Податок на додану вартість не нараховується на суму компенсації орендної плати, яка сплачується користувачем земельної ділянки орендарю за її фактичне використання без окремого договору про землекористування з власником земельної ділянки. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №904/4507/18.
ВП ВС розглянула касаційні скарги ПрАТ на постанову Центрального апеляційного господарського суду та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі за первісним позовом ПрАТ до ТОВ про стягнення заборгованості за договором на компенсацію витрат по сплаті орендної плати за земельну ділянку та штрафних санкцій на загальну суму 195 096,33 грн та за зустрічним позовом ТОВ до ПрАТ визнання договору недійсним.
Селищна рада як орендодавець та ВАТ (правонаступником якого є ПрАТ) як орендар у 2006 році уклали договір оренди земельної ділянки. Земельна ділянка надана в оренду на 49 років для обслуговування виробничих приміщень та зернового складу (пункти 1.2, 2.1 договору). В 2017 році на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ набуло право власності на частину нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці.
ПрАТ і ТОВ уклали договір на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку, згідно з пунктом 1.1 якого користувач зобов'язався компенсувати орендарю понесені останнім витрати зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою загальною площею 6,52 га, до моменту припинення у орендаря права оренди цієї земельної ділянки <…>.
Селищна рада та ПрАТ уклали додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, якою визнано цей договір таким, що припинив свою дію з 31 липня 2018 року у зв'язку з розподілом земельної ділянки. Далі селищна рада уклала ТОВ договір оренди земельної ділянки. На виконання умов договору ПрАТ нарахував до сплати ТОВ компенсацію орендної плати за користування земельною ділянкою за період з травня 2017 року по липень 2018 року на загальну суму 177 360,30 грн згідно з підписаними орендарем та користувачем актами надання послуг.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що умовами договору на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку сторони погодили саме відшкодування компенсації сплаченої відповідачем орендної плати, тож позивач безпідставно нарахував на суму цієї компенсації податок на додану вартість. Відтак, здійснивши перерахунок основного боргу, штрафу та витрат зі сплати судового збору, змінив рішення суду першої інстанції в цій частині.
Суди встановили, що «належне виконання позивачем умов договору оренди земельної ділянки від 14 липня 2006 року в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів орендодавцю – селищній раді підтверджується матеріалами справи, разом із тим відповідач, всупереч умовам договору на компенсацію витрат по сплаті орендної плати за земельну ділянку від 28 квітня 2017 року, не компенсував понесених позивачем витрат щодо внесення орендних платежів за оренду земельної ділянки в частині, на якій розташовано об`єкти нерухомості відповідача та якою фактично користується відповідач».
Згідно зі статтею 185.1. Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України; <…>.
«За договором від 28 квітня 2017 року відповідач не оплачує надані йому позивачем товари чи послуги, а повертає позивачу частину сплаченої останнім орендодавцю – селищній раді орендної плати за земельну ділянку, частиною якої на законних підставах користується відповідач», – зазначила ВП ВС.
Такі умови є способом договірного врегулювання порядку та умов виконання передбаченого частиною першою статті 1212 ЦК України обов'язку повернути позивачу збережені відповідачем кошти за фактичне користування ним земельною ділянкою за період відсутності окремого договору про землекористування з власником земельної ділянки.
Тому суд апеляційної інстанції правильно вказав, що позивач безпідставно нарахував на суму компенсації та заявив до стягнення податок на додану вартість, та з урахуванням цього позовні вимоги в частині орендної плати та інших нарахованих платежів задовольнив частково.
Раніше Велика Палата ВС відступила від висновку КАС ВС щодо припинення договору оренди земельного паю.
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» писала, що відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов є підставою для відмови в державній реєстрації.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.