Днями вийшло кілька цікавих рішень Європейського суду з прав людини, схожих на Magyar Helsinki Bizottság. Про це повідомив заступник міністра юстиції України — уповноважений з питань Європейського суду з прав людини у Мін’юсті Іван Ліщина на своїй сторінці в Fаcebook.
Рішення винесено 21 січня 2020 р. і вже деякий час знаходиться на HUDOC.
Отже, заявник, відомий адвокат-правозахисник Gennadiy Tokarev скаржився по ст. 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції на те, що йому, в рамках виконання ним своїх обов’язків захисника у кримінальній справі, обвинуваченням не були надані всі документи, необхідні для захисту. Зокрема, не було надано доступу до журналу кореспонденції експертної установи (що було необхідно для встановлення, чи отримала установа всі документи від слідчого, та чи відповіла вона слідчому).
За загальним правилом, ст. 10 встановлює тільки негативні права – право на захист від втручання держави у свободу слова – і не передбачає права на доступ до інформації, якою володіє держава, ні зобов’язує державу надавати доступ до такої інформації. Однак такий обов’язок може у держави з’явитись, якщо надання відповідної інформації є необхідним для використання особою своєї свободи слова, в першу чергу «свободи одержувати та розповсюджувати інформацію». В цьому випадку, ненадання доступу до інформації становитиме втручання у свободу слова.
Для визначення наявності обов’язку держави надавати інформацію по ст. 10, Суд у справі Magyar Helsinki Bizottság v. Hungary встановив наступні критерії: (1) мета звернення за інформацією; (2) природа інформації; (3) статус заявника; (4) готовність та доступність інформації.
Застосовуючи ці критерії, Суд досить легко прийшов до висновку про те, що ст. 10 у цій справі незастосовна та, відповідно заява не підпадає під дію Конвенції:
(1) звернення за інформацією не було підготовчим кроком до виконання заявником функцій журналіста, а було частиною його функцій адвоката, спрямоване на захист заявником прав свого підзахисного. Більш того, заявник не збирався розповсюджувати цю інформацію інакше як в рамках кримінальної справи;
(2) інформація, яку жадав заявник, стосувалась конкретної кримінальної справи і не була частиною загального публічно-значущого дискурсу;
(3) заявник при зверненні за цією інформацією виступав як захисник у кримінальній справі, а не як «сторожовий пес демократії»;
(4) прийшовши до вищенаведених висновків, Суд не вважав за необхідне оцінювати доступність та готовність інформації.
«Хотілось би якось сказати, що Уряд успішно захистив свою позицію в ЄСПЛ, але, насправді, Суд відмовив у заяві без комунікації Уряду. Хоча рішення й не на користь заявника, тим не менше, це – перше опубліковане рішення щодо застосування до Українських справ критеріїв Magyar Helsinki Bizottság і приємно, що саме адвокати Харківська правозахисна група (ХПГ) стали першими, хто отримав таке рішення», — зазначив Ліщина.
Заявник – українська НДО Центр демократії та верховенства права – 10 листопаду 2014 р. (тобто після оприлюднення результатів парламентських виборів але до офіційного вступу обраних депутатів на посади) звернулась до ЦВК із заявою про надання копій автобіографій перших осіб у списку партій, що отримали місця в парламенті: п.п. Яценюка, Кличка, Бойко, Тимошенко, Ляшко та Гопко. Згодом, в суді, організація-заявник пояснила свій інтерес тим, що мала на меті вивчити заявлену освіту та досвід роботи кожної з цих осіб. ЦВК відмовилась надавати копії автобіографій, вважаючи, що вони охоплюються захистом законодавства про персональні дані, та надала тільки ті дані, що вже були оприлюднені на її сайті, які не містили інформації щодо освіти чи досвіду роботи.
Заявник оскаржив цю відмову до суду, але суд став на бік ЦВК, визнавши інформацію, яку жадав заявник персональними даними, які можуть бути розкритими тільки за згодою відповідної особи (суди не звернули уваги на те, що два з шести політиків – Гопко та Кличко - за власної ініціативи опублікували свої автобіографії) та що свобода слова має балансуватись проти захисту приватного життя.
У цій справі Суд визнав, що Magyar Helsinki Bizottság тест показує на користь існування втручання у свободу слова заявника, і відповідно, ст. 10 застосовується у цій справі:
(1) заява була спрямована на розвиток публічного дискурсу щодо здатності відповідних осіб займати відповідальні пости в контексті їхньої освіти та досвіду роботи;
(2) інформація що становила публічний інтерес, з огляду на те, що вона стосувалась публічних осіб та суспільство мало інтерес у розповсюдженні інформації стосовно їхньої освіти та досвіду роботи;
(3) Заявник як НДО виконувало роль «сторожового пса демократії»;
(4) інформація була готовою та доступною для держави.
Щодо балансу інтересів, то Суд прийшов до наступних висновків:
- відповідні особи були публічними фігурами, які подали свої автобіографії в контексті участі в парламентських виборах
- зміст інформації, доступ до якої жадав заявник, не був таким, який би обґрунтовував застосовування ст. 8 для захисту персональних даних: оприлюднення цієї інформації не могло нанести цим особам будь-якої шкоди;
- національний суд, не зміг провести оцінки балансу інтересів між шкодою, яку принесе політику розкриття інформації та свободою слова відповідної організації. Прийнявши до увагу другу частину тесту, суд взагалі не приділив уваги питанню потенційної шкоди для політиків, зокрема тих, хто вже добровільно опублікували свої автобіографії;
- заявник при зверненні до ЦВК не зазначив мети для якої ця інформація була потрібна, але національний закон не вимагав розкриття мети заявником.
Отже, Суд визнав порушення ст. 10 Конвенції у відмові ЦВК надати копії автобіографій політиків на запит НДО -заявника. При цьому Суд визнав, що сам по собі факт визнання порушення є достатньою справедливою сатисфакцією за порушення права заявника.
Ця справа стосувалась відомого закону часів Януковича щодо «тушок»: питання, чи може правляча коаліція в парламенті складатись не тільки з фракцій, що до неї приєднались, але й з незалежних депутатів та депутатів, виключених з опозиційних фракцій. Більш конкретно, справа стосувалась розгляду Конституційним Судом України конституційного подання опозиційних депутатів, які оскаржували конституційність змін до Регламенту ВРУ, які дозволяли коаліцію «тушок».
В процесі розгляду справи Конституційний суд звернувся до та отримав висновки щодо цього питання основних юридичних шкіл країни: ЛНУ Івана Франка, НЮАУ Ярослава Мудрого, ОНЮА та КНУ Тараса Шевченка. Остаточно рішення Конституційного суду було на користь конституційності закону щодо «тушок». Заявник звернувся до суду із заявою про надання йому копій зазначених наукових висновків. Секретаріат Конституційного суду відмовив у наданні цієї інформації, посилаючись на регламент суду, за яким така інформація доступна тільки сторонам по справі.
ЄСПЛ у цій справі став на бік Уряду, визнавши, що у цій справі критерії Magyar Helsinki Bizottság не дають можливості зробити висновок, що відбулось втручання у свободу слова заявника. Зокрема Суд встановив, що:
(1) роль заявника-НДО як «сторожової собаки демократії» не ставилась під сумнів;
(2) природа інформації була така, що вона була важлива в рамках політичного дискурсу стосовно формування правлячої коаліції. Більш того, Суд звернув увагу на те, що Конституційний суд в своєму рішенні послався на ці наукові висновки, але не виклав їх з необхідними подробицями, чи поставив своє рішення під сумніви щодо її обґрунтованості); але
(3) заявник на спромігся показати, що ціль доступу до інформації була такою, що робила виконання його свободи слова неможливим без надання такого доступу, зокрема:
- регламент Конституційного суду не давав право доступу до інформації будь-кому окрім сторін по справі і це обмеження мало свої підстави в необхідності забезпечення належного відправлення правосуддя;
- заявник не мав досвіду у конституційних питаннях окрім захисту свободи слова та розповсюдження інформації та не пояснив яким чином питання формування коаліції стосувалось цих сфер;
- заявник не зазначив, що відсутність доступу до цієї інформації робило тлумачення рішення Конституційного суду неможливим;
-заявник не звертався до самих наукових інституцій із запитами про надання цих висновків та пояснив, чому такі звернення були приречені до невдачі;
- захист прав людини за конвенцією має бути не абстрактним, а стосуватись конкретних порушень конкретних осіб і заявник не спромігся пояснити яким чином ненадання жаданої інформації порушувало май його права.
Отже, Суд за останні три місяці прийняв три рішення щодо доступу до інформації в контексті ст. 10 Конвенції. Основні висновки з них:
- доступ до інформації за загальним правилом не захищається Ст. 10 Конвенцїї;
- виключенням з цього правила є ситуація, коли використання свободи слова без доступу до інформації, яку має Держава, неможливо;
- для встановлення випадків існування такої необхідності Суд сформулював чотири критерії: мета отримання інформації; її природа; статус заявника та доступність інформації;
- для визнання наявності виключення, необхідно кумулятивна дія всіх чотирьох критеріїв - відсутність бодай одного з них виключає застосування Ст 10 до запиту про доступ до інформацію;
- два з трьох рішень щодо України по цьому питанню винесені не на користь заявників, але це мало заспокоює: Суд виявив зацікавленість до питання доступу до інформації і необхідно приймати досить швидкі заходи, щоб цей струмочок не перетворився на повноводну річку справ.
Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що Україна увійшла до топ-3 за кількістю скарг в’язнів до ЄСПЛ.
Також ми писали, що невиконання судового рішення обійшлось державі у €20 000.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.