Встановлення графіку побачень із дитиною: позиція Верховного Суду

Право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв’язки дитини з сім’єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров’ю та розвитку. Про це зазначив Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі № 638/12278/15-ц.

ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову державного виконавця (далі - державний виконавець) про закінчення виконавчого провадження.

Скарга мотивована тим, що 26 травня 2019 року він знаходився за місцем свого проживання, очікуючи онуку ОСОБА_4  для виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова у справі № 638/12278/15 про встановлення часу спілкування з онукою. Приблизно о 10-00 годині до квартири прибули державний виконавець ОСОБА_5 та боржник за виконавчим листом - ОСОБА_3 із двома її представниками й з його онукою, з якою він більше року не спілкувався через перешкоди з боку мами дитини. Спілкування мало відбуватися з 10-00 до 18-00 години. Проте спілкування з онукою не відбулося, оскільки мамою вона була налаштована негативно і не бажала спілкуватися, про що державний виконавець склав акт. Але у подальшому з цього акту він дізнався, що боржник за виконавчим листом - ОСОБА_3, начебто, виконала рішення суду, на що він подав зауваження.

Заявник зазначав, що рішення суду виконано не було, проте пізніше він отримав постанову, якою державний виконавець закінчив виконавче провадження.

Зі змісту постанови державного виконавця вбачається, що боржник надала дитину для спілкування, що не відповідає дійсності. При цьому державним виконавцем порушено положення статті 129-1 Конституції України про обов’язковість судового рішення до виконання, вимоги Закону України «Про виконавче провадження» про порядок виконання рішення суду, порушені права діда на спілкування з онукою, не враховано положення статей 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду, скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірною та скасовано постанову державного виконавця.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення суду про спілкування дитини із заявником не виконано. При цьому вказано, що виконання рішення суду не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися з дідом. У порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець не відклав вчинення виконавчих дій для повного, ефективного, неупередженого виконання рішення суду й передчасно закінчив виконавче провадження.

Суд послався на прецедентні рішення Європейського Суду з прав людини, про те, що виконання рішення суду є складовою права на судовий захист й таке право заявника не захищено.

Позиція ВС

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов’язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами вимог статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», які вірно застосував державний виконавець, є безпідставним.

Так, згідно зі статтею 64-1 закону України «Про виконавче провадження» виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі, якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону.

Тлумачення наведеної норми права свідчить про те, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником.

Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано, з огляду на таке.

Забезпечення виконання судового рішення є обов’язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов’язкове судове рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Іммобільяре Саффі проти Італії» від 28 липня 1999 року).

Установивши, що державний виконавець не вчинив всіх, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», заходів щодо примусового виконання рішення суду, маючи таку можливість, суди вірно задовольнили скаргу ОСОБА_1 .

При цьому положення статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» про те, якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження, стосується іншої ситуації, а саме коли первинно рішення суду реально й фактично виконано, а у подальшому чиняться перешкоди. Таких обставин у справі, яка переглядається, не встановлено.

Разом з тим, дійсно, прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов’язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов’язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв’язки дитини з сім’єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити його здоров’ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року)

Захист прав дитини гарантовано і статтями 3, 12, 16 Конвенції ООН про права дитини 1989 року.

Одночасно з цим Верховний Суд звертає увагу й на те, що будь-який сімейний спір стосовно дитини дійсно має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Положення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право на повагу до сімейного життя, поширюються у тому числі і на відносини між бабою, дідом та онукою, якщо між ними існують достатньо тісні зв’язки (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Kruskicv. Croatia» від 25 листопада 2014 року, п. 108).

Для врахування балансу інтересів у цій справі Верховний Суд звертається до положення статті 257 СК України, згідно з якою баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Тлумачення наведених норм матеріального права у системному поєднанні з прецедентними рішеннями Європейського суду з прав людини дає Верховному Суду підстави вважати, що дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд вважає, що саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.

У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

Задля гарантування юридичної визначеності Об’єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної правової підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24)).

З огляду на наведені вище висновки, правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року

У справі № 404/8677/13-ц, провадження № 61-12077 св 19, слід конкретизувати таким чином: а) виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду; б) будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини; дід має право на особисте спілкування з дитиною, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини; в) саме збалансування наведених вище прав і гарантій має бути основою для належного виконання рішення суду про участь у спілкуванні дитини з дідом.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Раніше ми розповідали, що вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.

Також «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо позбавлення батьківських прав.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.