Судова практика Вінницького апеляційного суду про розгляд справ за ст. 173-2 КУпАП щодо вчинення домашнього насильства

Керівник апарату Вінницького апеляційного суду Наталя Король, яка є членом обласної міжвідомчої робочої групи щодо створення міжсекторального центру захисту дітей, які постраждали та/або стали свідками насильства, кримінального правопорушення, підготувала узагальнення судової практики Вінницького апеляційного суду щодо розгляду справ в порядку статті  173-2 КУпАП «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування» за період з 01.01.2021 по 30.06.2021.

 УЗАГАЛЬНЕННЯ

судової практики Вінницького апеляційного суду щодо розгляду справ в порядку статті  173-2 «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування»

/період з 01.01.2021 по 30.06.2021/ 

07 грудня 2017 року ухвалено Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII (далі - Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Закон № 2229-VIII дає таке визначення домашнього насильства: діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання, або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь» (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Нормативно-правові акти  як основа формування державної політики України у сфері запобігання та протидії домашньому насильству:

• Конституція України;
• Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами;
• інші міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;
• Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;
• Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»;
• Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»;
• Закон України «Про охорону дитинства»;
• Закон України «Про соціальні послуги»;
• Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами»;
• Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо захисту дітей від сексуальних зловживань та сексуальної експлуатації»;

Постанови Кабінету Міністрів України:

• від 22.08.2018 № 658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі»;
• від 22.08.2018 № 654 «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»;
• від 22.08.2018 № 655 «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»;
• від 23 січня 2019 р. № 43 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»;
• від 20 березня 2019 р. № 234 «Про затвердження Порядку формування, ведення та доступу до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі»;
• від 21 серпня 2019 р. № 824 «Про затвердження типових положень про денний центр соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, та спеціалізовану службу первинного соціально-психологічного консультування осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі»;
• накази міністерств.

Відповідно до статті 173-2 КУпАП вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі його винесення,

- тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, або адміністративний арешт на строк до семи діб.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті,

- тягнуть за собою накладення штрафу від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб.

Згідно з частиною 3 статті 6 Закону № 2229-VIII суди належать до інших органів та установ, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, серед яких, також належать:

1) служби у справах дітей;

2) уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;

3) органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;

4) органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;

5) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

6) прокуратура;

7) уповноважені органи з питань пробації.

Скоординовано міжвідомче реагування на домашнє насильство між суб’єктами взаємодії: спеціально уповноваженими органами у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, іншими органами та установами, на які покладаються функції із здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, (службами у справах дітей, уповноваженими підрозділами органів Національної поліції України, органами, закладами, установами та організаціями системи освіти, органами, установами та закладами охорони здоров’я, центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, судами, прокуратурою, уповноваженими органами з питань пробації), загальними та спеціалізованими службами підтримки постраждалих осіб - має виняткове значення.

Виконання на належному рівні функцій кожного у взаємодії є цілісним і скоординованим підходом, спрямованим на забезпечення взаємовідповідності, взаємозв’язку програм і заходів, розроблених і реалізованих різними суб’єктами, спрямованих на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Воно засноване на партнерстві та співробітництві.

Міжвідомче реагування на домашнє насильство вимагає дотримання усіма ними спільних філософії, принципів і стандартів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству.

Cкоординованість суб’єктів взаємодії є цінним насамперед для постраждалої особи, яка відчуватиме, що працює налагоджена система реагування, що можна уникнути повторного травмування при зверненні до наступного суб’єкта, що заходи вживатимуться своєчасно і послідовно, що системі можна довіряти, що кожен випадок дістає належного реагування і це зменшує ймовірність рецидиву.

З огляду на актуальність порушеного питання та роль суду в міждисциплінарній взаємодії суб’єктів в системі запобігання домашньому насильству, узагальнено судову практику Вінницького апеляційного суду щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування» з 01.01.2021 по 30.06.2021.

До Вінницького апеляційного суду в першому півріччі 2021 року оскаржено 17 постанов місцевих загальних судів Вінницької області у справах про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 173-2 КУпАП. Всього в провадженні суду перебувало 19 таких справ.

Надавати оцінку зазначеному кількісному показнику необхідно в системному аналізі показників рівня надходження судових справ зазначеної категорії до місцевих загальних судів Вінницької області, їх розгляду та оскарження до суду апеляційної 2020-2021 років.

Протягом 2020 року на розгляді місцевих загальних судів Вінницької області перебувало 5515 справ за статтею 173-2 КУпАП, з яких розглянуто – 4396 справ щодо 4414 осіб.

Прикро констатувати, однак до Вінницького апеляційного суду у 2020 році оскаржено лише 26 постанов, що становить 0,6% розглянутих судових справ судами першої інстанції. Всього на розгляді суду апеляційної інстанції перебувало 27 апеляційних скарг, 8 з яких – повернуто, 17 – переглянуто.

Не вдаючись в детальні результати перегляду, можемо стверджувати про  позитивну динаміку надходження апеляційних скарг у справах про адміністративні правопорушення за статтею 173-2 КУпАП: протягом першого півріччя 2021 року в провадженні апеляційного суду знаходилась така ж кількість апеляційних скарг, як протягом усього 2020 року.

У співвідношенні до зареєстрованих протягом 01.01.2021-30.06.2021 в апеляційній інстанції 516 справ про адміністративні правопорушення, справи за статтею 173-2 становлять 3,29%, що вдвічі більше показника першого півріччя 2020 року. Тоді до Вінницького апеляційного суду надійшло 480 апеляційних скарг у справах про адміністративні правопорушення, з яких лише 9 (1,87%) за статтею 173-2 КУпАП.

Вінницький апеляційний суд за період з 01 січня по 30 червня 2021 року ухвалив 7 постанов за цією категорією справ про скасування та зміну постанов судів першої інстанції: 5 постанов про скасування, в тому числі з підстав відсутності складу правопорушення відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 247 КУпАП, направлення справи на доопрацювання органів поліції, а також у зв’язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП відповідно до ч. 1 п. 7 ст. 247 КУпАП, дві постанови – про зміну.

Вивчення та аналіз судової практики в частині обґрунтування скасування постанов про адміністративні правопорушення, серед іншого, з підстав відсутності складу адміністративного правопорушення, вказує на відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин, передбачених диспозицією статті 173-2 КУпАП, зокрема щодо наслідків дій кривдника для психологічного стану потерпілої особи.

Йдеться про те, що у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.

Так, постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року (справа №127/2064/21, провадження №33/801/206/2021) ОСОБУ визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КпАП України, та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн на користь держави, а також стягнуто судовий збір у розмірі 454 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, а провадження по справі закрити за відсутністю в діях ОСОБИ встановленого і належним чином доведеного складу адміністративного правопорушення.

Суд першої інстанції поклав в основу судового рішення висновок про винуватість ОСОБИ у вчиненні адміністративного правопорушення за частиною 1 статті 173-2 КпАП України, посилаючись на протокол про адміністративне правопорушення, письмові пояснення потерпілого та самого порушника.

Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА ображав нецензурними словами та вимагав залишити кімнату свою дочку 2002 р.н.

У своїй постанові суд апеляційної інстанції  зазначив, що в протоколі про адміністративне правопорушення не відображено всі елементи об’єктивної сторони правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КпАП України, у якій йдеться про існування такої обов’язкової ознаки, як можливого чи фактичного настання фізичної чи психологічної шкоди, що була чи могла бути завдана потерпілому, а це унеможливлює його використання як доказу в справі відповідно до статті 256 КУпАП.

Постановою судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року (справа №127/2891/20, провадження №33/801/76/2021) ОСОБУ визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та застосовано до нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн, за те, що він висловлювався нецензурною лайкою на адресу своєї дружини, чим вчинив домашнє насильство, яке полягає у вчиненні дії психологічного характеру, внаслідок чого могла бути завдана шкода психічному здоров’ю потерпілої.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА подав апеляційну скаргу, в якій. посилаючись на неправильне застосування суддею суду першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, які суддя вважав встановленими, просив скасувати постанову судді Вінницького міського суду Вінницької області від 22 грудня 2020 року, а провадження у справі закрити.

За змістом протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА висловлювався нецензурною лайкою на адресу своєї дружини.

Такі дії підтверджуються лише заявою та письмовими поясненнями дружини про те, що ОСОБА вчинив з нею сварку, під час якої висловлювався нецензурно, намагався штовхнути.

Тому апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували наявність обставин, передбачених диспозицією частини першої статті 173-2 КУпАП, зокрема щодо наслідків дій ОСОБИ для психологічного стану дружини.

Таким чином, поза увагою суду залишено те, що доказуванню підлягає реальність сприйняття відповідних дій кривдника постраждалою особою як таких, що посягають на їх безпеку чи безпеку третіх осіб, створюють емоційну невпевненість, нездатність захистити себе. Ці дані можливо встановити і на підставі пояснень постраждалої особи та кривдника, але вони обов’язково мають бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення (які саме дії, бездіяльність, висловлювання кривдника призвели до яких конкретно наслідків для постраждалої особи) і, відповідно, відображені у постанові судді.

Постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 21 квітня 2021 року (справа №130/1018/21, провадження №33/801/458/2021) ОСОБУ визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 КпАП України, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 170 грн на користь держави, а також стягнуто судовий збір у розмірі 454 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ОСОБА подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, а провадження по справі закрити за відсутністю в її діях встановленого і належним чином доведеного складу адміністративного правопорушення. Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що вона є особою з інвалідністю III групи, а тому не могла б вчинити, будь-якого насильства щодо колишнього чоловіка, який є фізично сильнішим, здоровим і працездатним.

Так, в постанові суду першої інстанції не відображені пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, й не вказано, що вона відмовилася від надання пояснень суду, а лише зазначено, що в судовому засіданні вона свою вину у вчиненому не визнала.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив, що як в протоколі про адміністративне правопорушення, так і в постанові суду не вказані конкретні негативні наслідки, до яких призвели дії ОСОБИ щодо колишнього чоловіка що виключає її відповідальність за частиною 1 статті 173-2 КпАП України. Крім того, поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що ОСОБА є жінкою та особою з інвалідністю ІІІ групи.

Крім того, впродовж вказаного періоду 1 постанову суду першої інстанції було скасовано із закриттям провадження у справі з підстав спливу строку накладення адміністративного стягнення, передбаченого ст. 38 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частині третій цієї статті.

Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі лише протягом трьох місяців з дня вчинення адміністративного правопорушення.

Аналіз вивчених справ вказує на те, що у значній кількості випадків закривались провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, у зв`язку з закінченням строку притягнення його до адміністративної відповідальності.

Так, постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 лютого 2021 року (справа №127/28493/20, провадження №33/801/269/2021) провадження у справі закрито у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених  статтею 38 КУпАП.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, представник подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та закрити провадження у справі відносно ОСОБИ за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в оскаржуваній постанові судом було описано обставини справи, а також встановлено вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому він вважає, що вказана постанова підлягає скасуванню, оскільки постановлена з порушенням норм чинного законодавства України. Вказує, що поєднання закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, і прийняття таких двох рішень в одній постанові про закриття справи свідчить про порушення права людини на справедливий суд.

Суд апеляційної інстанції у своїй постанові звернув увагу на те, що при вирішенні питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності першочерговим є встановлення судом дотримання строку накладення адміністративного стягнення, за умови закінчення якого суд або уповноважений орган взагалі позбавлені можливості досліджувати та вирішувати питання про наявність в діях особи ознак адміністративного проступку.

Таким чином, враховуючи закінчення строку накладення адміністративного стягнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, проте суд безпідставно вдався в дослідження вини особи у його вчиненні.

Поодиноким на рівні апеляційної інстанції є випадок скасування постанови суду першої інстанції та направлення на доопрацювання матеріалів справи про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності на ст. 173-2 КУпАП до Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області. Аналіз даних Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про поширеність такої практики на рівні судів першої інстанції регіону.

Так, під час розгляду апеляційної скарги на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 грудня 2020 року (справа №127/27637/20, провадження №33/801/86/2021), якою закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, судом апеляційної інстанції встановлено, що всупереч вимогам ст. 251, 269, 280 КУпАП працівниками поліції у протоколі про адміністративне правопорушення від 14 листопада 2020 року не зазначено потерпілої, відносно якої вчинено домашнє насильство фізичного характеру, а з долучених до цього протоколу фотокопій документів неможливо встановити наявність чи відсутність обставин, передбачених диспозицією ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, апеляційний суд позбавлений можливості всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставин цієї справи, вирішити її в точній відповідності з законом.

Найпоширенішим видом адміністративного стягнення у справах за статтею 173-2 КУпАП є штраф. Громадські роботи підлягали застосуванню в окремих випадках.

За період з 01.01.2021 по 30.06.2021 був і випадок зміни апеляційним судом стягнення штрафу на громадські роботи.

Розглядаючи апеляційні скарги на постанову Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2021 року (справа №145/116/21, провадження №33/801/210/2021) у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБИ до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, суд зазначив, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив фактичні обставини правопорушення на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, досліджених в судовому засіданні, яким надано оцінку відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП, правильно кваліфікував дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Проте при накладенні судом першої інстанції стягнення у вигляді громадських робіт на строк 40 годин суд першої інстанції не повною мірою врахував особу порушника, а саме, що ОСОБА притягується до адміністративної відповідальності вперше, зробив для себе відповідні висновки.

Таким чином, апеляційний суд вважає можливим змінити накладене адміністративне стягнення у вигляді громадських робіт на строк 40 годин, застосувавши до ОСОБИ адміністративне стягнення у вигляді штрафу, що відповідатиме меті адміністративного стягнення і буде достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових правопорушень.

Особливої уваги вимагає дослідження судової практики в частині притягнення до адміністративної відповідальності в порядку статті 173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо дітей.

З набранням чинності у 2018 році Закону № 2229-VIII у національне законодавство була введена концепція «дитина свідок = дитина постраждала від домашнього насильства». Дана концепція передбачає, що дитина, яка стала свідком (очевидцем) домашнього насильства, повинна бути визнана правоохоронними органами постраждалою (потерпілою) від домашнього насильства.

Такі зміни у законодавстві пов’язані з імплементацією норм Стамбульської конвенції.

В більшості випадків, якщо в сім’ї має місце домашнє насильство, як мінімум одна дитина є її свідком, і, відповідно, повинна бути ідентифікована, якщо навіть не вона звернулася у поліцію, а мати/батько чи інші особи.

Правозахисні організації неодноразово звертають увагу на неналежну роботу правоохоронних органів та суду щодо ідентифікації дітей, постраждалих від домашнього насильства. Діти, які були свідками домашнього насильства, не зазначаються працівниками поліції у протоколах як потерпілі від домашнього насильства.

З метою виявлення «слабких» і «сильних» сторін застосування норм чинного законодавства, проаналізовано судову практику про притягнення кривдників до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, серед іншого, щодо дитини (стаття 173-2 КУпАП).

Дослідження проведено за допомогою онлайн-бази даних Єдиного реєстру судових рішень та автоматизованої системи документообігу Вінницького апеляційного суду.

Аналіз базувався на основі запитів за такими ключовими словами «домашнє насильство», «вчинив домашнє насильство до доньки», «вчинив домашнє насильство до сина», «вчинив домашнє насильство у присутності дитини», «173-2».

Дослідження проведено щодо судових рішень, ухвалених Вінницьким міським судом Вінницької області та Вінницьким апеляційним судом протягом першого півріччя 2021 року. Відповідно у формі пошуку, в розділі «період ухвалення» введено відрізок часу з 01.01.2021 по 30.06.2021.

У розширеній формі додатково також було введено параметри: форма судочинства – справи про адміністративні правопорушення; категорія справ – справи про адміністративні правопорушення з 2019 року.

За заданим параметром «173-2» в Єдиному державному реєстрі судових рішень знайдено 567 документів Вінницького міського суду Вінницької області.

За повідомленням Вінницького міського суду, протягом першого півріччя 2021 року на розгляд до суду надійшло 492 справи про притягнення до відповідальності за статтею 173-2 КУпАП. Ухвалено 243 постанови, серед яких 148 – про закриття провадження у справі, 108 – про повернення на доопрацювання.

На основі аналізу судових рішень виділено 238, в яких під час розгляду справи було доведено вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 173-2 КУпАП – домашнє насильство. 148 судових проваджень закрито, 107 з яких – в зв’язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Майже в кожному випадку йдеться про те, що адміністративні матеріали відносно кривдника щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, надходять до суду за межами строків притягнення до адміністративної відповідальності.

Більше сотні матеріалів повернуто до поліції на доопрацювання. Зазначені матеріали працівників поліції перешкоджають суду повно, всебічно, об`єктивно та своєчасно розглянути справу відповідно до вимог чинного законодавства, серед іншого: ненадання доказу того, що відносно кривдника винесено терміновий заборонний припис в контексті застосування ч. 2 ст. 173-2 КУпАП, не вжито заходів для забезпечення участі правопорушника в розгляді судової справи, при підготовці справи до розгляду, встановлюється, що особа до суду не з`явилася з невідомих суду причин, а в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні відомості щодо повідомлення правопорушника про день, час та місце розгляду справи.

Згідно зі ст. 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч.1 ст. 173-2 КУпАП, присутність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, є обов`язковою.

Частиною 2 ст. 277 КУпАП визначено строк розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а саме: справа повинна бути розглянута протягом доби з дня отримання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Зазначені вимоги чинного законодавства перешкоджають розгляду матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності особи без її участі.

01 липня 2021 року прийнято Закон «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за вчинення домашнього насильства та насильства за ознакою статі».

Закон спрямований на удосконалення правового регулювання притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, а також  практичної реалізації права постраждалої особи на відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих внаслідок домашнього насильства.

Законом внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), якими:

доповнено санкцію ст. 173-2 стягненням у виді суспільно корисних робіт;

встановлено, що військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи рядового і начальницького складів Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту і Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, поліцейські несуть адміністративну відповідальність за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування на загальних підставах;

змінено строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП;

виключено необхідність участі особи, яка вчинила порушення ст. 173-2 КУпАП, при розгляді справ про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2229-VIII дитина, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала дитина), - особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства.

Серед загальної кількості постанов суду, ухвалених протягом першого півріччя 2021 року про притягнення осіб до відповідальності за статтею 173-2 КУпАП, менше 1% справ стосувалися дітей, постраждалих від домашнього насильства. Ідентифіковано чотири постанови суду, які стосуються дітей, постраждалих від домашнього насильства за фільтром «у присутності дитини».

З чотирьох проаналізованих рішень в 50% випадків (2 рішення) кривдниками були жінки і в 50% - чоловіки. Домашнє насильство вчинено загалом щодо п’яти неповнолітніх.

У двох справах кривдників притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 173-2 КУпАП. Два судових провадження закрито: в зв’язку з закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності та у зв’язку з відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП.

Прикро констатувати той факт, що мають місце справи, в яких дитина, попри те, що насильство було вчинено в її присутності, не була визнана постраждалою.

Як правило, суди обмежуються формулюваннями, які містять протоколи про адміністративне правопорушення, зокрема, що насильство вчинене у присутності дитини.

Що ж до покарання кривдників у справах про вчинення домашнього насильства щодо дитини, то в обох справах суд наклав адміністративне стягнення – штраф, який законодавець визначає в розмірі від 170 до 680 гривень, залежно від частоти вчинення домашнього насильства. Варто уваги те, що мінімальна сума штрафу як покарання за домашнє насильство менша у два з половиною рази, ніж стягнення судових витрат під час розгляду тієї ж справи в суді.

Під час розгляду справ щодо дитини в жодному випадку не проведена психологічна експертиза, яка визначає шкоду, завдану домашнім насильством.

В усіх випадках кривдники продовжували проживати з дитиною.

Статтею 1 Закону № 2229-VIII визначено, що кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Програма для кривдника – це комплекс заходів, що формується на основі результатів оцінки ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, у тому числі до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов’язки жінок і чоловіків.

Відповідно до ст. 39-1 КУпАП у разі вчинення домашнього насильства чи насильства за ознакою статі суд під час вирішення питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення має право одночасно вирішити питання про направлення особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, на проходження програми для таких осіб, передбаченої Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» чи Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Порядок направлення на проходження програми для кривдника визначено пунктом 3.3. Інструкції, згідно з якою у разі вчинення особою насильства в сім'ї служба дільничних інспекторів поліції або кримінальна поліція у справах дітей видає цій особі під розписку направлення на проходження корекційної програми та в триденний строк надсилає до відповідного кризового центру повідомлення про направлення особи на проходження корекційної програми.

Програма для кривдника спрямована на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків.

Щодо вирішення питання про направлення на проходження програми для особи, яка вчинила домашнє насильство чи насильство за ознакою статі відповідно до ст. 39-1 КУпАП, слід зазначити, що за І півріччя 2021 року судом такі заходи не застосовувались.

Системний аналіз зазначеного свідчить про роль взаємодії та співпраці, серед інших суб’єктів, між органами поліції та судами, в організації та здійсненні контролю, попередження та виявлення домашнього насильства.

Домашнє насильство, або насильство в сім’ї, попри досягнення цивілізації та спрямування держав на забезпечення гендерної рівності, все ще є проблемою, яка не втрачає своєї актуальності. Україна, як і інші соціально-правові демократичні сучасні розвинені держави взяла на себе зобов’язання щодо забезпечення гендерної рівності. Як свідчить практика, насильство залишається однією з поширених видів порушення прав людини, від якого в переважній більшості страждають найбільш уразливі категорії осіб (жінки, діти, батьки похилого віку).

Проблема домашнього насильства визнається грубим порушенням основоположних прав людини, при цьому закони України щодо протидії домашньому насильству повинні забезпечувати реальні механізми їх застосуванням. В іншому випадку ці закони не мають жодного сенсу.

За результатами узагальнення рекомендовано:

1. Ініціювати робочі зустрічі керівництва Вінницького апеляційного суду з керівниками та суддями місцевих загальних судів, керівником Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області та представниками правозахисних організацій для обговорення актуальних питань застосування чинного законодавства в частині запобігання та протидії домашньому насильству.
2. Звернути увагу суддів на необхідність зосередити увагу на ідентифікації дітей, постраждалих від домашнього насильства, під час розгляду судових в порядку статті 173-2 КУпАП, а також вживати заходи щодо захисту їхніх прав в межах повноважень.
3. В порядку підготовки Вінницьким апеляційним судом пропозицій до переліку актуальних для вивчення тем на запит Національної школи суддів України на 2022 рік ініціювати впровадження навчальних програм щодо розгляду справ про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173-2 КУпАП, з урахуванням інтересів дитини та ідентифікації дітей свідків як потерпілих від домашнього насильства.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.