КЦС ВС вказав на важливі аспекти встановлення земельного сервітуту

Суди правильно вказали на безпідставність доводів позивача про відсутність можливості пройти чи проїхати до його земельної ділянки, яку він використовує для городництва, іншим способом, аніж через земельну ділянку відповідача за встановлених судами обставин наявного проходу до земельної ділянки позивача по грунтовій дорозі. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 372/1567/17 (постанова від 18 січня 2021 року).

Обставини справи

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.

На обгрунтування позовних вимог зазначав, що 07 лютого 1995 року рішенням виконавчого комітету сільської ради йому передано у приватну власність земельну ділянку, яка складалася з двох частин, що підтверджується абрисом обміру присадибної ділянки. 23 жовтня 2002 року рішенням виконавчого комітету сільської ради надано в користування йому та батьку відповідача ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,17 га та 0,0116 га відповідно, з правом їх приватизації. Зазначеним рішенням також встановлено залишити існуючу стежку шириною 80 см у їх спільному користуванні.

Протягом останніх років він здійснював дії щодо реєстрації за собою права власності на житловий будинок з допоміжними спорудами та дві земельні ділянки за вказаною адресою, та разом із родиною постійно проходив до належної йому земельної ділянки по стежці, однак відповідач почав створювати перешкоди у проході, посилаючись на те, що зазначена земельна ділянка належить йому на праві приватної власності.

Із вказаного питання він неодноразово звертався до голови та депутатів сільської ради, однак безрезультатно. Він із дружиною є особами похилого віку, земельна ділянка, до якої вони проходять по стежці до своєї земельної ділянки використовується ними для вирощування сільськогосподарської продукції, яка є єдиним джерелом для існування їх родини.

Посилаючись на наведене, а також на те, що відповідач не бажає урегулювати існуючий спір у позасудовому порядку, просив встановити постійний безоплатний земельний сервітут для проходу до його земельної ділянки через земельну ділянку ОСОБА_2 шириною 80 см.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 14 січня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що, встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном; при цьому земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється. Позивач не довів належними та допустимими доказами факт неможливості використання належної йому земельної ділянки без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, а також відсутності можливості задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом, окрім як встановлення земельного сервітуту на проїзд чи прохід через належну відповідачеві земельну ділянку.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Обухівського районного суду Київської області від 14 січня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Зазначив, що матеріали справи не містять відомостей щодо неможливості використання іншого проходу до земельної ділянки позивача (грунтової дороги), а тому суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довів безальтернативності захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, оскільки для його встановлення закон вимагає від позивача надання суду доказів неможливості нормального користування земельною ділянкою без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, як і не довів найменш обтяжливого способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого заперечував відповідач. За встановлених судом обставин, безпідставними є доводи заявника про те, що до його земельної ділянки, яку він використовує для городництва, неможливо пройти чи проїхати іншим способом аніж через земельну ділянку відповідача. Належних і допустимих доказів на підтвердження наявності перешкод у користуванні цією стежкою з боку відповідача, позивач не надав.

Позиція Верховного Суду

ВС нагадав, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно зі статтями 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови, спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 22-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені рішенням суду, визначені статтею 99 ЗК України і цей перелік не є вичерпним. Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обмеження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

ВС зазначив: «Дослідивши надані сторонами докази в їх сукупності, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обгрунтовано виходив із недоведеності позивачем безальтернативного способу захисту свого права власника земельної ділянки іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, оскільки для його встановлення закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, як і не довів найменш обтяжливого способу встановлення такого сервітуту для власника суміжної земельної ділянки, проти якого заперечував відповідач, а тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1. Посилання заявника на те, що суди помилково не взяли до уваги висновок судової комісійної земельно-технічної експертизи, яким, серед іншого, встановлено технічну можливість встановлення сервітуту на земельній ділянці відповідача не є переконливими, оскільки суди правильно урахували, що для встановлення сервітуту закон вимагає від позивача надання доказів на підтвердження того, що нормальне користування його власністю неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки, а тому сам по собі висновок експерта для суду не є визначальним. Суди правильно вказали на безпідставність доводів позивача про відсутність можливості пройти чи проїхати до його земельної ділянки, яку він використовує для городництва, іншим способом, аніж через земельну ділянку відповідача за встановлених судами обставин наявного проходу до земельної ділянки позивача по грунтовій дорозі.

Також не можуть бути взяті до уваги посилання заявника на висновок ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 березня 2017 року у справі № 662/675/16-ц, у якій визначено, що земельний сервітут встановлюється судом у випадку, коли відповідач не довів, що позивач може задовольнити свої потреби щодо використання земельної ділянки в менш обтяжливий спосіб ніж запропонований, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду».

Раніше ми розповідали, в яких випадках можна вимагати грошову компенсацію спадкової частини спірної земельної ділянки.

Також «Судово-юридична газета» пояснювала, коли договір оренди землі вважається укладеним.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.