. У разі оскарження електронних доказів, тій стороні, яка подає ці докази, може знадобитися продемонструвати їх справжність, наприклад, через надання метаданих або отримання відповідного розпорядження про отримання додаткових даних від інших осіб, як-от постачальників трастових послуг. Правдивість електронних даних можна довести будь-яким способом, наприклад, за допомогою кваліфікованих електронних підписів або інших аналогічних методів ідентифікації й забезпечення цілісності даних. Варто дотримуватися положень національного законодавства, які встановлюють доказову силу державних (офіційних) електронних систем, що генерують електронні докази. Крім того, сторонам варто дозволити оскаржувати свідчення експертів, якщо такі свідчення можуть визначити результат розгляду (принцип 11).

Також Верховний Суд звертає увагу на презумпцію цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив:

"88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації».

Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.

Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї  особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.

Скаржник зазначає, що на підтвердження відповідних обставин він надав суду роздруківки електронних листів від 05.01.2021 та 04.02.2021 з Рахунком №5 Та Актом №5, роздруківки знімків екранів комп`ютера та мобільного телефону з перепискою щодо виконання ТЗ, роздруківки відповідних відомостей про надані послуги у системі управління проектами Jira та відомості про доступ до вихідного коду на платформі GitLab (т.1 а.с.27, 29-46).

Такі роздруківки є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом (п. 82 постанови Верховного Суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Суд апеляційної інстанції не врахував, що надані ТОВ "ІДАП" докази не є такими, стосовно яких законодавство містить пряму вимогу щодо обов`язкового використання електронного підпису, а осіб відправника та отримувача, час відправлення відповідних повідомлень можна ідентифікувати за даними, наведеними в таких документах (адреси електронної пошти, власні імена, інші відомості, наведені у роздруківках).

У справі, що переглядається, учасники справи не заперечували факту відправлення електронних листів з відповідними додатками на адресу ТОВ "Актівітіс"; у разі існування сумнівів щодо наявності оригіналів цих відправлень, суд мав можливість витребувати оригінал електронного доказу відповідно до ч. 5 ст. 96 ГПК.

Відповідно до п. 1.2 ТЗ, якщо це необхідно для надання послуг, а інше не передбачене у цьому ТЗ, додаткові технічні деталі і специфікації послуг, кінцевих результатів, графіки зустрічей і розробки, деталі щодо критеріїв приймання та тестування та інші необхідні деталі, за винятком застосовних цін та тарифів, можуть бути сповіщені та погоджені сторонами електронною поштою, факсом або іншим зручним способом, погодженим сторонами.

Також частинами 7, 8 ст. 82 ГПК передбачено, що у порядку, передбаченому цією статтею, суд за заявою учасника справи чи з власної ініціативи може оглянути вебсайт (сторінку), інші місця збереження даних в мережі Інтернет з метою встановлення та фіксування їх змісту. У разі необхідності для проведення такого огляду суд може залучити спеціаліста. Суд може призначити експертизу для встановлення та фіксування змісту веб -сайту (сторінки), інших місць збереження даних в мережі Інтернет за умови, якщо це потребує спеціальних знань і не може бути здійснено судом самостійно або із залученням спеціаліста.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не здійснив ні огляду відповідних інформаційних ресурсів, де зберігаються відомості, на які посилався позивач (в тому числі із залученням спеціаліста), ні фіксування змісту таких ресурсів (в тому числі із залученням експерта) для встановлення того, чи дійсно надані позивачем роздруківки (паперові копії електронних доказів) можуть підтвердити фактичне надання ТОВ "ІДАП" відповідачу послуг та інші обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог.

Тому Верховний Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про те, що надані позивачем докази не відповідають вимогам статей 76-79 ГПК за відсутності електронного цифрового підпису уповноваженої особи.

Отже, Верховний Суд постановив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІДАП" задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2022 у справі №910/5408/21 скасувати.  Справу №910/5408/21 направити на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Автор: Наталя Мамченко 

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.