Парламент змінив умови затримання особи та вручення підозри

Верховна Рада 27 липня 2022 року прийняла Закон «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення окремих положень досудового розслідування в умовах воєнного стану» (законопроект 7370).

Строк затримання і вручення підозри

У КПК передбачається, що строк затримання особи без ухвали слідчого судді, суду не може перевищувати строк, визначений статтею 211 КПК (затримана без ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше шістдесяти годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до суду для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу).

А якщо в умовах воєнного стану відсутня об’єктивна можливість доставити затриману особу до слідчого судді, суду у строк, передбачений статтею 211, розгляд клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу здійснюється із застосуванням доступних технічних засобів відеозв’язку з метою забезпечення дистанційної участі затриманої особи.

І якщо затриману особу неможливо доставити до слідчого судді, суду у строк, передбачений статтею 211 КПК, для розгляду клопотання про обрання стосовно неї запобіжного заходу або забезпечити її дистанційну участь під час розгляду відповідного клопотання, така особа негайно звільняється.

Окрім того, передбачено, що у разі наявності об’єктивних обставин, що унеможливлюють вручення затриманій особі письмового повідомлення про підозру у строки, встановлені статтею 278 цього Кодексу, якщо такі процесуальні дії здійснюються в умовах воєнного стану, строк для вручення письмового повідомлення про підозру затриманій особі може бути продовжено до 48 годин (до змін - 72 години). Відповідно, у разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру упродовж 48 годин з моменту її затримання, така особа підлягає негайному звільненню.

Повноваження прокурорів «замість суддів»

Наразі (до змін, передбачених цим законом) стаття 615 встановлює, що під час війни, якщо відсутня об’єктивна можливість виконання слідчим суддею деяких повноважень, передбачених КПК, а також повноважень щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк до 30 діб до осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів зі встановленого переліку, а у виняткових випадках також у вчиненні інших тяжких чи особливо тяжких злочинів, якщо затримка в обранні запобіжного заходу може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі особи, яка підозрюється у вчиненні такого злочину, - такі повноваження виконує керівник відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором.

Тепер же цю норму змінили.

Так, якщо «відсутня об’єктивна можливість виконання слідчим суддею повноважень, передбачених статтями 140, 163, 164, 170, 173, 206, 219, 232, 233, 234, 235, 245-248, 250 та 294 цього Кодексу, – такі повноваження виконує керівник відповідного органу прокуратури за клопотанням прокурора або за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. Рішення керівника органу прокуратури приймається у формі постанови та має містити обґрунтування правомірності здійснення ним повноважень слідчого судді».

Особливості розгляду скарг на дії чи бездіяльність прокурора, слідчого

У змінах передбачено, що скарги на будь-які рішення, дії чи бездіяльність прокурора, слідчого, прийняті або вчинені ним на виконання повноважень, визначених цією статтею, можуть бути подані до суду.

Їх розгляд здійснює слідчий суддя того суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя - найбільш територіально наближеного до нього суду, що може здійснювати правосуддя, або іншого cуду, визначеного в порядку, передбаченому законодавством.

Під час дії воєнного стану обвинувальні акти, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності скеровуються та розглядаються судами, у межах територіальної юрисдикції яких вчинено кримінальне правопорушення, а в разі неможливості з об’єктивних причин здійснювати відповідним судом правосуддя – судом, у межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, що закінчив досудове розслідування, або іншим судом, визнаним у порядку, передбаченому законодавством.

В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов'язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Нова підстава для закриття кримінального провадження

Також на час воєнного стану змінюється порядок освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого.

«Для того, щоб зібрати якомога більше доказів, освідування можна пройти добровільно, а в разі відмови його проведуть примусово на підставі постанови прокурора.

Якщо цей процес буде потребувати роздягання, то присутніми можуть бути особи тієї ж статі, за винятком лікаря. Запис відео цього процесу можливий лише за письмової згоди.

Крім того, якщо прокурор не може видати дозвіл на видачу трупа родичам через активні бойові дії, то цей обов’язок покладається на слідчого після проведення судово-медичної експертизи та встановлення причини смерті.

Закон, з поміж іншого, встановлює нову нереабілітуючу правову підставу для закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування, а саме: смерть особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення і стосовно якої «зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру» у вчиненні кримінального правопорушення, однак не було повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю», - розповіли у Верховній Раді.

Замість освідування зможуть проводити обшук

У Головному науково-експертному управлінні ВР з цього приводу зауважили, що деякі запропоновані законопроектом зміни «носять безсистемний та нелогічний характер».

«Так, відповідно до положень пунктів 19 та 27 частини першої статті 3 КПК України стороною кримінального провадження з боку захисту визнається особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв’язку з її смертю. Тобто безпосередньо померла особа, а не її представники, спадкоємці тощо.

При цьому законопроект не містить чітких механізмів визначення живого  дієздатного суб’єкта, який зміг би повноцінно брати участь у кримінально-процесуальних відносинах з метою реалізації тієї ж «реабілітації».

Вказівка у частині десятій статті 284 КПК України (у редакції законопроекту) про направлення повідомлення про можливість закриття кримінального провадження «одному з близьких родичів або члену сім’ї, коло яких визначено цим Кодексом, та/або захиснику» також містить ознаки правової невизначеності, оскільки, наприклад, навіть при залученні законного представника виноситься відповідна постанова (частина третя статті 44 КПК України).

Також, хоча законопроектом передбачено введення нового суб’єкта процесуальних відносин, водночас текст законопроекту не містить згадки про момент і підставу для набуття померлою особою зазначеного процесуального статусу.

Крім того, в контексті змін до статті 45 КПК України слід звернути увагу, що законопроект не передбачає механізмів укладення договору про надання правової допомоги між померлою особою і її захисником, чи призначення такій  особі захисника», - підкреслили у ГНЕУ.

Стосовно нового порядку освідування - у ГНЕУ попередили, що може з’явитися практика, коли замість освідування проводять обшук.

«Відповідно до частини першої статті 241 КПК України дізнавач, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі, одязі, в якому він перебуває, слідів кримінального правопорушення та їх вилучення або виявлення особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.

В частині слів «одязі, в якому він перебуває», слід зазначити, що освідування – це процесуальна дія, яка полягає в огляді і дослідженні тіла живої людини з метою одержання і перевірки доказів.

Стосовно дослідження одягу слід зазначити, що під час затримання особи, згідно з положеннями частини третьої статті 208 КПК України, уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 КПК України. У інших випадках обшук особи здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у порядку, передбаченому статтями 223, 236 КПК України.

З урахуванням наведеного, на нашу думку, запропонована редакція на практиці може створити випадки підміни особистого обшуку (що вимагає ухвали слідчого судді) освідуванням одягу особи (що може здійснюватися на підставі постанови прокурора), що на практиці може призвести до порушень статті 62 Конституції України», - підкреслили експерти.

Нижче наводимо текст закону.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Автор Наталя Мамченко