ВС роз’яснив, чи припиняється право постійного користування земельною ділянкою у разі смерті засновника СФГ

У разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства  право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  925/302/18.

Обставини справи

Виконувач обов`язків керівника Золотоніської місцевої прокуратури (Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області звернувся з позовом до Селянського (фермерського) господарства «В» про витребування з його незаконного володіння земельної ділянки площею 20,0054 га, вартістю 1 000 270 грн, яка розташована в адміністративних межах Ковтунівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області на користь власника Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор зазначив, що починаючи з 06.06.2017 Селянське (фермерське) господарство «В» користується спірною земельною ділянкою на підставі державного акта про право постійного користування землею, виданого на ім`я особи, що померла, а оскільки право користування не передається членам сім’ї у порядку спадкування, тому фермерське господарство незаконно користується земельною ділянкою.

Заявою прокурор змінив позовні вимоги, просив витребувати з незаконного володіння Селянського (фермерського) господарства «В» земельну ділянку площею 20,0054 га, вартістю 1 000 270 грн. Прокурор зазначав, що земельна ділянка, надана у 1999 році особі у постійне користування, відповідно до Державного акта на право постійного користування землею, перебуває у власності держави.

Зокрема, зазначав, що між власником спірної земельної ділянки та керівником СФГ «В» не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 407 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відсутні правові підстави для визнання за спадкоємцем права користування чужими земельними ділянками.

Право користування земельною ділянкою, що виникло  в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Таким чином, на думку Прокурора, дія державного акта про право постійного користування землею припинилася 05.06.2017 зі смертю засновника СФГ «В», а право постійного користування земельною ділянкою, яке було у неї, до спадкоємців не перейшло.

Рішенням Господарського суду Черкаської області у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб’єктом  такого використання може бути особа – суб’єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстровано у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов’язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

ВС підкреслив, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб’єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб’єктом є не фізична особа – голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа  (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №   615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

ВС зауважив, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Відповідача, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина – засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб’єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними, незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об’єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином – засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб’єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

ВС наголосив, що у разі смерті громадянина – засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) , а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства. Зазначений висновок містить і постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо прав учасників (акціонерів) господарських товариств.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.