Верховный Суд определил подходы к применению принципа «легитимных ожиданий» (legitimate expectations)

Верховный Суд пересмотрел в кассационном порядке дело по иску к сельскому совету, в котором она просила признать противоправным отказ сельсовета в предоставлении ей разрешения на разработку проекта землеустройства по отводу земельного участка в собственность для ведения личного крестьянского хозяйства и обязать ответчика предоставить такое разрешение.

Суди першої та апеляційної інстанцій відмовили у задоволені позовних вимог та вказали на правомірність рішення відповідача, оскільки на земельну ділянку, щодо якої особою подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, поширюється дія рішення сільської ради від 24 грудня 2021 року №15-11/VIII «Про добір земельних ділянок, право оренди яких виставляється на земельні торги та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», що узгоджується з вимогами частини третьої статті 136 Земельного кодексу України (далі – ЗК України).

Позивачка звернулась з касаційною скаргою на рішення судів попередніх інстанцій до Верховного Суду та в обґрунтування своїх вимог зазначила, що на момент подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вона мала правомірні очікування на отримання земельної ділянки, оскільки на той момент було відсутнє будь-яке рішення сільської ради стосовно зміни правового статусу земельної ділянки, щодо якої подавалось таке клопотання.

Однак, Верховний Суд не погодився з такими доводами скаржника, відмовив у задоволені касаційної скарги та залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Суд звернув увагу на те, що до набрання чинності Закону № 1444-IX норма частини п`ятої була частиною третьою статті 136 ЗК України і була внесена до цієї статті Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» від 5 липня 2012 року № 5077-VI (набрав чинності 19 серпня 2012 року).

Тобто, положення ЗК України про те, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів, були чинними задовго до звернення позивачки із клопотання про відведення їй у власність бажаної земельної ділянки (30 листопада 2021 року).

Суд також звернув увагу на те, що на момент розгляду заяви/клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, була включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які можуть бути продані на земельних торгах. Тому, в силу приписів частини п`ятої статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У цій справі Верховний Суд сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу «легітимних очікувань», що, головним чином, походить від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Суд зазначив, що принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи  (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України);

реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими;

правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору;

відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.

Водночас, Суд звернув увагу, що легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

Постанова Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №580/1300/22 (адміністративне провадження № К/990/25849/22).

Автор: Наталья Мамченко

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua, на Twitter, а также на нашу страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.