Коли учасники товариства мають переважне право на придбання частки у статутному капіталі товариства: постанова ВС

Однією з категорій спорів між учасниками товариств є оспорення договорів щодо відчуження одним з них своєї частки у статутному капіталі товариства з мотивів порушення переважного права інших учасників товариства на її придбання, повідомляє Офіс протидії рейдерству.

Частина цих спорів стосуються реалізації частки учасника товариства у межах виконавчого провадження для погашення боргу такого учасника.

У такому разі виникає питання чи мають право  придбати цю частку інші учасники товариства у такому разі, у тому числі, якщо така частка передається боржником стягувачу в рахунок боргу.

На це питання відповів Верховний Суд у постанові від 14.06.2022 у cправі №904/4790/20, зауваживши, що учасники товариства повинні мати однакові права, незалежно від того, яким чином відбувається реалізація (передача) майна третій особі: добровільно за згодою боржника чи примусово шляхом продажу на аукціоні (публічних торгах).

Обставини справи

Учасники ТОВ звернулися з позовом про:

- переведення пропорційно до розміру належних їм часток у статутному капіталі ТОВ прав і обов`язків покупців (стягувачів) за договором від 14.08.2020 про передачу майна (майнових прав), а саме частки у статутному капіталі ТОВ номінальною вартістю 35 355 263,52 грн, що еквівалентно 86% статутного капіталу Товариства, від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу в сумі 5 128 350, 00 грн в межах виконавчого провадження;

- визнання недійсним цього договору та акту приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ;

- скасування реєстраційної дії від 26.08.2020 щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_3 та включення - ОСОБА_4;

- скасування реєстраційної дії від 19.09.2020 щодо виключення зі складу учасників ТОВ – боржника та включення стягувача.

Позивачі посилалися на те, що передача частки у статутному капіталі ТОВ третій особі в рахунок часткового погашення боргу у межах виконавчого провадження відбулась з порушенням переважного права інших учасників щодо частки.

На момент передачу частки стягувану в рахунок погашення боргу учасниками Товариства були ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі 2 580 500,00 грн, ОСОБА_2 - 2 580 500,00 грн, Товариство - 538 103,56 грн, ОСОБА_3 - 35 355 263,52 грн: загальний розмір статутного капіталу - 41 054 367,08 грн.

Дніпровський апеляційний суд 05.06.2020 видав виконавчий лист на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (боржник) на користь ОСОБА_4 (стягувач) заборгованість по договору позики та договору поруки у розмірі 191 000,00 доларів США, що станом на 03.06.2019 еквівалентно 5 128 350, 00 грн.

Приватний виконавець відкрив виконавче провадження з примусового виконання вищезазначеного виконавчого листа, а також наклав арешт на все майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Боржник та стягувач подали приватному виконавцю заяву про передачу частки у статутному капіталі ТОВ номінальною вартістю 35 355 263,52 грн в рахунок часткового погашення боргу за виконавчим листом на суму 5 100 000,00 грн.

Приватний виконавець виніс постанову про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу та за фактом такої передачі склав акт.   У постанові є посилання на договір про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу від 14.08.2020.

Відповідно до договору про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, що укладений стягувачем та боржником відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», сторони погодили, що боржник передає майно у власність стягувачу, а стягувач приймає майно в рахунок повного погашення боргу за виконавчим листом, виданим Дніпровським апеляційним судом про стягнення з боржника на користь стягувача заборгованість за договором поруки в розмірі 191 000,00 доларів США, що станом на 03.06.2019 еквівалентно 5 128 350,00 грн.

За нотаріально посвідченим актом приймання-передачі боржник передав, а стягувач прийняв частку у статутному капіталі ТОВ номінальною вартістю 35 355 263,52 грн, що еквівалентно 86%.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі – ЄДР) 26.08.2020 приватний нотаріус здійснив реєстраційну дію щодо зміни складу засновників (учасників) ТОВ, за наслідками якої у складі учасників Товариства значиться ОСОБА_4 з часткою у статутному капіталі 35 355 263, 52 грн замість ОСОБА_3.

За даними витягу з ЄДР 19.09.2020 приватним нотаріус здійснив реєстраційну дію щодо зміни складу засновників (учасників) ТОВ, за наслідками якої у складі учасників ТОВ значиться ОСОБА_5 з часткою у статутному капіталі 35 355 263,52 грн замість ОСОБА_4.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.08.2021, яке залишене без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.11.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2020.

Верховний Суд висловив таку правову позицію під час касаційного перегляду

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі.

Отже, закон прямо та буквально передбачає переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, тобто переважне право купівлі, що виникає лише у разі продажу такої частки за договором купівлі-продажу. Учасники товариства не мають переважного права на набуття права власності на частку у разі її відчуження іншим шляхом.

Стаття 655 ЦК України розкриває зміст договору купівлі-продажу, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу за своєю правовою природою належить до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов’язків. У таких правовідносинах обов’язку продавця з передачі у власність покупцю товару відповідає обов’язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін, та є істотною умовою договору.

Договір про передачу майна (майнових прав) від боржника стягувачу в рахунок погашення боргу, укладеного відповідно до частини восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», за своє природою не є безоплатним, оскільки у такому разі стягувач за згодою сторін набуває майно за ціною, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням з боржника.

Водночас, оплатність такого договору не є безумовною підставою для висновку, що він за своєю природою є договором купівлі-продажу, до якого застосовується правила відповідно до статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Цивільний кодекс України не містить виключний перелік видів договорів. Сторони є вільними в укладенні договору та мають право укладати також інші договори, які передбачені іншими актами цивільного законодавства. У даному випадку укладання такого договору передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Особливістю такого договору є те, що він укладається під час виконавчого провадження з метою виконання судового рішення та захисту прав стягувача, без застосування процедури примусової реалізації частки.

Верховний Суд зауважив, що такий договір не є договором купівлі-продажу, але до нього та порядку його укладання застосовується аналогічні правила в силу закону, оскільки відповідно до відсильної норми частини п’ятої статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» виконавець пропонує іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону.

Отже, учасники товариства мають переважне право на придбання частки не лише при укладенні договору купівлі-продажу, а й у разі звернення стягнення на частку учасника товариства.

Відповідно до частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Згідно з частиною восьмої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо при відкритті виконавчого провадження виконавцем накладено арешт на майно боржника, боржник за погодженням із стягувачем має право передати йому таке майно або реалізувати його та передати кошти від його реалізації стягувачу в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. Після передачі майна стягувачу або внесення покупцем коштів на рахунок органу державної виконавчої служби або приватного виконавця арешт з проданого майна боржника знімається за постановою виконавця.

Така норма є загальною, і стосується будь-якого майна. Частина друга статті 366 ЦК України, що регулює загальний порядок звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, визначає, що у разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу. У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника, кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку.

Відповідно до статті 53-1 Закону України «Про виконавче провадження» особливості звернення стягнення на частку (частину частки) учасника товариства з обмеженою відповідальністю та учасника товариства з додатковою відповідальністю визначаються Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Закон України «Про виконавче провадження» не містить особливостей щодо дій виконавця та процедури передачі боржником за погодженням із стягувачем частки в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом, і наявна прогалина, тому за аналогією підлягаю застосуванню положення частини другої статті 366 ЦК України, що передбачає необхідність відмови інших співвласників від придбання частки боржника.

Усуваючи прогалину у законодавстві, Верховний Суд виходив з того, що у даному випадку спірне майно було арештовано та передано стягувачу в процедурі виконавчого провадження. Передача частки від боржника стягувачу хоч і здійснюється за взаємною згодою, але за своєю суттю, як і примусове зверненням стягнення на майно, є дією, що здійснюється з метою погашення боргу боржника перед стягувачем за рахунок його майна в межах виконавчого провадження.

Учасники товариства повинні мати однакові права, незалежно від того, яким чином відбувається реалізація/передача майна третій особі: добровільно за згодою боржника чи примусово шляхом продажу на аукціоні/публічних торгах.

Тому у такому разі виконавець, перш ніж погоджувати договір про передачу частки стягувачу, відповідно до частини п’ятої статті 22 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що застосовується за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України) має запропонувати іншим учасникам товариства (крім тих, які письмово відмовилися від свого переважного права щодо частки) придбати частку відповідно до статті 20 цього Закону, за ціною, що за визначається за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження відповідно до частини першої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування закону у такий спосіб забезпечує дотримання справедливого балансу між учасниками спірних правовідносин. У такому разі не порушуються права стягувача, який отримує суми виторгу на погашення боргу, оскільки його інтерес передусім полягає в отриманні певної грошової суми на виконання рішення суду, дотримується переважне право інших учасників, що покликане захистити інтереси в придбанні частки та управлінні Товариством.

Відповідно до частини п’ятої статті 20 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Отже, за загальним правилом, належним способом захисту у випадку порушення переважного права купівлі майна є переведення прав і обов’язків покупця на привілейовану особу.

Водночас, таке переведення можна здійснити ЛИШЕ в тому разі, якщо майно залишилось у володінні первісного покупця. Якщо ж останній вже передав належну йому частку іншій особі, то у такому разі переведення прав НЕ є можливим, оскільки такий спосіб не захистить (не відновить) порушеного переважного права учасника на придбання частки, не забезпечить йому можливості придбати у власність частку, що була відчужені з порушенням його переважного права на їхнє придбання, таке рішення не буде підставою для припинення права власності на частку у статутному капіталі Товариства останнього покупця (власників частки). Захист переважного права на придбання частки Товариства у такому разі може бути реалізовано шляхом переведення прав за останнім договором купівлі-продажу, оскільки позивачі залишаються учасниками Товариства і мають переважне право при укладанні кожного договору купівлі-продажу.

Зважаючи на те, що ОСОБА_4 вже відчужив спірну частку на користь ОСОБА_5, про що свідчить заявлена позовна вимога про скасування реєстраційної дії від 19.09.2020 щодо виключення зі складу учасників Товариства ОСОБА_4 і включення ОСОБА_5, що унеможливлює здійснення переведення прав за договором, Верховний Суд дійшов висновку, що у даному випадку у задоволенні позову необхідно було відмовити саме з підстав обрання позивачами способу захисту порушеного права, який хоч і передбачений законом, але, враховуючи конкретні обставини та права нових власників учасників, є неправильним.

Текст постанови Верховного Суду за посиланням.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.