Під час встановлення вини та її змісту в кожному конкретному випадку суд виходить з того, що вона об’єктивно існує в реальній дійсності, встановлює її на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. «Суд пізнає вину так, як він встановлює й пізнає інші факти об’єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів». На цьому наголосила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду при розгляді справи № 640/18653/17.
Ознаки суб’єктивної сторони вчинених злочинів та особливості психічного ставлення засудженого до вчинених діянь і їх наслідків встановлюються судами на підставі характеру вчиненого діяння та об’єктивно-предметних умов його вчинення, на підставі встановлених судом фактичних обставин вчинених злочинів, що закріплені належними і допустимими доказами, зібраними в порядку, передбаченому КПК, та оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК. Принцип суб’єктивного ставлення у провину в кримінальному праві має фундаментальне і основоположне значення для кваліфікації кримінального правопорушення.
З урахуванням усталених підходів до кваліфікації кримінальних правопорушень проти життя і здоров’я питання про умисел під час такої кваліфікації вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Вбивство, передбачене п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, характеризується єдиним наміром щодо вбивства двох (або більше) потерпілих, змістом якого охоплюється умисел, спрямований на протиправне заподіяння смерті декільком фізичним особам. Смерть двох або більше потерпілих утворює собою зміст мисленого уявлення винної особи про результат своїх дій, що є метою вчинення цього злочину як обов’язкової ознаки його суб’єктивної сторони.
Єдність умислу щодо таких дій є характерною відмінною ознакою цього виду вбивства. При тому єдиним умислом є той, який виник до заподіяння смерті (до її настання) першому потерпілому, і охоплює своїм змістом намір (прагнення) заподіяти смерть двом або більше особам.
У разі відсутності єдиного умислу (єдиного злочинного наміру), спрямованого на вбивство двох чи більше осіб, друге за часом вчинення посягання кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК з урахуванням стадії його вчинення, а перше - за відповідною частиною ст. 115 КК чи іншою спеціальною нормою, що передбачає посягання на життя певного потерпілого. Умисне вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК у тих випадках, коли умисел на заподіяння смерті іншому (або іншим) потерпілому виникає після її заподіяння першому і за своїм змістом та часом виникнення не охоплює єдиним змістом усі заподіяні наслідки.
Зміст умислу є визначальним чинником з огляду на взаємовиключні ознаки суміжних кримінально-правових норм, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 2 ст. 115 КК, застосування яких одночасно в цьому разі є необґрунтованим рішенням.
«Для кваліфікації безпосереднє і вкрай важливе значення має встановлення виду прямого умислу за ступенем конкретизації у свідомості суб’єкта злочину передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків, до яких відносять визначений, альтернативний і невизначений умисел, оскільки вчинене може бути кваліфіковане як замах на злочин лише за умови встановлення прямого визначеного умислу, де особа має конкретне, точне уявлення про індивідуально визначений результат свого діяння, передбачає можливість (неминучість) настання конкретних суспільно небезпечних наслідків. При цьому, якщо винний діяв із прямим визначеним умислом на вбивство, тривалість часу, що минув із моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого або відвернення смерті внаслідок втручання третіх осіб, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має», – зазначив ККС ВС.
На відміну від нього за альтернативного або невизначеного умислу свідомість винного охоплює можливість настання двох або більше конкретно визначених наслідків (альтернативний) або широкого спектру негативних наслідків у межах одного виду шкоди чи різних її видів, що, хоча і охоплюються передбаченням винного, але індивідуально не визначені в його свідомості (невизначений). За невизначеного умислу, різновидом якого є альтернативний умисел, кваліфікація здійснюється залежно від тих наслідків, які були фактично заподіяні потерпілому.
Умисне заподіяння смерті двом або більше особам кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК за умови, що їх убивство охоплювалось єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при заподіянні смерті кожному з потерпілих.
Отже, якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються й за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є наявність непогашеної судимості перешкодою для застосування статті 75 КК України.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.