Как ранее писала «Судебно-юридическая газета», судьи Кассационного гражданского суда вместе с Уполномоченным Верховной Рады по правам человека, Офисом Генерального прокурора и представителями Национальной полиции обсудили шаги, необходимые для эффективной защиты прав детей от домашнего насилия и киднепинга.
Детальнее о мероприятии рассказали в Верховном Суде.
Після вітальних слів відбулося три сесії заходу, які модерували суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Ольга Ступак і керівниця Громадської організації «Prevent» Марія Бородійчук.
Суддя ВС у КЦС Сергій Погрібний наголосив, що суд не може замінити собою правоохоронні органи, але вони є партнерами і мають спільну мету – забезпечення rule of law (верховенства права або правовладдя). Також він наголосив на тому, що ВС у своїх рішеннях неодноразово вказував на пріоритет забезпечення найкращого інтересу дитини у спорах щодо дітей, а права батьків тут мають відступати на другий план.
«Суд завжди має оцінювати, чи інтереси кожного з батьків відповідають інтересам дитини, і лише за такої умови ухвалювати рішення на користь одного з них», – сказав Сергій Погрібний.
Він зазначив, що воєнний час ще більше унаочнив недосконалість сімейного законодавства, яке є наступником радянського. Сучасне міжнародне право більш всеосяжне, воно містить норми й про опіку над дитиною, що означає вирішення не тільки питання, з ким буде проживати дитина, а й питань щодо її розвитку, виховання тощо.
Доповідач проаналізував практику КЦС ВС, яка стосується питання юрисдикції національних судів щодо вирішення спорів про повернення в Україну дітей, зокрема, вивезених до інших країн після 24 лютого 2024 року. «Ці постанови фактично є дороговказом для судів під час вирішення питань юрисдикцій національних судів у відповідних спорах», – зазначив Сергій Погрібний.
Для юрисдикції судів України в таких справах потрібно з’ясувати «місце звичайного проживання дитини» в Україні протягом часу до того, як її незаконно вивезено в іншу країну (за певними винятками). Доповідач акцентував, що для визначення звичайного місця проживання дитини недостатньо лише врахування її громадянства чи реєстрації місця проживання. Під час звернення до суду позивач повинен довести, що дитина насправді проживала в певному місці: ходила до школи, отримувала медичну допомогу, мала соціальні зв’язки тощо.
Потім суд має з’ясувати, чи не відбулася втрата юрисдикції національного суду у зв’язку з обранням дитиною іншого звичайного місця проживання, зокрема внаслідок того, що дитина тривалий час проживає в іншому місці й той із батьків, що не проживає з дитиною, не вчиняє дій щодо її повернення. Також якщо дитина має статус біженця або переїжджає до різних країн, то зберігається юрисдикція суду України щодо вирішення питання про її повернення.
Суддя ВС у КЦС Олена Білоконь розповіла про практику застосування обмежувального припису як одного з інструментів у запобіганні та протидії домашньому насильству, постраждалими від якого можуть бути діти, що зазнали домашнього насильства в будь-якій формі або стали свідками такого насильства.
Україна ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Тобто держава визнала, що домашнє насильство – це проблема не окремої родини, яка має вирішуватися виключно всередині родини на власний розсуд, і що саме держава має забезпечити ефективний захист від домашнього насильства. В межах підготовки до ратифікації Конвенції було прийнято Закон України від 7 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству», яким доповнено ЦПК України щодо розгляду судом справ про застосування обмежувального припису щодо кривдників.
Суддя зауважила, що в зазначеній категорії справ виникає багато спірних питань. Це зумовлено як новизною цих справ, так і труднощами в оцінюванні фактичних даних щодо домашнього насильства, стислими строками розгляду справ, емоційним напруженням під час розгляду тощо.
За п’ять років застосування судами обмежувального припису ВС напрацював певну практику та сформував блок правових позицій. У 2021 році КЦС ВС публікував Огляд практики щодо видачі обмежувального припису. На заході Олена Білоконь проаналізувала судову практику за 2022–2023 роки з урахуванням того, що вона сформована вже під час воєнного часу.
Для розгляду заяв про встановлення обмежувального припису встановлено ряд особливостей, спрямованих на спрощення допуску до судового захисту осіб, які постраждали від домашнього насильства. Для такого розгляду передбачено пільгову підсудність, звільнення від судового збору, розширене коло заявників, скорочений строк розгляду (72 год), який може відбуватися без участі заявника у випадку загрози насильства, негайне виконання судового рішення про видачу обмежувального припису.
У справах щодо вчинення домашнього насильства над дитиною найчастіше заявником виступає один із батьків (як правило, мати стосовно батька). Вже сформована практика щодо розгляду судами заяв, поданих іншими родичами дітей або органом опіки та піклування. Є справи, у яких заяву про застосування обмежувального припису подавала сама дитина через адвоката БПП.
Олена Білоконь акцентувала, що обмежувальний припис – це не міра покарання, як іноді вважають на побутовому рівні. В одній із постанов КЦС ВС вказав, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи, а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на запобігання вчиненню насильства та забезпечення першочергової безпеки постраждалих осіб, до вирішення питання про притягнення кривдника до адміністративної або кримінальної відповідальності. Суддя звернула увагу, що одночасно до одного кривдника може бути застосовано кілька обмежувальних приписів, вказала, що можуть застосовуватися приписи, лише передбачені законом (не може бути застосований такий припис, як виселення), та ін.
Також доповідачка навела практику ВС щодо підстав застосування обмежувальних приписів у випадку вчинення насильства щодо дітей та особливостей доказування у відповідних справах. Окремо зупинилася на відмежуванні сімейного конфлікту від домашнього насильства крізь призму розгляду судами заяв про видачу та продовження обмежувального припису.
Суддя ВС у КЦС Євген Синельников розповів про застосування судами положень ст. 162 СК України, яка визначає правовий інструментарій реагування на самочинну зміну одним із батьків місця проживання дитини. Положення цієї статті покликані захистити права та інтереси дитини, у зв’язку з чим у кожному конкретному випадку необхідно виявляти та оцінювати позитивний результат у долі дитини, який має настати, з урахуванням інтересів батьків.
Євген Синельников зауважив, що з огляду на зміст аналізованої статті відібрання дитини можливе лише за наявності угоди батьків або рішення суду про визначення місця проживання дитини.
Також постає питання щодо негайності винесення рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Комітет ООН з прав дитини неодноразово висловлювався, що справи стосовно дітей мають бути пріоритезовані, їх розгляд повинен відбуватися невідкладно. ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що тривалий розгляд справ щодо дітей є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «M. and M. v. Croatia», заява № 10161/13).
Національна судова система України зіткнулася, зокрема, з такими викликами: брак кадрів, відсутність (недостатність) спеціалізації суддів (судів) у сімейних спорах, виконуваність судових рішень щодо дітей, ефективність діяльності органів у справах дітей, які впливають на строк розгляду відповідних справ.
Євген Синельников зазначив про необхідність врахування інтересів дитини, з’ясування думки дитини у справах щодо дітей із посиланням на міжнародну практику; звернув увагу на те, що за певних умов дитина може бути залишена за попереднім місцем проживання; вказав на практику ВС щодо відшкодування моральної шкоди за викрадення дитини.
Доповідач наголосив, що спори між батьками щодо дитини доцільно вирішувати не лише у спосіб встановлення місця її проживання з одним із батьків. Світовою судовою практикою підтверджено доцільність встановлення обопільної фізичної опіки (контролю і піклування) батьків, за якого дитина проживає певний час із батьком, певний – з матір’ю, і обоє батьки беруть активну участь у розвитку та вихованні дитини. Таким чином зменшується або знімається елемент протистояння між батьками, налагоджується співпраця між ними й досягається забезпечення найкращих інтересів дитини, яка любить обох батьків і потребує турботи й виховання кожного з них.
Голова Національної соціальної сервісної служби України Василь Луцик розповів, що служба, зокрема, займається питаннями повернення дітей із-за кордону в Україну чи проблемами, які виникають в інших країнах щодо українських дітей. Служба веде більше як 400 відповідних справ (кожна з них може стосуватися кількох дітей). Кількість відповідних звернень зростає, і надалі вона буде лише збільшуватися. Деякі справи стосуються відібрання дітей за кордоном у батьків чи законних представників. Інші країни жорстко реагують на домашнє насильство: можуть депортувати батьків, залишивши дитину, тощо. Тут важлива допомога судів України, тому що низка країн не визнає повноважень законних представників, які встановлені рішенням органу опіки і піклування, ці країни визнають лише повноваження, встановлені судовим рішенням. Такі рішення необхідно отримувати у стислі терміни.
Також Василь Луцик порушив питання про визнання постраждалою дитини – свідка насильства. Зазначив, що в багатьох протоколах щодо насильства між батьками поліція не зазначає постраждалою дитину, тому її не можна захистити. Крім того, за його словами, збільшується кількість дітей, які стали жертвами торгівлі людьми.
Уповноважений у справах Європейського суду з прав людини Маргарита Сокоренко розповіла про практику ЄСПЛ щодо розгляду справ, які стосуються повернення дітей до одного з батьків. У таких справах ЄСПЛ встановлює наявність чи відсутність порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У низці рішень Суд вказав, що хоча основною метою ст. 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів, однак додатково можуть існувати позитивні зобов’язання, які притаманні ефективній повазі до сімейного життя. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказав про право одного з батьків вживати заходів для возз’єднання з дитиною та обов’язок національних органів влади вживати таких заходів; що обов’язок держави не є абсолютним і залежить від обставин кожної справи; питання часу є суттєвим, плин часу може мати непоправні наслідки для стосунків між дитиною та тим із батьків, хто з нею не проживає; адекватність заходів має оцінюватися оперативністю їх вжиття, у т.ч. виконання остаточного судового рішення.
Доповідачка звернула увагу на справу «М. Р. та Д. Р. проти України», в якій ЄСПЛ дуже детально проаналізував дії органів влади щодо виконання рішення суду Чехії про повернення дитини в цю країну до батька та дійшов висновку про відсутність законодавчих механізмів для виконання такого рішення в Україні. Також Маргарита Сокоренко сказала про проблеми з поверненням дітей із держав, з якими не укладено договорів про допомогу (справа «Оксузоглу проти України»), безпекою / поверненням дітей із ТОТ / зони активних бойових дій (справа «Y.S. and O.S. v. Russia»).
Заступник голови Деснянського районного суду м. Києва Ірина Галась розповіла про особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП (домашнє насильство). Зазначила, що при розгляді таких справ суди найчастіше стикаються з фізичним та психологічним насильством, іноді – економічним. Суддя зауважила, що необхідно розрізняти конфлікт, сварку й домашнє насильство. Конфлікт і сварка не завжди є проявом домашнього насильства.
Доповідачка відзначила, що під час домашнього насильства дитина найменш захищена і найбільш слабка особа, оскільки не може протидіяти кривдникові, отримує не тільки загальні наслідки, а й спеціальні: затримку розвитку, поведінкові розлади, психічні, психологічні відхилення.
Суддя наголосила, що постраждалою від насильства є також дитина-свідок. Причому органи поліції майже ніколи не зазначають таких дітей постраждалими в протоколах про домашнє насильство.
Ірина Галась розповіла про докази, які можуть бути у справах за ст. 173-2 КУпАП. Основний доказ – якісно складений протокол. У більшості випадків закриття справ встановлено саме через недоліки протоколу. Найчастіше в протоколі немає опису дій особи. Часто поліція не відображає в протоколах пояснення свідків, хоча, як правило, конфлікт бачив або чув хтось із сусідів, родичів.
Заступник голови Черкаського апеляційного суду Володимир Бородійчук презентував рекомендації щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, які суд підготував за підтримки ГО «Prevent».
Він розповів, що часто суд відправляє матеріали в таких справах до поліції на дооформлення через певні вади. Поки ці матеріали повертаються до суду, закінчується строк притягнення до відповідальності. Виходить, ніби поліція вжила заходів, суд вирішив справу, а постраждалі особи не отримали захисту. Тому, направляючи матеріали на дооформлення, судам необхідно встановлювати терміни їх повернення й тримати справу на контролі.
Крім того, у подібних закритих справах часто не зазначається винність особи у скоєнні правопорушення. Тож втрачається виховна функція як суду, так і поліції. Тому суд повинен спочатку встановити винність особи, а потім закривати провадження за спливом строку притягнення до відповідальності.
Суди часто не викликають у судове засідання потерпілу сторону. Це має негативний наслідок – суд не може об’єктивно розглянути справу, а потерпіла особа позбавлена можливості реалізувати свої права, зокрема на оскарження рішення суду в апеляційному порядку.
За словами доповідача, під час підготовки Рекомендацій жваво обговорювали питання про призначення покарання. Суди ставляться до цього формально – призначають штраф. Але часто штраф може стати покаранням і для потерпілої сторони, тому що він сплачується із сімейного бюджету.
А ще дуже важлива проблема, зазначив доповідач, – це те, що як поліція у протоколах, так і суди в рішеннях не визначають потерпілою від домашнього насильства дитину-свідка.
Круглий стіл «Механізми судового захисту дітей від домашнього насильства» організували спільно Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду та ГО «Prevent».
Презентація Сергія Погрібного:
Презентація Олени Білоконь:
Презентація Євгена Синельникова:
Відео заходу:
Джерело фото та презентацій: supreme.court.gov.ua
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.