Просрочка государством исполнения решения суда, которым подтверждено его денежное обязательство по возмещению ущерба: распространяется ли предписание ст. 625 ГК Украины

У разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) ст. 625 ЦК України та ч. 1 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

Припис ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов’язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого судовим рішенням грошового зобов’язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред’явлення до виконання органу Державної казначейської служби України (далі – ДКС України) виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати).

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом колишньої акціонерки ВАТ до держави в особі обласної прокуратури та ДКС України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов’язання.

За обставинами справи, рішенням суду на користь позивачки було стягнуто за рахунок Державного бюджету України вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ. Однак судове рішення у вказаній справі держава виконала не відразу. Тому позивачка просила стягнути з ДКС України 3 % річних та інфляційні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України за період з 1 травня 2004 року (дата, станом на яку оцінена вартість акцій позивачки згідно з висновком судової економічної експертизи у справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року (останній день, включно до якого рішення суду залишалося невиконаним).

Суд першої інстанції позов задовольнив частково: стягнув з Державного бюджету України на користь позивачки інфляційні втрати та 3 % річних, але за період з 18 березня 2019 року (дата набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі про стягнення вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ) до 23 жовтня 2019 року. Апеляційний суд відмовив у задоволенні позову.

Велика Палата ВС вказала, що застосування судом першої інстанції припису ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин є правильним. Однак 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід стягнути на користь позивачки не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі про стягнення за рахунок Державного бюджету України вартості неповернутих простих іменних акцій ВАТ, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред’явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Постанова ВП ВС від 3 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22).

Подписывайтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.