КГС ВС нагадав ознаки фіктивного правочину

Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач, ТОВ) звернулося до господарського суду з позовом до інших двох товариств (відповідачі) про визнання недійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. В обґрунтування позовних вимог ТОВ посилалось на невиконання рішення суду, згідно з яким з одного з відповідачів на користь позивача стягнуто певну грошову суму. Про це повідомляє «Протокол».

Позивач стверджував, що відповідач, будучи ознайомлений із вступною та резолютивною частинами рішення та знаючи про відкриття виконавчого провадження, здійснив відчуження об'єктів нерухомості. За таких обставин, як стверджував позивач, зазначені дії призвели до фактичної неможливості виконання рішення суду. Отже укладений відповідачами договір купівлі-продажу нежитлового приміщення є фіктивним, оскільки його вчинено сторонами без наміру створення правових наслідків.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позовні вимоги ТОВ про визнання договору недійсним задоволено повністю.

Мотивую касаційну скаргу відповідач зазначив, що факт укладення спірного договору жодним чином не змінює та не порушує прав позивача. Скаржник також наголошував, що позивач не є стороною договору купівлі-продажу, договір не містить суджень про його права та обовязки, а також не стосується майна позивача або його майнових чи немайнових прав. Таким чином? задоволення позову про визнання спірного договору недійсним не спрямовано на захист прав та інтересів позивача.

Однак Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу відхилив, судові рішення залишив без змін, підтвердивши усталені підходи до подібних ситуацій і дій господарюючих суб’єктів, а саме.

Як встановили суди, незважаючи на те, що строк оплати за спірним договором настав, у матеріалах справи відсутні будь-які докази вчинення іншим відповідачем дій, спрямованих на виконання умов договору про оплату. В свою чергу продавець майна також не вчинив жодних дій щодо витребування коштів за проданий ним об'єкт нерухомості.

Крім того, відповідачі не відобразили у бухгалтерському обліку господарську операцію з купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, відповідач продовжує використовувати спірне приміщення для своїх потреб послуги з освітньої діяльності та продовжує строк дії ліцензії на здійснення такого виду діяльності, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи. Отже, суди встановили, що відповідачі не вчинили необхідних дій, спрямованих на досягнення правових наслідків, які обумовлені спірним договором.

За таких обставин спірний договір купівлі-продажу може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Встановлені судами обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності відповідача без отримання плати за це майно, з метою уникнути виконання рішення суду.

КГС ВС нагадав, що згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.