Участь захисника при перебуванні обвинуваченого на спецобліку: правова позиція ККС ВС

У кримінальних провадженнях щодо осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів проти здоров’я населення, самі собою факти перебування вказаних осіб на спеціальних обліках і на стаціонарному лікуванні з діагнозом «розлади психіки та поведінки внаслідок вживання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» не можуть автоматично свідчити про нездатність обвинуваченого (засудженого) через фізичні чи психічні вади повною мірою реалізувати свої права, а отже, і про обов’язковість участі захисника в аспекті п. 3 ч. 2 ст. 52 Кримінального процесуального кодексу України. Під час здійснення судового провадження питання про залучення захисника необхідно вирішувати, виходячи з конкретних обставин справи з урахуванням установленого характеру розладів, психічного або соматичного стану здоров’я особи, особливостей її поведінки, стилю комунікації з оточуючими тощо.

Такий висновок зробила Об’єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який апеляційний суд залишив без змін, чоловік був засуджений за ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту).

У касаційній скарзі засуджений, зокрема, зауважив, що його, як особу з психічними вадами, мали в обов’язковому порядку забезпечити захисником, а місцевий суд цього не зробив і, таким чином, порушив його право на захист.

Як зазначається в постанові Об’єднаної палати ККС ВС, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 52 КПК України у кримінальному провадженні обов’язкова участь захисника забезпечується щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, з моменту встановлення наявності цих вад.

Як випливає із законодавчих положень, під «особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист» необхідно розуміти, зокрема, осіб з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також осіб, які хоча й визнані осудними, але мають психічні вади, що перешкоджають самостійно захищатися від обвинувачення.

Проте у своїй скарзі засуджений не навів аргументів, що свідчили б про наявність у нього саме істотних вад, і не зазначив, яким чином поведінкові розлади, відображені в медичній довідці при формулюванні діагнозу, перешкодили йому самостійно захищатися від обвинувачення в суді першої інстанції.

Самі собою факти перебування особи на спеціальному обліку та проходження курсу лікування у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності свідчать лише про наявність в особи окремих поведінкових розладів. Однак це автоматично не вказує на нездатність такої особи повною мірою реалізувати свої права і не може слугувати безумовною підставою для обов’язкового залучення захисника. Для вчинення такої процесуальної дії має бути встановлено, що певна психічна вада, наявна в конкретної особи, перешкоджає їй реалізувати свої права.

Крім того, в КПК України не передбачено обов’язкового залучення експерта для визначення здатності/нездатності особи повною мірою реалізувати свої права внаслідок фізичних чи психічних вад. Тільки в разі наявності у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду обґрунтованих сумнівів у тому, що особа здатна або не здатна повною мірою реалізувати свої права (у силу характеру захворювання, поведінки під час кримінального провадження, наданих нею показань), та за необхідності використання спеціальних знань має бути залучено експерта.

У цьому кримінальному провадженні не міститься даних, які б слугували достатніми підставами для суду ставити під сумнів здатність особи повною мірою реалізувати свої права. Як убачається з матеріалів провадження, на стадії судового розгляду особа не перебувала під вартою, отже, мала можливість самостійно залучити захисника. Ознайомившись із пам’яткою про свої процесуальні права та обов’язки, особа повідомила суду, що вони їй зрозумілі. Суд також роз’яснив особі право мати захисника, клопотань про залучення якого особа не заявляла і не заперечувала щодо здійснення провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України.

Під час допиту в місцевому суді особа визнала повністю свою провину, дала конкретні та логічні показання щодо пред’явленого обвинувачення, зміст яких свідчить про усвідомлення нею характеру інкримінованих їй діянь та правових наслідків їх вчинення. Упродовж розгляду справи місцевий суд не встановив фактів виявлення в особи ознак порушень мислення, які б указували на такий хворобливий стан психіки, що ускладнює здатність повноцінно брати участь у провадженні.

Об’єднана палата ККС ВС залишила судові рішення без змін.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що погіршення становища засудженого можливе лише при постановленні апеляційним судом свого вироку.