У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, прокурор просив скасувати виправдувальний вирок місцевого суду щодо особи, яка обвинувачувалася у грабежі (ч. 1 ст. 186 КК України), та ухвалу апеляційного суду про залишення цього вироку без змін. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно визнав недопустимим доказом протокол пред’явлення особи для впізнання, та не дав оцінки всім іншим доказам, які були надані стороною обвинувачення, з точки зору належності та допустимості, а апеляційний суд, дослідивши повторно докази, не дав їм належної оцінки. Про це йдеться на офіційному сайті ВС.
Під час перевірки судових рішень Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду не встановив обставин, які б ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій. Так, ККС ВС дійшов висновку, що, зокрема, суди обох інстанцій обґрунтовано зазначили, що згаданий протокол є недопустимим доказом, оскільки він отриманий із порушенням вимог ст. 228 КПК України.
Згідно з цією статтею, перед тим як пред’явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з’ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред’явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Відповідно до частин 1, 2, 6, 7 ст. 228 КПК України встановлений порядок впізнання особи за фотознімками. Однак суд встановив порушення вказаних норм.
Як убачається з показань потерпілої та свідка, перед впізнанням, яке було здійснено у відділенні міліції, обвинуваченого пред’явили потерпілій на вулиці. При цьому інші особи для впізнання їй тоді пред’явлені не були. Потерпіла також вказала, що впізнання на досудовому розслідуванні за фотознімками відбулося за її участі вже після того, як працівник міліції попередньо продемонстрував їй на вулиці затриманого як схожого за її описами чоловіка, якого вона пізніше впізнавала під час слідчої дії. За словами потерпілої, особи, які були пред’явлені їй для впізнання, мали інші ознаки зовнішності за тілобудовою, за віком, зростом, були старші за затриманого. Під час впізнання також не було понятих.
Сам же чоловік заперечував, що пограбував потерпілу, і зазначив, що його повторно представили для впізнання потерпілій серед осіб, які за зовнішністю не були подібні до нього, мали суттєві відмінності.
У сукупності доказів, на яких ґрунтувалося обвинувачення, протокол пред’явлення особи для впізнання відігравав вирішальну роль: він був об’єднуючим, закріплюючим елементом, адже протокол огляду місця події, протокол слідчого експерименту за участю потерпілої є непрямими доказами, і вони мали значення для доведення вини особи лише в сукупності з протоколом пред’явлення особи для впізнання. Тому твердження прокурора про те, що суди не надали належної оцінки вищевказаним доказам, не є обґрунтованим.
Детальніше з постановою ККС ВС у справі № 761/2021/16-к (провадження № 51-3904км19) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ККС ВС роз’яснив, що є перешкоджанням виконанню судового рішення.
Також ми повідомляли, що розмова з поліцейським про деталі вчинення особою злочину має бути оформлена протоколом.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.