Обмеження права на касацію: позиція ЄСПЛ

Щодо забезпечення права на касаційне оскарження ЄСПЛ неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання остаточного характеру судового рішення. Це означає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового судового рішення лише через те, що вона хоче нового розгляду та вирішення розглянутої судом справи. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду справ мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства. Перегляд справи не має замінювати апеляцію, а можливість існування 2-х різних поглядів на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки з цього правила можуть бути лише у разі наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (пункт 40 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України»).

Тому встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов’язкове судове рішення.

Водночас ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України та необхідність дотримуватися принципу правової визначеності в питаннях чіткості закону. Так, у пункті 46 рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2008 року у справі «Корецький та інші проти України» було зазначено, що навіть припускаючи, що положення закону були правильно розтлумачені судами й таке втручання базувалося на формальній підставі, закріпленій у національному законодавстві, Суд нагадує, що вислів «передбачений законом» у пункті 2 статті 11 Конвенції не тільки вимагає, щоб дія, яка оскаржується, була передбачена національним законодавством, але також містить вимогу щодо якості закону.

У пункті 47 цього ж рішення ЄСПЛ зазначає, що закон має бути доступний для конкретної особи та достатньо чітко сформульований, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах виходячи з обставин справи ті наслідки, які може спричинити означена дія.

Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією.

У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права - одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією.

Відповідно, закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства, яке безперечно не може передбачити всі можливі випадки, значно залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, а також від кількості та статусу осіб, яких воно стосується.

Відповідно до пункту 170 рішення ЄСПЛ від 9 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України» формулювання національного законодавства повинне бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (пункт 39 рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі «С.G. та інші проти Болгарії»). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій у цьому контексті є необхідним.

Комітет міністрів Ради Європи у своїй Рекомендації стосовно введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних та торгових справах № R(95)5 від 7 лютого 1995 року рекомендував державам-членам вживати заходів щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, стосовно запобігання будь-яким зловживанням системою оскарження.

Отже, враховуючи позицію ЄСПЛ про те, що обмеження права на касацію лежить у площині внутрішнього регулювання кожної держави, яка має право вирішувати це питання на власний розсуд, а також що введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Раніше ЄСПЛ визначив, коли компенсація моральної шкоди є недостатньою.

Додамо, що Європейський суд з прав людини звернув увагу на вади покарання за порушення виборчого законодавства.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.