Заступник голови ВС, голова КГС ВС Богдан Львов: інтерв’ю до річниці створення Верховного Суду

Бесіду вів
Вячеслав Хрипун,
«Судово-юридична газета»

Заступник голови Верховного Суду, голова Касаційного господарського суду у складі ВС Богдан Львов в ексклюзивному інтерв’ю «Судово-юридичній газеті» поділився думками стосовно результатів роботи нової судової інституції за рік та подальших кроків задля удосконалення її діяльності.

— Якими були Ваші сподівання щодо створення нового Верховного Суду та чи справдилися вони?

— Оскільки я вже не перший рік працюю в судовій системі, якихось надмірних сподівань у мене не було. Безумовно, як людина і суддя перебував в очікуванні змін на краще, інакше не брав би участі в конкурсі. Переважно ці сподівання виправдалися. Верховний Суд розпочав свою роботу, і нам вдалося сформувати колектив, здатний виконати завдання, притаманні саме Верховному Суду.

— Чи вдалося ВС сформувати нову практику?

— Не можна стверджувати, що вся практика колишнього Верховного Суду України була поганою. Якщо при кожній зміні складу суду змінювати й практику, порядку від цього більше не стане. Колишній Верховний Суд України не виконав основне завдання — не забезпечив єдність практики. Фактично переважна більшість правових ситуацій мали кілька вирішень, і це якраз призвело до судового колапсу.

Зараз завдання ВС не лише у тому, щоб напрацювати нову практику, а і в тому, щоб поєднати кращий судовий досвід минулого з новими досягненнями, які мають місце у зв’язку зі змінами до законодавства. Водночас важливо усунути подвійний підхід, який ґрунтується не на законі, тобто усунути неоднакове застосування. Тому Верховному Суду в першу чергу треба упорядкувати свій підхід до всіх правових позицій, навести лад. Але це не означає, що мають змінитися геть усі базові підходи до вирішення справ.

— Коли Ви говорите про ВСУ, Ви маєте на увазі і ВГСУ?

— Певною мірою так. Коли я кажу «Верховний Суд України», це лише через те, що ми зараз порівнюємо з новим Верховним Судом. В цілому ж, мається на увазі фактично вся судова система України до реформи, на чолі якої стояв ВСУ — і тому, на жаль, його відповідальність більш суттєва, ніж інших судів. Хоча винні всі.

— Які рішення і досягнення нового Верховного Суду за цей рік Ви як заступник голови ВС і як голова КГС ВС вважаєте визначальними?

— Судді Великої Палати ВС назвуть більше прикладів вирішення міжюрисдикційних спорів, які стали визначальними для широкого кола осіб. Деякі категорії спорів Велика Палата визнала такими, що взагалі не мають права на самостійне існування: вони є складовими спору по суті і мають розглядатися в його межах. Це дасть змогу зменшити кількість справ у судах і, відповідно, збільшити час на вивчення і судовий розгляд кожної з них. А збільшити час означає зробити підхід більш ґрунтовним, більше уваги приділяти викладенню рішення, що, безумовно, позитивно вплине на якість розгляду спорів. Це той кінцевий результат, який, сподіваюсь, ми зможемо спостерігати вже найближчим часом.

Касаційним господарським судом ВС було ухвалено чимало визначальних рішень, зокрема тих, які стосуються повернення майна державі. Наприклад, Межигір’я та безлічі об’єктів історичного значення, таких як історичний центр Києва Подол. Також це рішення за низкою судових позовів від НАБУ. Втім, не будь-який позов НАБУ задовольнявся — все залежало від доведеності позову. У частині спорів НАБУ було відмовлено в задоволенні його вимог, проте загальна сума задоволених вимог залишається досить високою.

Головна перемога, на мій погляд, у тому, що перехід до нової побудови судової системи відбувся майже непомітно для звичайного громадянина: вже з 15 грудня 2017 р. документи приймалися новим ВС, а з 15 січня 2018 почалася активна фаза розгляду ним судових справ. І цей перехід відбувся у тих самих приміщеннях, на тій же технічній базі працювали вже нові люди.

КГС ВС повністю розглянув залишок справ від ВГСУ. В господарському суді він дійсно був порівняно невеликий, близько 4 тис. справ, але за загальною сумою позовних вимог вони складали більше за річний бюджет України. Зараз КГС ВС розглядає виключно поточні справи.

Можна виокремити деякі справи, які свідчать про новий підхід — більш глибоке розуміння сутності принципу верховенства права на відміну від законності, яка царювала раніше. Це, наприклад, судова справа, яку розглянула об’єднана палата КГС ВС за позовом «Нафтогазу» до однієї з сільських громад Рівненської області про стягнення заборгованості щодо проведення свого часу газових мереж — забезпечення газового обладнання (справа №918/33/17). Боржником виступала сільрада, хоча ми розуміємо, що той, хто надалі буде надавати послуги із забезпечення населення цієї громади газом і отримувати за це кошти, і мав би створювати технічну базу. Була задіяна конструкція, за якою рішенням КМУ замовником визначили сільраду, що за кошти «Нафтогазу» побудувала цю мережу. Потім мережа перейшла у власність «Нафтогазу». Сільська рада мала би отримувати компенсацію від держави, але змінилося законодавство, субвенції, дотації тощо були скасовані, і сільрада залишилася боржником на фоні нез’ясованих обіцянок КМУ колись компенсувати ці витрати.

За формальними ознаками є угода, є боржник, і кошти можна стягувати. Хоча сума стягнення перевищувала кількарічний бюджет цієї сільради, і фактично виконання рішення добитися було б неможливо: банкрутом сільраду визнати не можна, а таких коштів вона ніколи не мала. Ми підійшли більш широко до питання: з’ясували відносини КМУ, «Нафтогазу» і сільради та визнали, що в даному випадку це було державне замовлення і зобов’язальною стороною є держава, яка і має розрахуватися. А сільрада виконувала певні організаційні завдання як представник держави і від цього контракту нічого не отримала, тому її обов’язку з виплати коштів немає. На мій погляд, це наступний крок і, можливо, рівень тих рішень, які Україна очікувала від нового Верховного Суду.

Щодо інтелектуальної власності наведу приклад, коли Верховний Суд поставив крапку у спорі двох торгових марок: EconomClass і DiskontPlace (справа №922/3136/16). Ці торгові марки навіть судовими експертами були визнані такими, що схожі до ступеню змішування, але дослідивши матеріали справи і проаналізувавши їх безпосередньо, Верховний Суд навіть без спеціальних знань, діючи в даному випадку з позиції пересічного споживача (такий підхід до розгляду спорів з приводу торгових марок поширений в усьому світі) визнав, що ці марки не є схожими до ступеню змішування, і остаточно вирішив справу, не направляючи її на новий розгляд.

Таким чином, ми намагаємося зменшувати кількість кроків особи, яка постраждала від порушення власних прав, до ефективного захисту.

— Наскільки практика КГС ВС щодо вирішення справ без направлення на новий розгляд є розповсюдженою?

— На жаль, у цьому році акцент був зміщений на позбавлення від залишків переданих нам справ. Але вирішення справ без направлення на новий розгляд є якраз одним з головних завдань на найближчий рік, тобто, зменшення таких випадків до мінімуму. Закон уже ввів певні обмеження, але ще кожен суддя має ці обмеження сприйняти і застосовувати максимально жорстко для себе. Не розтягуючи, а роблячи все для того, щоб з першого разу приймати остаточне рішення.

— Чи існує проблема, коли в одному касаційному суді ухвалюються різні рішення у спорах щодо однакових правових ситуацій? Чому так відбувається?

— Зараз можливе існування двох різних по суті рішень, коли дві колегії, розглядаючи схожі справи, не мали можливості побачити позиції одна одної до винесення рішення. Враховуючи акцент на змагальність сторін і те, що сторони є найбільш зацікавленими виграти справу, саме вони мають приділяти увагу пошуку судової практики, яка може бути застосована в конкретному спорі.

Наразі відсутні випадки, коли суддя Верховного Суду бачить, що вже є певна судова практика, та умисно її ігнорує. Він може при аналізі дійти висновку, що приклад, який наводять сторони, не підходить під дану ситуацію, тобто є розбіжності у фактичних обставинах або у правовій моделі. Але якщо приклад наведений вірно, суддя, який з ним не погоджується, має застосувати механізми, передбачені Господарським процесуальним кодексом, тобто передати справу на палату, об’єднану палату або Велику Палату.

Судді КГС ВС мають доступ до всіх юрисдикцій: кримінальної, адміністративної, цивільної. Це дозволяє ознайомитися з судовими рішеннями, передивитися базу даних. Є певні бази даних, які дозволяють побачити інші рішення щодо певного предмету спору. Втім, будь-який перелік рішень не є на 100% повним, тому коли суддя готується до прийняття рішення, не факт, що він дійсно може опрацювати 100% наявного матеріалу. У такому разі велику роль відіграє саме активність сторін, які є найбільш зацікавленими. І якщо вони будуть наводити приклади неоднакової практики, судді готові зробити все, щоб звести ці випадки нанівець і вирівняти практику, щоб не було неоднакового застосування.

— У Великій Палаті ВС є представники господарської юрисдикції. На Вашу думку, чи є практика ВП щодо господарських спорів адекватною?

— Звісно, є. Чи згоден я з усіма рішеннями? Можливо, ні. Але що є судочинство? Це лише шлях до істини. Не завжди судове рішення відповідає об’єктивній істині: воно є результатом роботи і позивача, і відповідача, того, як сторонами було продемонстровано обґрунтованість їх позицій і як сприйняв їх аргументи суд. Різні судді можуть мати різні погляди. Не на рівні базових постулатів, але розходитися в оцінці певних обставин. Якби ніхто ніколи не помилявся і мав на все у світі єдиний погляд, нам було б досить одного суду однієї інстанції.

Якщо практика змінюється і хтось не погоджується з певною позицією, справу можна передати на об’єднану палату. Є випадки, коли правова позиція з тих рішень, які приймалися нашою колегією, не була підтримана об’єднаною палатою. Це може бути і результатом накопичення матеріалу: коли ти перший раз стикаєшся з проблемою, маєш більш поверхневе враження, а коли бачиш її вдруге, втретє, вп’яте, розумієш ланцюг проблеми, і кількість знань переростає в якість, позиція змінюється. Головне, щоб така зміна позицій не відбувалася щодня.

— Щодо зворотного зв’язку. Суди першої інстанції та апеляційні суди не завжди ознайомлені з практикою касаційного суду і можуть не досить оперативно реагувати на певні зміни. Це призводить до того, що до ВС надходять справи з одних і тих же підстав. Як у КГС ВС вирішується це питання?

— Зараз є кілька прошарків справ. Є справи, які підлягають касаційному перегляду, і з ними все зрозуміло. Сучасні технічні можливості дають змогу навіть у режимі реального часу слідкувати за станом справ. Результати розгляду ВП ВС широко висвітлюються, а справи, які розглядає КГС ВС, також не лише викладаються в інтернеті, але й обговорюються на нарадах з іншими суддями. Коли проводиться навчання суддів, ми теж доводимо до їх відома ці справи. Небайдужий суддя, безумовно, слідкує і за ЄДРСР, і за обговоренням, і за тим, які приклади з судової практики наводять сторони.

Випадків ігнорування саме позицій ВС немає. Можливо, є випадки неповного розуміння, але це вже є спільним недоліком. Якщо справа направляється на новий розгляд, завдання касаційного суду — викласти зауваження так, щоб вони не мали подвійного тлумачення. Лише тоді можна вимагати від першої та другої інстанцій їх повного врахування й усунення проблеми.

Крім того, є категорія малозначних справ, які можуть не розглядатися касаційним судом (до 500 тис. грн та ін.), і тут ми стикаємося з тим, що різні апеляційні суди мають відмінні підходи. Якраз у цьому полягає друге завдання касаційної інстанції: вибрати невдалі випадки застосування матеріального та процесуального права, прийняти до свого провадження і виправити.

Щодо малозначності та необхідності визначення єдиного підходу можу навести приклад стосовно справ, пов’язаних з питаннями захисту інтелектуальної власності. Після усунення касаційної інстанції від справ цієї категорії стан правосуддя у ній погіршився. З цього приводу до нас навіть звернулися правовласники, учасники ринку авторських та суміжних прав, і ми змушені були провести круглий стіл з метою реагування та забезпечення належного захисту їх прав. Ми навіть взяли кілька таких справ до провадження і визначили до них єдиний підхід, який можуть застосовувати у своїй практиці інші суди.

— А крім малозначних, з якими категоріями справ виникають питання щодо різної практики в судах?

— Існують невирішені питання щодо справ, які взагалі не підлягають касаційному перегляду, де закон навіть не передбачає можливості прийняти їх до провадження Верховним Судом (це і кримінальні справи стосовно санкцій). Такі судові рішення дуже важливі для долі кожної окремої людини. Але ВС їх не переглядає, тому в різних апеляційних округах створюється різна практика. Зараз ми вивчаємо питання, як забезпечити її єдність у цій категорії справ. Можливо, ми це зробимо шляхом надання методичної допомоги, чи проведення додаткових навчань суддів з цього питання, чи узагальнення судової практики спільно з апеляційними судами. Яким чином висловити правову позицію саме ВС, якщо ти не розглянув справу — це болісне питання, та осторонь залишатися не можна.

— Зараз вже на часі створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Чи не буде він зайвою надбудовою? Адже КГС ВС теж доведеться переглядати ці спори.

— Тут сталося певне випередження. У складі КГС ВС Законом України «Про судоустрій та статус суддів» було закладено спеціалізовану палату з вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Тому зараз, після створення ІР-суду, який стане першою та другою інстанцією, касаційною інстанцією для нього буде саме ця палата у складі КГС, яка вже створена та працює. Поки що вона працює з рішеннями господарських судів.

Але ви пам’ятаєте постійні дискусії, починаючи з 2014 р., щодо необхідності існування спеціалізованих судів взагалі. Сьогодні створення цього суду є визнанням того, що спеціалізація все ж потрібна. Слід відмітити, що чимало категорій справ зникли, коли заявники зіткнулися з суддями, які не розуміють, про що йдеться у спорі. Наприклад, до 2008 р. організації з колективного управління авторськими правами, якщо представляли права автора-фізичної особи, мали звертатися до районних судів. Відбувалося постійне, майже подвійне на рік зростання кількості таких справ. Було дуже важко пояснити судді, чому треба платити за музику, скачану в інтернеті. Треба готувати людину до цього, а суддя — теж людина. З 2009 р. цих спорів немає.

— Чи не буде для КГС ВС певною проблемою, коли до ІР-суду увійдуть нові люди? До якого результату має призвести створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності?

— Безумовно, це буде додатковим навантаженням, тому що, на жаль, в Україні не було стільки суддів, які спеціалізувалися б на спорах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. При цьому певна кількість спеціалістів або звільнилися, або вирішили не брати участі у конкурсі. Тому більшість суддів цього суду, очевидно, не матимуть досвіду розгляду справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. Це буде додатковим навантаженням, але й буде цікаво.

США і Великобританія вже виявили бажання взяти участь у навчанні таких суддів, адже у світі існування ІР-суду є природним. Основою держави є економіка, а інноваційні технології розвиваються в усьому світі набагато швидше за економіку, випереджаючи загальний рівень законодавства у цій сфері. Роль ІР-суду в тих державах, які працюють на майбутнє, дуже істотна. Єдина відмінність (знову ж таки, ми і тут маємо свій власний колорит) у тому, що будь-яка держава, створюючи ІР-суд, турбується про те, щоб у нього відразу було максимальне завантаження, тобто аналізує, чи є достатня кількість справ для того, щоб створити самостійний суд. У іншому випадку можна обмежитися спеціалізацією суддів.

Проте нині ми маємо розвиватися не еволюційно, бо тоді ми витратимо багато часу, щоб наздогнати світ, а революційно. І дуже багато сподівань, що якщо вдасться підібрати небайдужий та розумний суддівський склад ІР-суду, показником його якісної роботи буде не лише опрацювання всіх справ, які до нього надійдуть (тобто справ, які зараз розглядають адміністративні, цивільні та господарські суди), але й якість розгляду цих справ. Тим самим ІР-суд заохотить правовласників звертатися до нього, бо зможе якісно й швидко захистити їх права. Тому ми очікуємо істотного зростання кількості справ саме завдяки їх якісному розгляду.

— У КГС ВС більше, ніж у інших судах, вихідців з науковців та адвокатів. Чи виправдала себе практика такого поєднання?

— Рік — це замало, щоб сказати, чи виправдала себе така практика. Зараз у результаті якісної роботи ВККС та ВРП ми отримали професійний склад, у т. ч. з числа колишніх науковців та адвокатів. Проте є ментальний підхід, який може виявити себе лише зі спливом певного часу. Той, хто починає працювати суддею, іншої роботи вже не бачить. Він має працювати там все життя. І навіть у тих країнах, де лави суддів поповнюють адвокати, вони приходять у суддівство на вінець своєї кар’єри, коли вже заробили капітал, мають певний статус, але хочуть продемонструвати свої знання та вміння на більш високому професійному рівні.

Якщо згадувати Великобританію, там також, маючи стаж адвокатської діяльності 10 років, можна стати суддею, але зазвичай такого не відбувається. Середній стаж, коли адвокати стають суддями — 20 і більше років. Це є свідченням того, що вже після суддівства до адвокатської кар’єри не повертаються.

Часто запитують: чи залишаться вихідці з інших правових сфер на посадах суддів, якщо будуть менше платити? Якщо брати країни Прибалтики, то деякі науковці залишили цю роботу, пропрацювавши 1–2 роки. Постає питання, наскільки етична ситуація, якщо суддя ВС потім повертається до своєї юридичної фірми? Чи буде це бонусом у очах його клієнтів? Але я не хочу, щоб це зрозуміли, ніби дехто з вихідців з адвокатури чи науковців натякають, що вони завтра залишать посади у ВС. Я лише кажу про досвід тих країн, де подібне вже було.

Наразі вихідці з наукової сфери і колишні адвокати, які працюють у КГС ВС, розвіяли ризик, що вони покинуть роботу на півдорозі. Вони дуже амбітні і відступати не бажають. Це є позитивом.

— Як відомо, КГС ВС першим розпочав практику застосовування санкцій, зокрема штрафів до сторін за зловживання правами. З чим це пов’язано?

— Є низка причин. Наприклад, цивільний суд майже всі справи розглядає у порядку письмового провадження. Відповідно, у сторін майже немає шансів зловживати своїми правами, адже вони не бачать один одного. Важко затягувати час чи заявляти неприродні клопотання, якщо ти не перебуваєш у судовому засіданні.

КГС ВС переважну більшість справ розглядає у судових засіданнях, і внаслідок великого, часто ненормованого навантаження ці процесуальні диверсії мають істотний вплив на графік. Вони затягують час розгляду справи і тому викликають таке радикальне реагування. До речі, застосовують ці новели законодавства у переважній більшості ті судді ВС, які раніше суддями не працювали. У професійних суддів є певний досвід суддівського правозастосування, і в деяких випадках вони, прогнозуючи, що станеться далі, не приймають гострих рішень. Маю на увазі навіть не рівень касаційної інстанції, а, наприклад, покарання за неповагу до суду — нібито кодекс дозволяє, але це адміністративне правопорушення на межі з кримінальним. Європейський суд з прав людини вимагає участі прокурора, що в господарських або цивільних справах не є природним, тому таке швидке застосування норм без обґрунтування всіх обставин призводить до того, що рішення щодо неповаги до суду, яке було підтримане в інших інстанціях і дійшло до КГС, на жаль, було скасоване.

— Останнім часом верховні суди різних країн часто порівнюються. Чи можемо ми сказати, що наш досвід теж може стати в нагоді іншим країнам?

— Якби кожного разу при зміні влади ми не відмовлялися від деяких позитивних надбань, які були раніше (маю на увазі правничий досвід), у нас було б багато чого розповісти іншим. Наприклад, у країнах звичаєвого права практично відсутній процес. Зокрема, у США та Великобританії процесу як такого немає. І коли ми розповідаємо їм власні процесуальні норми, вони не сприймаються ними як закон, але вони відслідковують методологічні підходи, застосовують їх у себе, і це дозволяє їм покращити судовий розгляд, у чому я неодноразово переконувався, спілкуючись безпосередньо з суддями.

Або, наприклад, наставництво, яке існувало у нас 30 років тому, коли судді першої інстанції зобов’язані були допомагати молодим суддям опанувати посаду. Було до кого підійти з питанням, і той суддя зобов’язаний був на нього відповісти. Потім за рекомендаціями цей інститут фактично був ліквідований, тому що всі судді рівні. Кілька років тому у Великобританії практика наставництва була введена ненормативно, а зараз вони фіксують цей інститут нормативно, щоб досвідчений суддя був закріплений за молодим суддею і йому допомагав. Тож не від усього треба було відмовлятися, якщо це було кращим досвідом.

Нещодавно судді ВС проходили стажування в Канаді. Там їм продемонстрували, як проходять навчання судді, що отримали посаду вперше. І ставлення до суддів Верховного Суду нашої країни було як до канадійців, які стали суддями вперше. Лише після того, як відбулися певні фахові дискусії та обговорення проблемних питань, канадійці почали по-іншому дивитися на них. Тобто якщо не відстоювати власну гідність, до тебе будуть ставитися відповідно. Тому ми маємо демонструвати свої знання.

— Новому ГПК вже рік. На Вашу думку, які зміни треба до нього вносити?

— Певні зміни були б корисні, проте зараз такий період, коли дуже важливо, щоб ці зміни не були визнані як фундаментальні дефекти. Кодекс структурно логічно побудований, досить міцний. Він незвичний, але не лише виконує функцію з визначення правил поведінки, а й містить механізми примусу. Причому цей примус спрямований не лише на суд, а й на сторін, які також мають робити певні дії, дотримуватися строків і послідовності. Мені здається, що до цього треба звикнути, а вже трішки охолонувши від того, що він не зовсім зручний, вносити зміни.

Зміни потрібні, але не такі, які заважають досягненню мети судочинства. Всі фундаментальні положення мають залишитися без змін, адже своїй меті кодекс повністю відповідає.

Наприклад, якщо взяти таку новелу, як свідки в господарському процесі, іноді досить одного, якщо його свідчення повністю узгоджуються з обставинами справи. У господарських судах не звикли працювати зі свідками, на відміну від інших юрисдикцій, але в цьому нічого страшного немає, потрібно просто навчати суддів.

На жаль, у нас неправдиві свідчення умовно вважаються злочином, на відміну від США, де такий вчинок призведе до негативних наслідків у інших сферах життя. Останній випадок притягнення до відповідальності за такі свідчення в Україні був майже 20 років тому (на моїй пам’яті), але насправді випадків, коли свідчення неправдиві, досить багато.

— Які кроки необхідно робити далі?

— Судова реформа не обмежується судами. Не можна очікувати, що Верховний Суд самотужки впорається з неоднаковою судовою практикою. З огляду на це я і згадую змагальність сторін. Якщо результат потрібен суспільству, на це суспільство має працювати і прокуратура, і адвокатура.

З наступного року участь адвоката стає обов’язковою і в судах першої інстанції. Безумовно, адвокат несе більше відповідальності за власну позицію і поведінку в процесі, ніж звичайний юрист. І якщо з професії пішли погані судді, то й слабкі адвокати також мають піти.

Що можу додати? Святкувати сторіччя, двохсотріччя більш принагідно, ніж рік чи два. Мені хотілося б, щоб українська юстиція більше «рік» ніколи не святкувала.

Колись моєю найбільшою мрією було стати суддею Верховного Суду України. Проте, на жаль, поведінка ВСУ в останні роки була неоднозначною з усіх боків. У нового Верховного Суду є всі шанси бути кращим за попередній, і зробити це цілком реально.