Односторонняя сделка по выдаче гарантии создает обязанности только для гаранта, а бенефициар является кредитором в соответствующем денежном обязательстве, - ОП КХС ВС

Договор между принципалом и гарантом связывает только принципала и гаранта, но не бенефициара. Односторонняя сделка по выдаче гарантии создает обязанности только для гаранта (ч. 3 ст. 202 ГК Украины), а бенефициар является кредитором в соответствующем денежном обязательстве.

Итак, обеспечительная функция банковской гарантии выражается в отношениях между бенефициаром и принципалом, а не между бенефициаром и гарантом. В отношениях между бенефициаром и гарантом возникает отдельное денежное обязательство, независимое от обязательства с участием бенефициара и принципала. Поэтому гарант должен уплатить денежную сумму, если выполнены условия гарантии. Вмешиваться в отношения между бенефициаром и принципалом, в частности решать, выполнил ли принципал денежное обязательство по договору между бенефициаром и принципалом, а следовательно и о том, прекращено ли основное обязательство исполнением, гарант не вправе.

Законодательные положения о том, что гарант отвечает перед кредитором за нарушение обязательства должником; гарант обязан уплатить кредитору денежную сумму в случае нарушения должником обязательства, обеспеченного гарантией, следует понимать таким образом, что обращение бенефициара к гаранту с требованием об уплате денежной суммы в случае, когда принципал не нарушил основного обязательства (например, если оно прекращено исполнением или по другим основаниям, является ли недействительным), является правонарушением. В то же время, это правонарушение направлено против принципала, а не против гаранта, и оно не влияет на обязанность гаранта по уплате соответствующей суммы по гарантии.

Кредитор-бенефициар имеет право требования как по основному обязательству, так и по независимой от этого обязательства гарантии. Если он не получит исполнение по основному обязательству, то, предъявив требование гаранта, получит исполнение.

Такой вывод сделала Объединенная палата Кассационного хозяйственного суда в составе Верховного Суда.

У справі, яка розглядалася, гарант відмовив бенефіціару в задоволенні вимог за банківською гарантією, посилаючись на закінчення строку її дії. Кредитор (бенефіціар), не погоджуючись із відмовою гаранта, подав до господарського суду позов про стягнення грошової суми відповідно до виданої банком гарантії.

Позивач зауважив, що відповідач порушив умови банківської гарантії в частині сплати повної суми гарантії забезпечення виконання зобов'язання у зв'язку з неналежним виконанням ТОВ «Іберія» (третя особа) зобов'язань за договором про поставку бар'єрного огородження.

Рішенням господарського суду у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду скасовано рішення місцевого суду та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов у цій справі, виходив з того, що відповідно до статей 560, 563, 565 ЦК України у відповідача виник обов’язок сплатити позивачу грошові кошти відповідно до умов гарантії, оскільки принципал (третя особа) порушив зобов’язання, яке було забезпечено банківською гарантією, наданою банком. При цьому апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про те, що внаслідок ненадання позивачем доказів у підтвердження порушення ТОВ «Іберія» зобов’язань за договором поставки виключається обов’язок у гаранта сплатити кошти за банківською гарантією, є помилковими.

Перед ОП КГС ВС постало питання, чи вправі гарант робити власні висновки щодо наявності чи відсутності обов’язку принципала, чи гарант зобов’язаний платити, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії.

Розглядаючи спір, ОП КГС ВС зазначила, що норми ГК України та ЦК України, якими врегульовано забезпечення виконання зобов'язання гарантією та її правову природу, слід розуміти таким чином, що гарант не вправі робити власних висновків щодо наявності чи відсутності обов'язку принципала, а зобов’язаний платити за гарантією, якщо вимога та додані документи (якщо вони передбачені умовами гарантії) за зовнішніми ознаками відповідають умовам гарантії. Стаття 565 ЦК України визначає вичерпний перелік випадків, коли гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора. Цей перелік, зокрема, не містить такої підстави для відмови гаранта від платежу, як відсутність чи недоведення бенефіціаром порушення основного зобов'язання боржником.

Щодо доводів скаржника про невчасність доставки банку (гаранту) вимоги про виплату грошової суми за умовами гарантії, що в силу ч. 1 ст. 565 ЦК України є однією з підстав для відмови в задоволенні вимог кредитора (якщо вимога або додані до неї документи подані гарантові після закінчення строку дії гарантії), ОП КГС ВС зазначила таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Ураховуючи, що позивач направив вимогу з виплати гарантійної суми гаранту поштою на поштову адресу відповідача (гаранта), що підтверджено поштовим описом вкладення, поштовою квитанцією з номером ідентифікатора, рекомендованим повідомленням про вручення, ОП КГС дійшла висновку, що гарант отримав вимогу своєчасно.

ОП КГС ВС погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову (але з підстав, викладених у постанові).

Постанова ОП КГС ВС від 17 травня 2024 року у cправі № 910/17772/20 можна за посиланням. 

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.