Гарантії правомірного застосування негласних заходів: рішення ЄСПЛ

Суд або інший орган, що надає дозвіл на проведення негласних заходів, має перевірити необхідність таких заходів, в тому числі те, чи можна досягти цілей іншими засобами. Гарантії правомірного застосування негласних заходів ЄСПЛ розглянув у справі «Ліблік та інші проти Естонії» (заяви 173/15 та 5 інших), передає ECHR: Ukrainian Aspect.

Нагадаємо, протягом року спецслужби здійснювали негласне спостереження за особами, підозрюваними в корупції, зокрема перехоплення телекомунікацій. Після завершення заходів були проведені обшуки офісів та допити. Суд, який слухав справу три роки, викликав чимало свідків і за підсумками розгляду виніс виправдувальний вирок. Також суд констатував незаконність заходів спостереження та неприйнятність зібраних доказів.

Втім, таке рішення не встояло в апеляції. Підозрювані були визнані винними, а докази — належними. Це рішення підтвердив верховний суд, який, крім іншого, постановив, що судовий розгляд, хоча й був близьким до надмірно тривалого, все одно був завершений протягом розумного строку.

Тоді фігуранти справи звернулися до ЄСПЛ. Посилаючись на статтю 6 §1 (Право на справедливий суд протягом розумного строку) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявники скаржилися на надмірну тривалість провадження. Також відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного життя і листування) вони стверджували про порушення їхніх прав у зв’язку із відсутністю належного обґрунтування прихованого спостереження.

У ЄСПЛ врахували, що кримінальні провадження тривали до восьми років. У той же час верховний суд чітко посилався на критерії, розроблені Судом, і дуже ретельно оцінював те, чи перевищило провадження обмеження «розумного строку». Оскільки справа була надзвичайно складною, ЄСПЛ дійшов висновку, що національні органи не виходили за межі того, що можливо вважати обґрунтованим за особливих обставин справи. То ж порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції не було.

Що стосується негласних заходів, то у Страсбурзі зауважили, що орган, уповноважений надавати дозвіл на здійснення таємного спостереження, повинен бути здатним перевірити наявність обґрунтованої підозри щодо конкретної особи, зокрема, чи існують фактичні ознаки підозри в тому, що особа планує, продовжує вчиняти або вчинила злочин або інші дії, що можуть обгрунтувати потребу застосування заходів таємного спостереження, і чи відповідає дозволений перехват (кореспонденції) вимозі необхідності в демократичному суспільстві. Наприклад, чи можна досягти цілей менш обмежувальними засобами. Така перевірка, разом із вимогою викласти відповідні мотиви у рішеннях, якими дозволено таємне спостереження, є важливою гарантією, що заходи не будуть здійснені випадково, безсистемно або без необхідного та належного розгляду.

Водночас, незважаючи на вимогу в законодавстві Естонії щодо того, що рішення про надання дозволу повинно містити підстави, рішення, прийняті суддями, містили лише поверхневі заяви, в той час як клопотання прокурорів про надання дозволу, взагалі не містили жодного обґрунтування. Відтак, втручання не було «відповідним до закону», а стаття 8 була порушена.

З правовою позицією ЄСПЛ можна ознайомитися, переглянувши повний текст рішення ЄСПЛ у справі «Ліблік та інші проти Естонії» (заяви 173/15 та 5 інших).

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ЄСПЛ вказав українським судам на необхідність обґрунтовування рішень.