Открытое обращение собрания судей Верховного Суда Украины

Верховный суд обратился с открытым обращением в связи с обеспокоенностью "откровенным игнорированием" представителями органов государственной власти необходимости принятия действенных мер, направленных на укрепление авторитета судебной власти. Об этом сообщает пресс-служба ВСУ.

С полным текстом обращения можно ознакомиться ниже.

Минулого року в Україні було започатковано черговий етап судової реформи, зокрема здійснювалися заходи, спрямовані на відновлення довіри громадян до судової влади та її очищення, інтенсивно напрацьовувалися пропозиції щодо оновлення законодавства про судоустрій, судочинство і статус суддів.

Суддівський корпус, підтримуючи задекларований курс держави та прагнучи якісних перетворень у судовій системі, у свою чергу, зайняв конструктивну позицію, яка виявлялася у сприянні органам державної влади в реалізації започаткованих реформ.

Зокрема, на виконання прийнятого 8 квітня 2014 року Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» судова влада першою делегувала своїх представників до складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції; з’їзд суддів України призначив своїх представників до оновлених складів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; за новими правилами суддівські колективи на зборах призначили суддів на адміністративні посади.

Активну позицію суддівський корпус зайняв і щодо напрацювання нового законодавства у сфері судоустрою та приведення цього законодавства у відповідність із міжнародними стандартами. Так, 11 квітня 2014 року Пленум Верховного Суду України розробив і направив до Верховної Ради України нову редакцію розділу «Правосуддя» Конституції України, а також підготував низку пропозицій до розроблених Урядом та Радою з питань судової реформи законопроектів щодо судоустрою. Крім того, 11 грудня 2014 року Рада суддів України затвердила Стратегію розвитку судової системи в Україні на 2015–2020 роки. Здійснювалися й інші заходи щодо проведення судової реформи.

Події періоду кінця 2013-го – початку 2014 року в Україні засвідчили, що громадянське суспільство розчароване в державній владі в цілому, а проблема суспільної недовіри до державних інституцій – глибока й комплексна.

На переконання суддів Верховного Суду України, задекларовані прагнення реформаторів щодо проведення глибинних реформ у державі, наслідком яких має стати відновлення довіри суспільства до державної влади (у т.ч. судової), матимуть успіх лише тоді, коли відповідні заходи здійснюватимуться спільними та скоординованими зусиллями всіх гілок влади за участю представників громадянського суспільства.

Проте події останнього року свідчать про протилежне: кожна гілка влади рухається своїм автономним курсом, відсутнє стратегічне бачення реформування у сфері судочинства, що лише загострює і без того складну ситуацію в країні.

Більше того, останнім часом посилюються наступи на суддівський корпус. З вуст високопосадовців і політиків дедалі частіше лунають звинувачення суддів, зокрема, в тотальній корупції, а також заклики щодо розправи над ними. Окремі судові рішення, які не влаштовують певні політичні сили, використовуються для боротьби з усією судовою системою.

Водночас діяльність нового владного політикуму не тільки не спрямовується на викорінення цієї проблеми, а навпаки, сприяє поглибленню політизації судової влади та поширенню ще більшої недовіри суспільства до судової влади. По суті, суддівський корпус публічно «призначено» чи не єдиним відповідальним за всі попередні та нинішні негаразди в державі.

З метою концентрації суспільної недовіри на судах і суддях законодавча та виконавча гілки влади протягом одного року спромоглися двічі в законодавчому порядку піддати люстрації суддів, що жорстко розкритикувала Венеціанська комісія у своєму Висновку CDL-AD (2014) 044 від 16 грудня 2014 року щодо Закону України «Про очищення влади».

Замість того, щоб забезпечити виконання Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» й здійснювати заходи щодо очищення судової влади, Верховна Рада України лише через 10 місяців призначила своїх представників до Тимчасової спеціальної комісії. Така бездіяльність парламенту заблокувала з осені минулого року роботу цієї комісії.

Так само вже майже рік не здійснює свої повноваження Вища рада юстиції – орган, який єдиний у державі має повноваження вносити парламенту чи Президенту подання про призначення та звільнення суддів. Верховна Рада України дотепер так і не спромоглася ні заповнити свою квоту в складі цього органу, ні привести до присяги членів Вищої ради юстиції, призначених іншими суб’єктами.

Натомість суспільству активно нав’язують думку, що лише судова влада протидіє змінам і реформам загалом, що в судах і далі поширюється корупція, а жодного суддю не звільнено і не притягнуто до відповідальності. Водночас ігнорується статистика: за минулий рік правоохоронці склали лише 16 обвинувальних актів стосовно суддів за корупційні правопорушення, що становить 0,2 % від загальної чисельності суддів в Україні.

Суспільству вкотре повторюють, що суддівський корпус в Україні недостатньо кваліфікований. Під цим гаслом пропонуються радикальні кроки – тотальна переатестація всіх суддів чи їх звільнення.

Однак статистика свідчить, що місцеві суди щорічно розглядають близько 4 млн справ і з усієї кількості ухвалених судами рішень оскаржується близько 15 %, а скасовується судами вищих інстанцій – майже 7 %. Ці показники переконують у тому, що переважна більшість суддів має належний рівень кваліфікації, а законність 85 % судових рішень не піддається сумніву учасниками судового процесу.

У 2014 році Україна лідирувала за кількістю заяв, поданих до Європейського суду з прав людини (13,6 тис.). Ці показники, на жаль, також використовуються як підстава для звинувачення суддів у порушенні прав людини під час розгляду справ. Проте замовчується той факт, що в розглянутих ЄСПЛ справах щодо України найпоширенішою була й залишається така підстава порушення прав людини, як невиконання або тривале виконання рішень національних судів.

Виконання судових рішень – сфера відповідальності Міністерства юстиції України, керівництво якого визнає, що в цьому питанні виконавча влада має серйозні проблеми, адже з усіх судових рішень виконуються лише 7–8 %. Тому велика кількість заяв, поданих до ЄСПЛ щодо України, не може слугувати показником низького професійного рівня суддів.

Зазначене є свідченням того, що за декларативними заявами про проведення судової реформи насправді приховане все те ж далеко не нове бажання влади – мати контрольовані суди. Нещодавні події періоду Євромайдану показали, що наслідком цього бажання став політичний вплив на суддів з метою домогтися ухвалення ними політично-вмотивованих рішень щодо учасників акцій громадянського протистояння.

Замість того, щоб позбутися наявних у законах механізмів, які дають змогу політичним органам впливати на суди, наразі наголошується на тому, що законопроектні ініціативи у сфері судоустрою спрямовано на «оновлення суддівського корпусу» з метою відсторонення «нелояльних» суддів. Тому існує реальна загроза, що під виглядом атестації суддів, про яку останнім часом дедалі частіше говорять високопосадовці та політики, відбудеться масове звільнення суддів з метою заповнення судів новими, необхідними владі суддями. Тотальна переатестація судового корпусу – це, по суті, третя люстрація суддів.

Здійснюються також спроби втрутитися в діяльність органів суддівського самоврядування шляхом установлення в законодавчому порядку норм щодо того, яких суддів, у якій кількості і до яких органів обирати. Формування бюджету судової влади відбувається непрозоро, з певними маніпуляціями та без урахування думки органів суддівського самоврядування. Це суперечить європейським стандартам функціонування органів суддівського самоврядування, зокрема Висновку № 2 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо фінансування та управління судами в контексті ефективності судової влади та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Економію бюджетних коштів на судовій системі виконавча влада вирішила здійснити шляхом суттєвого зменшення розміру матеріального забезпечення судів і суддів. При цьому не враховуються інші, більш ефективні та дієві способи зменшення бюджетних видатків на суди, які, зокрема, пропонував Верховний Суд України Тимчасовій спеціальній комісії Верховної Ради України з питань підготовки законопроекту про внесення змін до Конституції України – ще в квітні 2014 року, а також Кабінету Міністрів України – 13 жовтня 2014 року на засіданні Уряду, присвяченому проведенню судової реформи в Україні. Ідеться про ліквідацію розгалуженої, громіздкої, надмірно спеціалізованої чотириланкової системи судів, спрощення судових процедур і розвантаження судів шляхом запровадження альтернативних способів вирішення спорів. З цього приводу Верховний Суд України неодноразово подавав суб’єктам права законодавчої ініціативи відповідні пропозиції.

Ініціатори законопроектів пропонують зберегти практику, згідно з якою питання призначення суддів на посади, їх подальшого кар’єрного просування, оцінки кваліфікаційного рівня та звільнення вирішуватимуть органи в системі судоустрою – Вища кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада юстиції. При цьому порядок формування цих органів залишається таким, що не відповідає європейським стандартам функціонування судових систем, оскільки до складу таких органів входять представники виконавчої та законодавчої влади, що прогнозовано призведе до політичного впливу цих гілок влади на судову. Це суперечить європейським стандартам функціонування судових систем, зокрема Рекомендації CM/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки.

Останнім часом спостерігається дедалі більше випадків неправомірного впливу на суддів, у тому числі із застосуванням погроз, фізичного насильства та блокуванням роботи судів, передусім під час розгляду так званих резонансних справ. Такі справи мають суспільний інтерес. Розуміючи це, окремі народні депутати України, високопосадовці, представники правоохоронних органів та радикально налаштовані представники громадянського суспільства публічно, з відвертою неповагою коментують і критикують судові рішення, заявляють про їх неправосудність, хоча ці рішення не скасовано в установленому порядку.

Особливо непокоїть, коли представники влади прямо чи опосередковано висловлюють своє позитивне ставлення до закликів фізичної розправи над суддями та виправдовують такі заклики. Цим самим відверто нехтуються не тільки рекомендації поважних європейських інституцій щодо правил поведінки, але й рішення Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово (зокрема, й у рішенні безпосередньо щодо України в справі «Агрокомплекс проти України») підкреслював, що повага держави до авторитету судів є невід’ємною передумовою публічної довіри судам, а в більш широкому значенні – нормам права. Самих лише конституційних гарантій незалежного і безстороннього суду недостатньо. Ці гарантії мають ефективно поєднуватися з повсякденними адміністративними повноваженнями та практиками. Коло зобов’язань держави в забезпеченні слухання справи «незалежним і безстороннім судом» відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не обмежується лише судами. Цей принцип також зобов’язує органи виконавчої та законодавчої влади, а також будь-яких інших органів влади, незалежно від їх рівня, поважати та виконувати рішення судів, навіть якщо вони з цими рішенням незгодні.

Така ситуація призводить і до того, що через політичний вплив на суд громадяни втрачають віру в його об’єктивність й іноді навіть відмовляються від реалізації конституційного права на судовий захист. Це є також порушенням статті 6 зазначеної Конвенції, відповідно до якої кожен має право на незалежний і безсторонній суд.

Процеси, які зараз відбуваються, свідчать, що проблема політизації судової влади лише поглиблюється. І витоки, причини й передумови політичного впливу на судову гілку влади – це насамперед закріплені на рівні Конституції та законів України механізми, які дають змогу політичним органам впливати на суддів (шляхом вирішення питань кар’єри суддів, притягнення їх до відповідальності, матеріального забезпечення). Такі процеси – загроза не стільки суддям, скільки суспільному правопорядку та основам держави.

З прикрістю змушені констатувати, що жодна провладна політична сила за часів незалежності нашої держави не спромоглася перебороти бажання контролювати суди для вирішення політичних, економічних, а то й приватних питань.

У зв’язку з цим Верховний Суд України висловлює занепокоєння відвертим ігноруванням представниками органів державної влади необхідності вжиття дієвих заходів, спрямованих на зміцнення авторитету судової влади. Натомість створюється ситуація, яка лише поглиблює розкол та породжує агресію в суспільстві й дестабілізує ситуацію в країні.

Ми отримали історичний шанс побудувати в Україні незалежну та ефективну судову систему в найкращих європейських традиціях. І це потрібно не для нас, суддів. Незалежний суд потрібен насамперед громадянському суспільству як обов’язковий атрибут будь-якої демократичної держави та неодмінна умова нашої подальшої інтеграції в європейське співтовариство. Тому закликаємо всіх згуртуватися задля досягнення спільної для всіх державних органів, а не тільки для судів, мети – відновлення суспільної довіри до державної влади в Україні.

Напомним, ранее Совет судей хозяйственных судов обратился с открытым обращением к Совету судей Украины принять немедленные меры по обеспечению конституционных гарантий независимости судебной власти и обратиться в компетентные государственные органы с целью соответствующего реагирования по фактам влияния на суды и судей.