Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи и № 680/214/16-ц.
Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанову від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33)).
Так, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво або за її рахунок.
З огляду на зміст наведених приписів, реалізуючи право державної власності на земельну ділянку, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки, тобто за захистом майнових прав у приватноправових відносинах. Указане стосується також випадків здійснення у визначених законом випадках представництва інтересів держави прокурором.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що спір власника земельної ділянки щодо захисту майнового права на неї з особою, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, розглядається за правилами господарського або цивільного судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору (див. постанову від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (пункт 6.30)).
Оскільки всі заявлені прокурором вимоги спрямовані на захист цивільного права держави в особі уповноважених нею органів на земельну ділянку та з огляду на характер правовідносин і суб'єктний склад сторін спору, Велика Палата Верховного Суду вирішила, що цю справу в цілому треба розглядати за правилами цивільного судочинства.
Крім того, ВП ВС зазначила, що земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон, зокрема, уздовж річок з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.
Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та режим обмеженої господарської діяльності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц; від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 40); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 143); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 60); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 33)). А на землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).
Суди у справах № 680/721/14-ц і 680/722/14-ц установили, що земельна ділянка, на якій споруджений елінг, розташована уздовж річки Дністра і належить до земель водного фонду та рекреаційного призначення (облаштування пляжу). Суди ж першої й апеляційної інстанцій у справі № 680/214/16-ц установили, що будівництво елінгу здійснене у прибережній захисній смузі (на земельній ділянці рекреаційного призначення), на якій заборонене будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, а елінг до цих споруд не належить. Окрім того, Апеляційний суд Хмельницької області у рішенні від 4 березня 2015 року у справі № 680/721/14-ц відхилив довід апеляційної скарги ОСОБА_4, а у рішенні від 10 березня 2015 року у справі № 680/722/14-ц - довід апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що елінг з кімнатами відпочинку є гідротехнічною спорудою, яка могла бути споруджена у прибережній захисній смузі, вказавши, що такі аргументи не відповідають встановленим обставинам справи. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про визнання елінгу самочинним будівництвом.
Таким чином, зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об'єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного.
Раніше ВС висловився щодо відповідальності за виконання будівельних робіт без отримання дозволу на їх виконання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.