Позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення міської ради про виділення земельної ділянки у власність третьої особи, оскільки зазначена земельна ділянка розташована за тією ж адресою, що й житловий будинок позивачки.
Окружний адміністративний суд у задоволенні позову відмовив, а суд апеляційної інстанції скасував це рішення і закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, вказавши, що цей спір не є публічно-правовим, а випливає з цивільних правовідносин, оскільки стосується питання права власності, та має вирішуватися судом за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Вирішуючи питання юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду виходила з такого. Оскаржуване рішення міськради є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника земельної ділянки, оскільки в такої особи виникло право власності на земельну ділянку, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. Отже, обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права не забезпечує його реального захисту.
Беручи до уваги наведене і враховуючи заявлені позовні вимоги та характер спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є обґрунтованим, оскільки правовідносини в цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Із повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №826/4509/17 (провадження №11-81апп19) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що не є доказом належного інформування сторони у справі.