Розширення переліку альтернативних позбавленню свободи видів покарань для зменшення кількості осіб у місцях несвободи, - так обгрунтовує свій законопроект Мін'юст. Нещодавно Кабмін зареєстрував його у Верховній Раді під назвою «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України щодо забезпечення ефективної роботи пенітенціарної системи в умовах воєнного стану» 7688.
Як зазначає у пояснювальній записці міністр юстиції Денис Малюська, законопроект розроблено на виконання підпункту 19.3. «Створення гуманістичної системи виконання кримінальних покарань» Програми діяльності Кабінету Міністрів України.
«На сьогодні суттєвим фактором, який сприяє високому показнику осіб, узятих під варту, є значне застосування судами запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У 2021 році суди найбільш часто обирали саме цей запобіжний захід. Зокрема, кількість задоволених клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою становила 13 396, тоді як інші запобіжні заходи становили: домашній арешт – 6122, особисте зобов'язання – 3393, застава – 261, особиста порука – 11.
Як наслідок, українські слідчі ізолятори – переповнені, що регулярно констатує Європейський суд з прав людини», - вказує Денис Малюська.
«Зокрема, у зв'язку з великою кількістю справ з подібними порушеннями нещодавно Європейський суд виніс пілотне рішення у справі Сукачов проти України (заява № 14057/17, рішення від 30.01.2020), яким встановив низку порушень прав заявника, зокрема і у зв'язку з недостатньою площею камер під час тримання під вартою.
Переповненість слідчих ізоляторів, переважно погані умови тримання в них та строки, протягом яких підозрювані та обвинувачені перебувають у цих установах, призвели до того, що Україна посідає 3 місце серед країн Ради Європи за кількістю скарг до Європейського суду.
При цьому основною причиною перенаповнення слідчих ізоляторів є тримання під вартою саме на етапі судового розгляду. Причиною такої надмірної кількості ув’язнених на етапі судового розгляду є відсутність будь-яких обмежень процесуальних строків щодо тримання під вартою на цьому етапі. Водночас на етапі досудового розслідування такі строки існують», - зазначає міністр.
Також, на думку Мінюсту, аналіз практики застосування обмеження волі свідчить про його неефективність та необхідність перегляду.
«Зокрема, покарання у вигляді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.
Особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх місця проживання до засудження.
Згідно зі статтею 16 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі – КВК) виправні центри виконують покарання у вигляді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за проступки або нетяжкі злочини, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до статті 82 КК.
На сьогодні в Україні фактично не створено установ відкритого типу – виправних центрів, які б дійсно відповідали вимогам цього виду покарання, як альтернативного позбавленню волі. За своїм технічним обладнанням, архітектурою (паркани суцільного заповнення, вежі, колючий дріт, інженерно-технічні засоби охорони, локальні сектори) та організацією діяльності ці установи майже не відрізняються від виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання.
Крім того, особи, засуджені до покарання у вигляді обмеження волі, мають фактично такі ж права, як і засуджені до позбавлення волі, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і дільницях соціальної реабілітації виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та виправних колоній середнього рівня безпеки (можуть носити цивільний одяг; мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць).
Проте у КВК немає жодних положень, що регламентують порядок тримання засуджених до обмеження волі залежно від тяжкості злочинів. Так, засуджені за проступки та нетяжкі злочини, а також тяжкі та особливо тяжкі злочини, яким невідбуту частину покарання у вигляді позбавлення волі замінено в порядку статті 82 КК більш м’яким у вигляді обмеження волі, відбувають покарання в одному виправному центрі. Відсутні обмеження й щодо роздільного тримання засуджених, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, що суттєво впливає як власне на процес виконання та відбування покарання, так і на процес виправлення та ресоціалізації таких осіб», - вказує Мін'юст у своїх поясненнях до законопроекту.
Замість обмеження волі - пробаційний нагляд
Отже, проєктом Закону пропонується змінити існуючий перелік видів покарань. Так покарання у вигляді обмеження волі замінюється на новий вид покарання у вигляді пробаційного нагляду (зміни до статті 51 КК).
Відповідно до статті 61 КК в редакції проєкту Закону пробаційний нагляд полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, що спрямовані на його виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень, без ізоляції засудженого від суспільства, запобігання вчиненню ним нових правопорушень на строк від одного до п’яти років та як додаткове покарання може застосовуватися на строк від одного до трьох років. При цьому у разі призначення пробаційного нагляду як додаткового покарання до покарання у вигляді штрафу, його строк не може перевищувати одного року.
На особу, засуджену до покарання у вигляді пробаційного нагляду, можуть бути покладені обов’язки судом або уповноваженим органом пробації. Зокрема, судом може бути покладено обов’язок носити засіб електронного контролю та проживати за вказаною у рішенні суду адресою.
Суд може розстрочити внесення застави
Для зменшення кількості осіб, які тримаються у слідчих ізоляторах, проєктом Закону пропонується запровадити норми, що зроблять заставу більш доступною, як дієву альтернативу тримання під вартою.
Як каже Мінюст, відповідно до статистичних даних, опублікованих на офіційному сайті Державної судової адміністрації (далі – ДСА) у 2019 році слідчими суддями, судом усього було задоволено 229 клопотань про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, у 2020 – 295, у 2021 – 261. При цьому у 2019 році задоволено 26 клопотань щодо звернення застави у дохід держави, а у 2020 році задоволено 18 клопотань, у 2021 році – 22.
Наведені статистичні дані свідчать, що кількість випадків звернення застави у дохід держави є незначною, що свідчить про належне виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених КПК.
Отже з метою створення можливостей для забезпечення підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжного заходу у вигляді застави проєктом Закону пропонується доповнити статтю 182 КПК та передбачити, що з урахуванням майнового стану підозрюваного чи обвинуваченого, який суттєво ускладнює внесення застави, слідчий суддя, суд може розстрочити внесення застави протягом одного року.
Перший внесок частини застави у розмірі не менше 10 відсотків від визначеної суми застави вноситься не пізніше 10 робочих днів з дня обрання запобіжного заходу.
У випадку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави підозрюваний, обвинувачений має право внести такий розмір застави:
50 відсотків від визначеного розміру застави - при сукупному строку тримання особи під вартою понад 6 місяців;
30 відсотків від визначеного розміру застави - при сукупному строку тримання особи під вартою понад 12 місяців;
25 відсотків від визначеного розміру застави - при сукупному строку тримання особи під вартою понад 24 місяці;
10 відсотків від визначеного розміру застави - при сукупному строку тримання особи під вартою понад 35 місяців.
Обмежити строки тримання під вартою під час судового розгляду
Також пропонується обмежити строки тримання під вартою під час судового розгляду, водночас забезпечивши можливість завершення кримінальних проваджень з урахуванням тяжкості відповідних злочинів.
Так, проєктом Закону пропонується доповнити статтю 197 КПК та встановити, що сукупний строк тримання під вартою під час судового провадження не повинен перевищувати:
12 місяців — у кримінальному провадженні щодо нетяжких злочинів;
24 місяці — у кримінальному провадженні щодо тяжких злочинів;
48 місяців — у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.