Конструкція статті 60 СК України передбачає застосування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.
Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 264/2232/19.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/1 5-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
Так, згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Наведене дає правову можливість визнати майно не спільною, а особистою власністю, якщо воно набуте подружжям під час перебування у зареєстрованому шлюбі, проте за особисті кошти, за умови доведення обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, тим з подружжя, який її спростовує.
Тобто, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції про те, що позивачем не доведено, що спірна нерухомість придбана у 2012, 2014 роках за його особисті кошти, які він у 2003 році ввіз на територію України і які до 14 березня 2008 року перебували на депозитному рахунку в банку.
При цьому суди правильно відхилили доводи позивача щодо придбання ним нерухомості за особисті кошти, зняті 04 серпня 2014 року з депозитного вкладу за договором, укладеним 02 липня 2014 року, оскільки ці кошти розміщені на депозитному рахунку у період зареєстрованого шлюбу з відповідачем.
Таким чином, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які суди застосували правильно.
Доводи касаційної скарги про те, що спірне нерухоме майно придбано за його особисті кошти, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки позивач не спростував презумпцію спільності майна.
Раніше КЦС ВС визначив, за яких умов повернення апеляційної скарги судом є надмірно формальним.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал і на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.