Ровенский апелляционный суд пересмотрел апелляционную жалобу представителя истца, поданную решение местного суда, которым его доверителю отказано в удовлетворении иска к ответчика в деле — Общества с ограниченной ответственностью, о признании права собственности на часть земельного участка. Об этом сообщает пресс-служба суда.
Представник просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове — про задоволення позову та визнати за позивачем право власності на частину земельної ділянки з цільовим призначенням для обслуговування пилорами, допоміжних будівель і споруд, де розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать його довірителеві на праві власності і яка є необхідною для їх обслуговування та використання за цільовим призначенням.
Колегія суддів відмовила у задоволенні апеляційних вимог представника позивача, вважаючи оскаржуване рішення суду попередньої інстанції законним та обґрунтованим.
Із матеріалів справи відомо, що позивач первинно набув право власності на спірну земельну ділянку у 2001 році за самостійною цивільно-правовою угодою і лише у 2007 році за окремою цивільно-правовою угодою право власності на господарські споруди, які розміщені на спірній земельній ділянці.
У подальшому право власності на земельну ділянку (як самостійний об’єкт) позивач втратив внаслідок її реалізації на прилюдних торгах у ході примусового виконання рішення суду про стягнення з позивача кредитної заборгованості. Таким чином, у власності позивача залишалась частина господарських споруд без визначення розміру земельної ділянки, призначеної для їх обслуговування.
У 2018 році право власності на спірну земельну ділянку було зареєстровано за банком, з яким позивач у 2020 році уклав договір оренди земельної ділянки, що відповідало нормам ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України в редакції станом на 2018 рік, щоб користуватися своїми господарськими спорудами.
У 2021 році відповідач у справі набув право власності на спірну земельну ділянку.
Відповідно до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України) власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП «Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації», позивачеві на праві приватної власності належить пилорама, розпилювальний цех та інші будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці.
Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, інших споруд, особа, яка набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будником і спорудою після їх набуття.
Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.
Однак предметом цього спору є не захист права користування позивачем земельною ділянкою, на якій розташовані належні йому на праві власності об’єкти нерухомого майна, а визнання за ним права власності на частину земельної ділянки.
Такі позовні вимоги є безпідставними, оскільки позивач втратив право власності на спірну земельну ділянку внаслідок її реалізації на прилюдних торгах у ході примусового виконання рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості.
Суд також встановив, що позивач не оспорював акт про реалізацію предмета іпотеки (спірної земельної ділянки) в ході примусового виконання рішення суду про стягнення з нього кредитної заборгованості, тому вимога про визнання права власності на частину такої земельної ділянки на підставі ст. 392 ЦК України є безпідставною.
Доводи позовної заяви та апеляційної скарги стосовно того, що володіючи правом власності на нерухоме майно, яке розміщене на спірній земельній ділянці, до позивача, з огляду на принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на них будівель, перейшло право власності на відповідну земельну ділянку, де розташовані такі об’єкти, не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки набуваючи у власність об’єкти нерухомого майна, позивачеві вже належало право власності на земельну ділянку під ними, яке останній втратив внаслідок реалізації переданої ним в іпотеку земельної ділянки на прилюдних торгах.
Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що сам позивач, передавши в іпотеку належну йому земельну ділянку, що розташована зокрема й під його будівлями, та не оскарживши реалізацію вказаної земельної ділянки з прилюдних торгів, порушив принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній споруд, на який він і покликався у позовній заяві та апеляційній скарзі.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у справі № 571/154/22 (провадження № 22-ц/4815/1050/24).
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.