Судді КАС ВС розповіли про трансфертне ціноутворення та доказування у податкових спорах

Судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розповіли про актуальну судову практику з питань трансфертного ціноутворення та деякі аспекти доказування у податкових спорах. Про це повідомляє пресслужба ВС.

Суддя КАС ВС Наталія Блажівська зазначила, що хоч через воєнний стан і змінився акцент, водночас актуальність питань трансфертного ціноутворення залишається у фокусі тих компаній, які підлягають під дію цього правового регулювання.

В контексті останніх подій доповідачка нагадала основи правового регулювання трансфертного ціноутворення та проаналізувала останні зміни, що відбулись у цій сфері у зв’язку із запровадженням воєнного стану, зокрема щодо проведення перевірок, а також строків подання звітності.

Оскільки законодавство з трансфертного ціноутворення є доволі динамічним, а практичні аспекти його застосування перебувають у постійному русі та розвитку, суддя зосередила увагу на аналізі останньої судової практики як Верховного Суду, так і судів апеляційної інстанції.

Так, у доповіді вона навела правові висновки судів щодо засад визнання операцій контрольованими, а саме: 

– господарських операцій, що здійснюються з пов’язаними особами – нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 підпункту 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України (постанови ВС від 26 березня 2019 року у справі № 808/8635/15, від 27 січня 2020 року у справі № 620/528/19, від 20 жовтня 2021 року у справі № 809/1079/17, від 11 листопада 2019 року у справі № 560/2/19 та від 5 лютого 2020 року у справі № 200/5682/19-а);

– зовнішньоекономічних господарський операцій з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів (зокрема, постанови ВС від 2 грудня 2021 року у справі № 640/8564/20, від 17 липня 2020 року у справі № 815/6134/16, від 5 липня 2021 року у справі № 620/1767/19);

– господарських операцій, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими в державах (на територіях), включених до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, затвердженого Кабінетом Міністрів України, або які є резидентами цих держав (постанови ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 826/12668/17, від 21 травня 2020 року у справі № 820/1427/16);

– господарських операцій, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи (постанова Восьмого ААС від 24 березня 2021 року у справі № 300/1376/20);

– господарських операцій (у тому числі внутрішньогосподарських розрахунків), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні (постанова Шостого ААС від 4 травня 2022 року у справі № 640/11620/20).

Проаналізувала Наталія Блажівська й актуальну практику ВС щодо методів встановлення відповідності умов контрольованої операції принципу «витягнутої руки» та обов’язку відповідно до підпункту 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 ПК України підтверджувати суму витрат за процедурою, встановленою ст. 39 ПК України.

Висвітлюючи питання доказування у податкових спорах, суддя КАС ВС Ірина Желтобрюх розповіла про наслідки ненадання документів платником податків. Вона зазначила, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в п. 86.7 ст. 86 ПК України, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності (п. 44.6 ст. 44 ПК України).

Водночас платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів, визначених п. 44.1 ст. 44 ПК України, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів (п. 44.3 ст. 44 ПК України).

Говорячи про обов’язок платника з надання документів, суддя наголосила, що п. 85.2 ст. 85 ПК України передбачено, що платник зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Ірина Желтобрюх також зауважила, що процес надання доказів в адміністративному та судовому порядку різниться з огляду на предмет доказування, коло засобів доказування, коло суб’єктів доказування, стадії прийняття доказів, винятки.

Підсумовуючи, доповідачка зазначила, що наслідки, передбачені п. 44.6 ст. 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно таким вимогам, а саме тих:

• що належать або пов’язані з предметом перевірки;
• на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників;
• які безпосередньо пов’язані із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань;
• зберігання яких є законодавчим обов’язком платника податків;
• вимога щодо надання яких містилася в належно оформленому запиті контролюючого органу.

Крім того, суддя розповіла про актуальну судову практику щодо доказування у податкових спорах.

Так, зокрема, Ірина Желтобрюх звернула увагу на постанову ВС від 14 червня 2021 року у справі № 140/893/19, у якій зазначено, що платник податків не може посилатися в судовому процесі на підтвердження показників, які відображені ним у податковій звітності, на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж п’яти робочих днів із дня, наступного за днем отримання акта перевірки. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Проаналізувала доповідачка і постанову ВС від 20 квітня 2021 року у справі № 560/1158/20, у якій суд дійшов висновку, що норми податкового законодавства не обмежують період подання платником необхідних первинних документів лише часом проведення податкової перевірки, оскільки положення п. 44.6 ст. 44 ПК України визначають статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежують право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платникові як на всіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. В іншому випадку обмеження судом предмета дослідження призвело б до неповноти дослідження та порушення справедливого судового розгляду.

Також суддя розповіла про постанову ВС від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20. Суд дійшов висновку, що обов’язок контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі первинних документів кореспондується з обов’язком платника податків зберігати такі первинні документи та надавати їх при перевірці. Наслідки, передбачені п. 44.6 ст. 44 ПК України, стосуються документів, що відповідають сукупно таким умовам: це документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки; на підставі яких платник веде облік доходів, витрат та інших показників; безпосередньо пов’язані із визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань; їх зберігання є законодавчим обов'язком платника податків; а вимога щодо їх надання містилася в належно оформленому запиті контролюючого органу.

Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.