Вакцинація від Covid-19: правове обґрунтування відмови від процедури

Сьогодні в усьому світі створюються умови, аби заохотити громадян до щеплень від COVID-19. В деяких країнах вакцинація стає обов’язковою для реалізації своїх прав. Тут слід ураховувати, що відмова від вакцинації є правом громадянина. Але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Медичні, правові, соціальні аспекти проблеми вивчав портал «Звернення до ЄСПЛ», повідомляє ECHR: Ukrainian Aspect.

Між правами особи і інтересами суспільства

Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

В принципі, проблему обмеження прав і свобод можна розглядати з двох точок зору:

1) коли обмеження пов’язані з особливими обставинами, екстраординарною ситуацією в суспільстві і державі, що має бути прямо передбачено законами даної країни;

2) в інших рядових випадках, коли обмеження прав і свобод особистості викликані необхідністю уникнути порушення прав і свобод інших людей.

Таким чином, поточна ситуація з вірусом SARS-CoV-2, в цілому, підходить під Ситуацію № 1, що вимагає обмеження прав частини людей, що не бажають робити щеплення добровільно, з метою забезпечення громадського блага, поширення епідемії та запобігання хворобам і смерті багатьох тисяч громадян.

Загальна декларація прав людини (стаття 29, частина 2) визначає, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Таким, чином питання в балансі прав окремої особистості та інтересів суспільства.

Критерії правомірності на прикладі щеплення дітей

Раніше Європейський суд з прав людини вже стикався з необхідністю зробити висновок про дотримання балансу між обов’язковою вакцинацією і правом на приватне життя. У квітні 2020 року ЄСПЛ визнав обов’язкову вакцинацію дітей в Чехії такою, що не порушує право на повагу до приватного життя. Справа стосувалася стандартної вакцинації дітей від хвороб, добре відомих медичній науці, шляхом введення апробованої і добре вивченої вакцини.

У Чехії юридично обов’язкова вакцинація дітей від дев’яти хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір та краснуху. За відмову від вакцинації без поважної причини може слідувати штраф. Крім того, в дитячі садки не приймають нещеплених дітей, за винятком тих, у кого є медичні показання. Скарги заявників стосувалися порушення їх права на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8 Конвенції), свободи думки, совісті і релігії (стаття 9 Конвенції), а також права на освіту (стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції) у зв’язку з відмовою від вакцинації.

ЄСПЛ дійшов висновку, що таке втручання влади у недоторканність приватного життя мало під собою виправдану мету, було викликано нагальною соціальною необхідністю, здійснювалося в кращих інтересах дитини і вкладалося в широкі межі розсуду держави-відповідача з даного питання. Суд також нагадав, що держави зобов’язані ставити інтереси дитини в центр всіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань в більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, побічно захищені, поки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення і підтримки колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природи захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обгрунтовано ввести політику обов’язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. При цьому суд врахував, що відсутність щеплень перешкоджало прийому лише в дитячий сад, але не впливало на прийом до початкової школи.

Зазначене рішення ЄСПЛ, тим не менш, не слід трактувати як карт-бланш для держав щодо введення обов’язкової вакцинації в умовах існуючої епідемії Covid-19.

ЄСПЛ спочатку зазначив, що справа стосується виключно «стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці» і проти яких вакцинація вважається ефективною і безпечною.

Таким чином, ми приходимо до розуміння, що відступ від права на добровільну вакцинацію, можливий тільки в разі, якщо щеплення є плановою вакцинацією від добре вивченої хвороби, ефективною і безпечною вакциною.

Другим критерієм, важливим для відступу від права на відмову від вакцинації, буде очевидність суспільного блага через обмеження прав, а саме те, що такі обмеження очевидним чином допоможуть вирішити, ту проблему, з якою зіткнувся держава і суспільство, тобто, в нашому випадку, зупинити пандемію, або значним чином знизити її наслідки.

Чи можна вважати існуючі на даний момент в світі вакцини проти SARS-CoV-2 відповідними критеріями ефективності та безпеки?

Етапи розробки та строки

Розробка будь-якої вакцини завжди тривалий і трудомісткий процес. Тривалість розробки і виробництва вакцин залежить від багатьох факторів: штаму збудника, антигенних властивостей, того, наскільки він вивчений.

В середньому, етапи займають таку кількість часу (Никитюк, Н. Ф., Горбунов, М. А., Ікоев, В. Н., Обухів, Ю. І. Основні підходи до організації та проведення клінічних досліджень вакцинних препаратів // Медичний альманах . 2012. №3):

Базові дослідження – 2-4 роки, доклінічні випробування – до 2-х років і три фази клінічних випробувань: Перша фаза клінічного етапу – 1-5 років. Вакцина вводиться невеликому числу добровольців, щоб оцінити її безпеку, переконатися, що вона генерує імунну реакцію, і визначити правильну дозу. Як правило, під час цієї фази випробувань вакцини тестуються на молодих дорослих добровольцях. Друга фаза – 2-3 роки. Вакцина вводиться сотням добровольців для подальшої оцінки її безпеки і здатності генерувати імунну реакцію. Третя – 5 і більше років. Потім вакцина вводиться тисячам добровольців, і проводиться порівняння з аналогічною групою людей, які не отримували вакцину, але отримували продукт порівняння, з метою визначити, чи ефективна вакцина проти хвороби, для захисту від якої вона призначається, і вивчити її безпеку серед набагато більшого числа людей.

Сумарно на розробку однієї вакцини йде приблизно 10-15 років (без моніторингу на практиці після впровадження у виробництво). Вказані етапи дослідження знайшли відображення і в Рішенні Ради Євразійської економічної комісії від 03.11.2016 № 78 «Про Правила реєстрації та експертизи лікарських засобів для медичного застосування».

У ряді ситуацій допускається екстрений випуск препаратів. Однак це не означає, що вони «не перевірені». Наприклад, якщо властивості, властиві сімейству збудника, добре відомі – щорічні мутації вірусу грипу не є перешкодою для швидкого виробництва нової вакцини. У будь-якому випадку вакцина проходить встановлені протоколом етапи, але в дуже скороченому варіанті.

Друга прискорена (пандемічна) схема розробки передбачає всі ті ж 3 фази тестування. Відмінністю прискореної схеми є лише те, що масове виробництво нової вакцини починається вже на етапі проведення клінічних випробувань I-III фаз, а не після того, як було отримано дозвіл на використання вакцини. Такий спосіб дозволяє виграти час – до моменту, коли надійде дозвіл на використання, країна вже має великий запас доз вакцини, що дозволяє в короткі терміни швидко імунізувати, перш за все, людей, що знаходяться під високим ризиком інфікування (медичні працівники, люди з хронічними захворюваннями, літні люди і так далі).

Заходи щодо прискорення розробки і випуску вакцин відкривають доступ тим з них, які ще не вивчені в достатній мірі. Вірусолог наукового центру BIOCEV (Чехія) Рут Тахезі зазначає, що масштабні клінічні дослідження є критично важливими для виявлення побічних ефектів у вигляді захворювань, які вважаються рідкісними. «Наприклад, тільки коли прищепили 60 тисяч чоловік від ротавірусної інфекції, з’ясувалося, що у щеплених людей частіше розвивалося таке рідкісне захворювання як інвагінація кишечника, коли відмирає частина кишечника … діти від цього вмирали. Це стало очевидним тільки коли прищепили десятки тисяч людей, і тоді вакцину негайно перестали використовувати».

Ми учасники медичного експерименту

Зараз дослідження вакцин тривають і перебувають на різних стадіях. Тож люди, що роблять собі щеплення, по суті, є добровольцями – експериментаторами, учасниками медичного експерименту, що роблять безумовно дуже важливу для суспільства справу – тестування вакцини від небезпечного захворювання. За підсумками цього тестування, будуть виявлені і прораховані ймовірності побічних ефектів вакцини, ризики при захворюваннях, протипоказання і ще багато різних факторів, які дозволять, в майбутньому ефективно боротися з вірусом шляхом застосування ефективної і безпечної вакцини.

Держава повинна всіляко підтримувати цих людей, перш за все шляхом забезпечення пильним медичним контролем, а також наданням будь-яких соціальних привілеїв і можливо матеріальною підтримкою (але такі привілеї та бонуси не повинні бути настільки великими і значущими, щоб стати підкупом і спонукати (примусити) людини спочатку не бажає вакцинуватися, і що знаходиться в скрутному становищі, зробити собі щеплення тільки заради цих бонусів).

Разом з тим, примушування до участі в медичному експерименті, є очевидно аморальним і неправовим діянням. Особливо якщо примус пов’язаний з явною дискримінацією, втручанням в приватне життя або введенням обмежень, що ускладнюють людині отримання засобів для існування.

Добровільно-примусова вакцинація лише підсилює настрої проти щеплень і дає величезне підгрунтя для конспірології. Крім цього, люди, які відмовилися від щеплення, можуть зіткнутися з обмеженнями.

Як грамотно відмовитися від обов’язкової вакцинації?

Важливо пам’ятати, що ряд професій одразу передбачають певні медичні обмеження і включають в себе вимоги вакцинації. Разом з тим відмова від такої вакцинації з посиланням на небажання брати участь в медичному експерименті і випробуваннях не пройшла повний цикл клінічних випробувань вакцини – можливий, але вбачається неперспективним для захисту своїх прав в національних судах.

Якщо ж, незважаючи на всі обставини, ви вирішили не робити щеплення – то це ваш вибір і держава, чиновники і роботодавці повинні його поважати. Така відмова не повинна стати причиною дискримінації і не може бути підставою для покарання вас в тій чи іншій формі. У разі необхідності надати письмову відмову, можна рекомендувати оформляти це як відмову від участі в клінічному дослідженні вакцини від COVID-19, як альтернативний варіант – можна написати, що відмовляєтеся не від вакцинації, як такої, а від вакцинації конкретною вакциною з проханням зробити щеплення іншою більш дослідженою вакциною. ПАРЄ, Резолюцією № 2361, закликала країни співпрацювати з метою забезпечення рівного доступу до вакцин проти Covid-19 і уникати «вакцинного націоналізму».

Правові підстави відмови від вакцинації передбачені:

ст 1., ст 8, ст 9 Нюрнберзького кодексу 1947 року

п. 16 Гельсінської декларації всесвітньої медичної асоціації

ст. 6, розділ 1., розділ 3. Заява ЮНЕСКО 2005 року про біоетику та права людини

пункти 7.3.1. і 7.3.2. Резолюції ПАРЄ № 2361 від 2021 року «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування».

У складних і неоднозначних ситуаціях, пов’язаних з вакцинацією і відмовою від неї, рекомендується проконсультуватися з медичними працівниками та юристами, яким ви довіряєте.

Перспективи справ, пов’язаних з відмовою від щеплення

Є ст. 8 Конвенції, яка захищає від втручання в приватне життя (включно з медичною автономію), ст. 10 Конвенції – свобода вираження думки, це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку органів державної влади і незалежно від державних кордонів. І тут вже є успішні кейси про захист заявників від покарання за необережні висловлювання про COVID-19. Зрештою, є ст. 2 і ст. 3 Конвенції, захист права на життя і захист від нелюдського поводження, в рамках яких можна розглядати питання наслідків медичних експериментів, а також відмови в медичній допомозі або несвоєчасної медичної допомоги.

Раніше «Судебно-юридическая газета» писала, коли компенсація моральної шкоди є недостатньою.

Також ЄСПЛ висловився щодо свободи вираження поглядів у соцмережах.

Додамо, що Європейський суд з прав людини звернув увагу на вади покарання за порушення виборчого законодавства.

А ще ЄСПЛ висловився щодо обмеження права на касацію.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.