Правовий імунітет суддів: огляд практики ЄСПЛ

Європейський Суд з прав людини зауважив, що суддівський імунітет — це юридична практика, яка існує в певній формі у багатьох державах-учасниках. Про це повідомляє прес-служба Одеського апеляційного суду в Facebook.

«Правовий імунітет суддів розглядається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо переслідує законну мету, а саме: належне виконання правосуддя (Ernst and Others v.Belgium (Ернст та інші проти Бельгії), п.50) і відповідає принципу пропорційності у тому розумінні, що заявник не має альтернативних засобів ефективного захисту своїх прав відповідно до Конвенції (Ernst and Others v.Belgium (Ернст та інші проти Бельгії), п.п.53-55).

Суддівський імунітет створений на користь громадськості, в інтересах якої судді повинні мати свободу здійснювати свої функції незалежно та без побоювання наслідків, тоді як громадяни, які беруть участь в цивільних справах, можуть захистити себе від судових помилок, подавши скарги в апеляцію, не вдаючись до позовів про особисту відповідальність суддів.

Суддя першої інстанції направила звернення до адвокатської колегії з проханням порушити дисциплінарне провадження проти адвокатів та повідомити їх про наступне слухання у справі.

Зокрема, суддя зазначила: «Звертаю вашу увагу на поведінку адвокатів пана Зубарева та пані В., яка не сумісна з Етичним кодексом юристів. Це посягало на права особи, яку вони представляли перед судом ... і призвело до невиправданих затримок у розгляді справи по суті. У той же час [вони] систематично пишуть скарги на ім'я пані Д. до різних органів влади та газет, намагаючись таким чином перекласти відповідальність за власну некомпетентність та непрофесіоналізм на судову систему і тим самим висловлюють зневагу до суду».

Вважаючи, що цитований вище пункт звернення судді С. порочив їх професійну репутацію, адвокати Сергій Зубарев та пані В. порушили проти неї дифамаційну справу відповідно до статті 152 Цивільного кодексу Російської Федерації. Вони також домагалися відшкодування компенсації моральної шкоди.

Районний суд відмовив у прийнятті позовних вимог до розгляду, з чим погодився суд апеляційної інстанції, вказавши що суд першої інстанції встановив, що позов стосуються відповідальності та компенсації з судді за шкоду, заподіяну діями судді. Суд правильно зазначив у своєму рішенні, що суддя повинен бути захищений від відповідальності за дії, вчинені в процесі здійснення правосуддя, якщо вона чи він не визнані винними у злочинному зловживанні владою за остаточним кримінальним обвинувальним вироком.

Адвокат Зубарев, звернувшись до Європейського Суду вважав, що відмова судів держави в розгляді вимог позбавила його доступу до суду, оскільки згідно зі ст. 6 Конвенції при наявності спору про цивільні права та обов’язки кожен має право на справедливий судовий розгляд його справи судом.

Суд визнав, що в цій справі імунітет судді від відповідальності, наданої йому у зв'язку з діями в професійній якості головуючого в цивільній справі, може розглядатися як такий, що має законну мету, а саме: переслідування інтересів здійснення правосуддя.

Далі Суд зазначив, що заявник мав змогу оскаржити правдивість тверджень судді в рамках дисциплінарного провадження. У цьому відношенні Суд відмітив, що заявник не стверджував, що це провадження не запропонувало йому належних гарантій, пропорційних вимогам, викладеним у статті 6 Конвенції. Зубарев не надав жодної інформації щодо результатів або наслідків дисциплінарного провадження.

Суд також прийняв до уваги свої попередні висновки у справі Грязнова, коли він встановив, що судовий імунітет від відповідальності за дії, вчинені в процесі здійснення правосуддя, не носив бланкетного або неспростованого характеру. Суд зазначив, що, зокрема, цивільний позов про відшкодування шкоди може бути поданий і у випадках, коли діяння були вчинені зі злим наміром або корупційно, а винність судді була встановлена в остаточному кримінальному провадженні.

Висновки Європейського Суду: «Здійснюючи свою відповідальність за регулювання ведення цивільного судочинства, національні органи влади не перевищили своїх повноважень щодо обмеження доступу заявника до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно, Суд дійшов висновку, що існує розумне співвідношення пропорційності між суддівською недоторканністю в процесі здійснення правосуддя та законною метою, що переслідувалась в інтересах суспільства».

Тому порушення пункту 1статті 6 Конвенції не було.

У справі щодо нелюдського поводження за ст. 3 Конвенції заявник Грязнов скаржився відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, що йому було відмовлено у доступі до суду, оскільки національні суди відмовилися розглянути його позов про відшкодування шкоди, заподіяної незаконним судовим рішенням.

Суд прийняв до уваги аргументи Конституційного Суду, що виправдовують обмежену відповідальність суддів та держави за шкоду, заподіяну нібито незаконними судовими рішеннями і як наслідок, імунітет від цивільних позовів.

Суд зазначив, що таке обмеження має на меті запобігти втраті сторонами, які мають можливість подати скарги до апеляційного суду або до іншого органу, що може бути передбачено процесуальними нормами про можливість оспорюти остаточне рішення суду в окремому цивільному судочинстві.

Це також дозволяє суддям виконувати свою роботу в повній незалежності та без побоювання, що їх власний розсуд та судження можуть привести до відповідальності за шкоду. Нарешті, суддівський імунітет дозволяє суддям повністю присвятити себе судовим обов'язкам, не будучи постійно залежними від цивільних позовів, поданими сторонами, що програли справу. Тому таке обмеження переслідує законну мету належного здійснення правосуддя.

Див: CASE OF SERGEY ZUBAREV v. RUSSIA /Application no. 5682/ 06 5 February 2015; CASE OF GRYAZNOV v. RUSSIA (Application no. 19673/03). 12 June 2012.

В рішенні у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Заява № 20347/03), рішення від 12 березня 2009 року, Європейський Суд повторив, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом (див. рішення у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, пп. 35-36).

Однак це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, таким, наприклад, як передбачені законом строки давності, заходи забезпечення позову, нормативне регулювання такого права стосовно неповнолітніх та психічно хворих осіб (див. рішення у справі «Стаббінґс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom) від 22 жовтня 1996 року, пп.51-52; і у справі «Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, пп.62-67).

Якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з'ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, п. 57).

Суд зазначив, що позов заявників було залишено без розгляду по суті, оскільки відповідачем не міг бути суд, захищений імунітетом від такого позову. Суд нагадав, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (див. «Ернст та інші проти Бельгії» (Ernst and Others v.Belgium), пп. 47-57, від 15 липня 2003 року).

Отже, принцип «автономного тлумачення» конвенційних положень розповсюджується на всі юрисдикції», — йдеться у повідомленні.

Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що Україна увійшла до топ-3 за кількістю скарг в’язнів до ЄСПЛ.

Також ми писали, що невиконання судового рішення обійшлось державі у €20 000.

Додамо, що Іван Ліщина оприлюднив три важливих рішення ЄСПЛ щодо втручання у свободу слова.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.