ЄСПЛ розглянув справу VEROMEJ v. Lithuania (№ 15121/11) щодо скасування рішення органу державної влади про надання земельних ділянок заявниці після того, як вони були відчужені останньою за договором купівлі-продажу – порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Обставини справи
Заявниця скаржилася, що її майнові права були порушені в результаті помилкових дій органів місцевої влади. Вона скаржилася на надмірну тривалість реституції та на те, що їй не було відшкодовано завдану шкоду в повному розмірі.
Оцінка Суду
Наявність втручання у право на мирне володіння майном, його законність та легітимна мета
У своєму нещодавньому рішенні у справі Beinarovič and Others v. Lithuania (nos. 70520/10 та 2 інших, §§ 84–103, 12 червня 2018 року) ЄСПЛ розглянув рішення про скасування права власності заявників на землю, надане їм органами влади, у зв'язку з тим, що до складу цієї землі входили ліси загальнонаціонального значення. У цій справі ЄСПЛ визнав, що скасування права власності заявників становило втручання у їхнє право на мирне володіння своїм майном, що втручання було згідно із законом і переслідувало легітимну мету суспільного інтересу, а саме захист лісів загальнонаціонального значення (там само, §§ 132–37). З огляду на схожість фактів справи Beinarovič and Others та цієї справи ЄСПЛ не вбачив підстав для відступу від висновків, викладених у цьому рішенні. Залишалося з’ясувати, чи було втручання пропорційним за обставин справи (пункт 47 рішення).
Пропорційність втручання
Відповідні загальні принципи стосовно пропорційності втручання у право на мирне володіння майном у справах, де втручання виникло в результаті необхідності виправлення органами влади своїх помилок, були узагальнені у справі Beinarovič and Others (цит. вище, §§ 138–42) (пункт 48 рішення). У цій справі заявниця скаржилася, що скасування її майнових прав на повернену земельну ділянку суперечило статті 1 Першого протоколу до Конвенції. У світлі своєї усталеної практики (там само, §§ 139, 140 та 143) ЄСПЛ вважає, що національні органи влади мали право виправляти свої помилки та скасовувати відновлення майнових прав заявниці з метою захисту лісів, що мають загальнонаціональне значення. Відповідно, Суд вважає, що скасування саме по собі не є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 49 рішення).
Водночас ЄСПЛ зауважує, що рішення про відновлення майнових прав заявниці було ухвалене органами влади, які самі несуть відповідальність за забезпечення того, аби їхні рішення узгоджувалися з усіма вимогами відповідних законодавчих актів. Заявниця була звичайною громадянкою, яка брала участь у процесі реституції на тих самих умовах, що й інші особи; вона не мала привілеїв, і підстав вважати, що діяла незаконно при набутті своїх майнових прав, не було (там само, § 144 й цитовані справи). Тому ЄСПЛ не може погодитись із висновком Апеляційного суду, що заявниця не набула своїх майнових прав добросовісно (див. пункт 13 цього рішення). Як у попередніх схожих справах, ЄСПЛ не переконаний тим, що заявниця мала б засумніватись у діях органів влади замість того, аби очікувати від останніх вжити всіх заходів для уникнення помилок у застосуванні законодавства, особливо беручи до уваги складність та технічну природу правових актів, які регулюють процес відновлення прав власності на землю (там само, в цитованих справах). Тож ЄСПЛ вважає, що за відсутності доказів іншого заявниця має вважатись особою, яка добросовісно отримала свої майнові права і, відповідно, не мала нести тягар виправлення помилок, за який відповідальні лише органи влади (пункт 50 рішення).
Також Суд не погодився з аргументом Уряду про те, що фінансові втрати, яких заявниця зазнала, «були спричинені її рішенням укласти фіктивну угоду, а не діями органів влади» (див. пункт 46 рішення). По-перше, ЄСПЛ зауважує, що угода між заявницею та компанією С. була посвідчена нотаріально (див. пункт 7 рішення), та вважає, що заявниця не мала жодних причин сумніватися в законності цієї угоди під час її підписання. По-друге, ЄСПЛ зауважив, що угода була скасована у зв’язку з подальшим установленням того, що на відповідній земельній ділянці розташовувався ліс загальнонаціонального значення, а не тому що вона була визнана фіктивною (див. обґрунтування Апеляційного суду в пункті 14 рішення).
Тому, на думку Суду, втрати та стан невизначеності, яких зазнала заявниця в результаті скасування своїх майнових прав, виникли внаслідок помилок органів влади (пункт 51 рішення).
Далі ЄСПЛ має оцінити, чи дотримали органи влади свого обов’язку з оперативного та належного відшкодування заявниці наслідків своїх помилок (пункт 52 рішення). Право власності заявниці було скасовано остаточним рішенням від 24 серпня 2010 року (див. пункт 15 рішення). Хоча вона отримувала деякі листи з інформацію від органів влади у 2011 та 2012 роках (див. пункти 17, 18 та 20 рішення), перше рішення про часткове відновлення її майнових прав було ухвалено лише 23 грудня 2013 року (див. пункт 22 рішення). Тому органам влади було необхідно більше трьох років для того, аби відновити права заявниці лише на частину землі, яку вона мала право отримати. Крім цього, наступні рішення про відновлення майнових прав заявниці були ухвалені лише в травні та червні 2017 року (див. пункти 24 та 25 рішення), тобто майже через сім років після скасування її майнових прав. Уряд не надав жодних документів, які б підтверджували, які дії були вжиті стосовно заявниці в період з грудня 2013 року по травень 2017 року, і не навів жодних пояснень такої затримки (пункт 53 рішення).
ЄСПЛ підкреслив, що органи влади були обізнані про індивідуальну ситуацію заявниці, а саме що її майнові права вже було відновлено й пізніше скасовано внаслідок недоліків процесу реституції (див. пункти 18 та 20 рішення). Крім того, у своєму листі в серпні 2012 року заявниця пояснила, що вона має значний борг перед компанією С., який виник у результаті скасування її майнових прав, і просила першочергово відновити її майнові права (див. пункт 21 рішення). Проте її лист на цій стадії не був розглянутий, і пізніше Регіональний суд Вільнюса чітко вказав, що заявниці не може бути надано таке першочергове право (див. пункт 23 рішення).
Тому Суд не вбачив підстав для висновку про те, що конкретні обставини заявниці були взяті до уваги на будь-якому етапі (пункт 54 рішення).
Таким чином, ЄСПЛ дійшов висновку, що органи влади не діяли з достатньою оперативністю задля відновлення майнових прав заявниці. Тому було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 55 рішення).
Раніше ми писали про строк позовної давності для позову проти держави: позиція ЄСПЛ.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua, на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.