Обмеження прав особи під час розслідування: рішення ЄСПЛ

Приниження від публічного арешту, обшуків у домі та на роботі, вилучення майна, заморожування активів, оприлюднення приватних телефонних розмов, а в кінцевому підсумку – виправдання. Але скарги до Страсбургу на такі обмеження, яких журналіст зазнав через професійну діяльність, виявилися неприйнятними. Про це повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. UkrainianAspect».

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Мен та інші проти Румунії» (заява № 39273/07). 

Органи прокуратури розпочали кримінальне розслідування проти Лівіу Аурела Мена та п’яти інших журналістів його команди, які видавали періодичні видання, що спеціалізувалися на журналістських розслідуваннях корупційних злочинів високопосадовців.

Журналістів звинувачували у тому, що вони погрожували розкрити компрометуючу інформацію про політиків та бізнесменів, якщо ті не придбають рекламний простір у виданнях.

В рамках кримінального провадження Мен був заарештований, а в його будинку та офісах проведений обшук, під час якого поліція вилучила документи та комп’ютери.

Під час кримінального провадження всі активи та банківські рахунки, які належали заявникам, були заморожені для гарантування виплати будь-якої компенсації, яку вимагали передбачувані жертви. Мен намагався скасувати заходи, оскаржити законність обшуків, але безуспішно.

В кінцевому підсумку, Мен був виправданий, а вилучене майно повернуто. Після завершення кримінального провадження журналіст подав позов про відшкодування збитків за тривалість кримінального провадження.

Було подано кілька заяв до Європейського суду з прав людини на цілий букет порушень. Так, відповідно до статті 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод він стверджував, що перебував у в’язниці протягом 60 днів після повернення під варту, що прокурор запропонував ЗМІ сфотографувати та зняти на відео, як на нього надягали кайданки і заарештовували співробітники поліції в масках створюючи враження, що він був небезпечним злочинцем. Також відповідно до статті 10 (право на повагу до приватного та сімейного життя, житла та листування) були подані різні звинувачення стосовно обшуків та арештів, а також стосовно того, що через органи влади в пресу просочилися телефонні розмови, а ЗМІ були запрошені, аби висвітлювати його арешт та обшук його будинку. Відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) заявники стверджували, що конфіскація матеріалів, необхідних для редагування їх газет, викликала призупинення деяких їх публікацій або навіть взагалі припинення. Посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності), вони скаржилися на заморожування активів та банківських рахунків. Наприкінці, пан Мен подав скарги відповідно до статті 5§ 3 та 4 (право на свободу та безпеку) щодо його арешту та досудового тримання під вартою, відповідно до статті 6§1 та 2 (право на справедливий судовий розгляд) на недоліки в кримінальному провадженні та відповідно до статті 13 (право на ефективний засіб судового захисту) разом зі статтями 3, 8 та 10 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції.

Щодо нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження, суд у Страсбурзі встановив, що Мен насправді мав у своєму розпорядженні ефективні засоби судового захисту згідно з відповідним національним законодавством, але не скаржився ні на його одиночне ув’язнення, ні на той факт, що він був представлений публіці в кайданках. Тому Суд вважав, що його скарги відповідно до статті 3 повинні були бути відхилені як неприйнятні за невичерпання національних засобів судового захисту.

В частині скарг на обшуки суд установив, що обшуки були проведені «відповідно до закону» і слугували законній меті, а саме – запобігання злочинності та захисту прав інших осіб. Так, рішення, яким надавався дозвіл на обшуки, було засноване на відповідних та достатніх підставах з відповідними гарантіями від зловживань. Зокрема, сам ордер на обшук був виданий суддею в контексті звинувачень у шантажі. Сторона обвинувачення обгрунтувала необхідність проведення слідчої дії метою знайти рекламні договори, книги обліку та базу даних, які містять потенційний шантаж жертв. Таким чином, ордер був заснований на обґрунтованій підозрі. Той факт, що Мен в кінцевому підсумку був виправданий, не мав жодного відношення до цього оцінювання. Крім того, обшуки проводилися за присутності підозрюваного та його дружини, двох понятих та адвоката захисту. Ні Мен, ні його дружина не заперечували проти обшуку, також вони потім не подавали скарг до органів влади. Підозрюваний скаржився на обшук, але лише щодо офісів, а також на те, що ця скарга була розглянута та відхилена національним судом, який надав підстави для свого рішення. Тому в цій частині скарга також була відхилена.

В частині оприлюднення приватних телефонних розмов ЄСПЛ зауважив, що ці розмови, додані до справи, були опубліковані в приватних виданнях, які не перебували під контролем органів державної влади. Не було жодних доказів того, що опублікована інформація була результатом чогось іншого, ніж журналістського розслідування. А ЗМІ могли отримати доступ до матеріалів справи під час судового провадження. З іншого боку, заявники могли звернутися із запитом для обмеження доступу до матеріалів справи для захисту їх конфіденційності, але вони цього не зробили. Тож не існувало доказів того, що органи влади були відповідальними за публікацію стенограм. Тому і в цій частині скаргу було відхилено як явно необґрунтовану.

Те, що ЗМІ було запропоновано висвітлити арешт Мена та обшук його будинку, ЄСПЛ не розглядав через невичерпання національних засобів судового захисту.

У питанні захисту свободи вираження поглядівЄСПЛ повторив, що захист журналістів згідно зі статтею 10 застосовується за умови, що вони діяли сумлінно в рамках принципів відповідальної журналістики. У цій справі не було жодної ознаки того, що кримінальне розслідування мало незаконну мету, наприклад, неправомірне обмеження повідомлення заявниками новин для громадськості. Конфісковані документи та комп’ютери були лише наслідком кримінального розслідування і, в будь-якому випадку, в кінцевому підсумку були повернені. Заявники також мали можливість подати скаргу на цей захід до органів влади та суди розглянули їх скаргу. Тому Суд вважав, що хоча обшуки, які передбачали конфіскацію певних предметів, необхідних для журналістської діяльності заявників, обмежили їх право на свободу вираження поглядів, це обмеження не було непропорційним. Відтак, скарга заявників відповідно до цієї статті також була відхилена як явно необґрунтована.

В частині арешту активів і захисту власності, ЄСПЛ звернув увагу на те, що після закінчення кримінального провадження Мен подав позов про відшкодування збитків проти органів влади, який містив скаргу на заморожування його активів та банківських рахунків. Оскільки провадження все ще триває, Суд відхилив скаргу на порушення права на мирне володіння своїм майном як передчасну.

Скарги за іншими статтями були також відхилені як явно необґрунтовані.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Мен та інші проти Румунії» (заява № 39273/07) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про рішення ЄСПЛ щодо того, коли показання свідка на досудовому слідстві мають більшу вагу, ніж свідчення в суді.

Крім цього, ЄСПЛ розбирався у справі щодо обмеження свободи вираження поглядів.