Звільнення від кримінальної відповідальності: ВС вказав важливі деталі

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули зазначені у ч. 1 ст. 49 КК диференційовані строки давності за умови, що протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Про це зазначила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду при розгляді справи № 328/1109/19.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги потерпілої щодо безпідставного, на її думку, застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень ст. 49 КК та звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК у зв'язку із закінченням строків давності, об'єднана палата Верховного Суду виходить з наступного.

З аналізу законодавства, що регулює питання закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, слідує, що строк давності - це передбачений ст. 49 КК певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.

Вказаною нормою встановлено строки давності з огляду на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення відповідно до класифікації, визначеної  приписами ст. 12 КК, після закінчення яких особа звільняється від кримінальної відповідальності; підстави такого звільнення; правила обчислення перебігу строків давності, його відновлення, зупинення і переривання.

Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 ст. 284, ч. 3 ст. 285, ч. 4 ст. 286, ч. 3 ст. 288 КПК, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання, та у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, і за наявності згоди особи на її звільнення на підставі спливу строків давності, закрити кримінальне провадження, звільнивши таку особу від кримінальної відповідальності.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, яке було скоєне ним 19 червня 2015 року.

Під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції захисник у судовому засіданні звернувся до суду з клопотанням про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, оскільки з моменту вчинення останнім кримінального правопорушення сплило понад 4 роки. Обвинувачений вказане клопотання підтримав та просив його задовольнити.

Суд першої інстанції 5 травня 2020 року постановив ухвалу, якою звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК на підставі  ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.

Не погодившись із таким рішенням місцевого суду, потерпіла ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Запорізького апеляційного суду, який ухвалою від 1 вересня 2020 року ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_2 залишив без зміни.  

На час вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення та  постановлення місцевим судом ухвали, положення ст. 12 КК та ст. 49 КК діяли в редакції Законів № 4025-VI від 15 листопада 2011 року та № 1183-VII від 8 квітня 2014 року відповідно.

На час перегляду 1 вересня 2020 року в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, положення вказаних статей зазнали змін та діяли в редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року.  

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 5 КК закон про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію  у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.

Кримінальне правопорушення, у скоєнні якого обвинувачувався ОСОБА_2, згідно з нормами ст. 12 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) є кримінальним проступком, за вчинення якого передбачено покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років.

Відповідно до положень ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили: минули зазначені у законі строки (два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років; п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у п. 2 цієї частини; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину); протягом вказаних строків особа не вчинила нового злочину, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років (перебіг давності не перерваний); особа не ухилялася від досудового слідства або суду (перебіг давності не зупинявся); законом не встановлено заборону щодо застосування давності до вчиненого особою злочину.

Разом із тим, згідно з ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років.

У досліджуваному випадку після внесення змін до вказаних статей мало місце поліпшення становища особи ОСОБА_2 порівняно із попередніми редакціями ст. 12 КК та ст. 49 КК, що були чинними на час скоєння ним кримінального правопорушення, у зв'язку з цим у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 є підстави для застосування положень ч. 1 ст. 5 КК щодо зворотної дії закону про кримінальну відповідальність у часі.

Тому, за умови відсутності факту ухилення ОСОБА_2 від слідства або суду, строк давності для звільнення його від кримінальної відповідальності згідно з приписами ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) становить три роки з дня вчинення ним кримінального проступку, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і до дня набрання вироком законної сили.

Проте, у разі підтвердження факту умисного вчинення ОСОБА_2 будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства або суду, відповідно до вимог ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) такий строк для нього становить п`ять років з часу вчинення інкримінованого кримінального проступку.

Для застосування зазначеної норми обов'язково має бути підтверджено факт ухилення особи від досудового слідства або суду, що є обставиною, яка виключає благополучне закінчення строків давності, і зупиняє диференційований строк, передбачений ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року). При цьому час, який минув із дня вчинення кримінального правопорушення до дня, коли особа почала ухилятися від слідства або суду, не втрачає свого значення, а зберігається і зараховується до загального строку давності, що продовжує спливати. Тобто, у цьому випадку закон передбачає загальний строк давності притягнення до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від слідства чи суду оскільки факт свідомого ухилення особи від відповідальності свідчить про те, що вона все ще є суспільно небезпечною, тож це зумовлює необхідність більш суворого підходу до неї при вирішенні питання про давність притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до усталеної судової практики під ухиленням від слідства або суду з погляду застосування ст. 49 КК слід розуміти будь-які умисні дії, вчинені певною особою з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення, що змушує правоохоронні органи вживати заходи, спрямовані на розшук і затримання правопорушника (нез'явлення без поважних причин за викликом до слідчого або суду, недотримання умов запобіжного заходу, зміна документів, які посвідчують особу, зміна зовнішності, перехід на нелегальне становище, перебування в тайнику, імітація своєї смерті тощо). Зупинення перебігу строку давності можливе тільки щодо певної особи, обізнаної про те, що стосовно неї проводиться слідство. При з'ясуванні, які дії особи мають визнаватись юридично значущим (а не просто фактичним) ухиленням від слідства або суду, треба враховувати, крім усього іншого, кримінально процесуальний статус особи, що вчинила злочин. Це має бути особа, яка в установленому порядку визнана підозрюваним або обвинуваченим та яка зобов'язана з'являтись до правозастосовних органів за викликом, перебувати в межах їх досяжності. Зазначена особа усвідомлює, що в неї вже виник юридичний обов'язок постати перед слідством або судом, однак вона ухиляється від виконання такого обов'язку.

Разом із цим, положення ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) можуть розумітися неоднозначно. Недостатньо конкретний  нормативний зміст цих положень обумовлений перш за все тим, що на початку другого речення вказаної норми вжите словосполучення «У цих випадках», а на початку третього - «У цьому разі».

Не викликає сумніву, що вживання словосполучення «У цих випадках» у другому реченні поєднує між собою ситуації, передбачені першим і другим реченнями (положеннями) ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року). Таке поєднання означає: ухилення особи від досудового розслідування або суду має своїм наслідком зупинення перебігу давності; перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання.

Водночас нормативний зміст другого речення (положення) зазначеної норми не містить конкретної вказівки щодо строків давності, на які необхідно орієнтуватись після відновлення її перебігу.  

Вживання словосполучення «У цьому разі» у третьому реченні (положенні) ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) у свою чергу поєднує між собою ситуації, передбачені усіма трьома її реченнями (положеннями). При цьому таке поєднання не несе в собі елементу невизначеності, оскільки встановлені у третьому реченні строки давності не можуть розглядатись як диференційовані.

Проаналізувавши вказані норми закону України про кримінальну відповідальність, об'єднана палата виходить із такого кримінально-правового змісту ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року): ухилення особи від досудового розслідування або суду має своїм наслідком зупинення перебігу давності; перебіг давності відновлюється з дня з`явлення особи із зізнанням або її затримання; у разі ухилення особи від досудового розслідування або суду і наступного її з'явлення із зізнанням чи затримання - встановлені ч. 1 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) диференційовані строки давності до уваги не беруться; щодо такої особи застосовуються визначені ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) загальні строки давності - п'ять років у разі вчинення нею кримінального проступку і п'ятнадцять років - у раз вчинення нею злочину будь-якого ступеня тяжкості.

Проте у даному випадку неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування ч. 1 ст. 49 КК замість ч. 2 ст. 49 КК (у редакції Закону № 2617-VIII від 22 листопада 2018 року) не є достатньою підставою для скасування ухвал місцевого та апеляційного судів з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції оскільки п`ятирічний строк давності для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за інкримінований йому кримінальний проступок вже сплинув, а «процес заради процесу» не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому у силу ч. 2 ст. 433 КПК  застосування матеріального права здійснюється судом касаційної інстанції в межах касаційної скарги; суд вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Відтак згадані помилки не можливо усунути об'єднаною палатою шляхом зміни оскаржуваних судових рішень за відсутності відповідного касаційного приводу та з урахуванням того, що має бути застосована норма, яка передбачає більш триваліший строк для звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, ніж це було визначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Раніше КАС ВС пояснив, чи є скасування постанови слідчого підставою для дисциплінарного стягнення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.