Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що йому був виданий ордер на житлову площу в гуртожитку, однак виділене приміщення не відповідає санітарним і технічним нормам, а тому є непридатним для проживання.
Окружний адміністративний суд частково задовольнив зазначені вимоги, а суд апеляційної інстанції скасував це рішення і закрив провадження у справі, оскільки вважав, що спірні правовідносини пов’язані із захистом порушених житлових прав позивача, тож спір є не публічно-правовим, а приватноправовим і повинен вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень і ці наслідки пов’язані з реалізацією порушеного права особи на житло, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб’єкта владних повноважень як відповідача.
Отже, вимоги визнати протиправною бездіяльність відповідачів і зобов’язати їх прийняти відповідне рішення щодо забезпечення соціальним житлом є способом захисту права позивача на житло, не стосуються захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень, а тому спір у цій справі не є публічно-правовим і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №804/3718/18 (провадження №11-470апп19) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС визначила підвідомчість спору про виділення земельної ділянки у власність.