Своїми думками стосовно того, чи вдалося налагодити співпрацю між суддями Верховного Суду-вихідцями з різних правових кіл, та чи справдилися сподівання, з «Судово-юридичною газетою» поділилася суддя-спікер Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Світлана Яковлєва.
— Для мене особисто початок роботи Верховного Суду — це початок нового етапу професійної діяльності, можливість не тільки здійснювати правосуддя, а й зробити свій внесок у формування єдності практики та покращення довіри до судової влади. Адже ще до офіційного старту діяльності Верховного Суду ми разом з колегами почали працювати у напрямі розробки нових стандартів його функціонування.
— Майже всі сподівання справдилися. А що стосується труднощів… Звичайно, новий колектив, неоднакові підходи до розгляду кримінальних проваджень, так зване притирання характерів під час робочого процесу — це те, з чим стикається будь-який новостворений колектив. Разом з тим, саме завдяки здатності суддів прислуховуватися один до одного, брати до уваги думки та позиції колег вдалося стати до роботи вже єдиною командою.
Крім того, Верховному Суду «у спадок» перейшла чимала кількість нерозглянутих справ, рішення в яких учасники процесу чекали з 2015–2016 рр. Рішення у таких справах доводилося приймати швидко, дбаючи, щоб у жодному разі не постраждала їх якість. Тому кожен суддя з самого початку своєї діяльності у ВС зіткнувся з шаленим навантаженням. Водночас почали надходити нові касаційні скарги, які потрібно було своєчасно розглянути та за результатами їх розгляду прийняти відповідні рішення. Відтак, у перші місяці роботи ВС доводилося працювати з ранку до пізньої ночі та навіть у вихідні.
— Безумовно, вдалося. Зрозуміло, що на початку роботи судді-практики та судді, які раніше були науковцями чи адвокатами, мали певні розбіжності у поглядах на судову практику та в тлумаченні норм права. Та саме завдяки цьому судді ВС отримали можливість розглядати кожну правову ситуацію з різних боків та приймати оптимальні рішення.
— На мою думку, кожне ухвалене ВС рішення є визначальним, адже за кожним з них — доля людини.
— Безперечно, не зупинятися на досягнутому, продовжувати формувати єдину судову практику. Ми маємо щодня доводити, що у вітчизняному судочинстві реалізується принцип верховенства права. Необхідно й надалі розвивати системну комунікацію з громадянами, правничою спільнотою, судами інших ланок судової системи, наукою, освітою, міжнародними інституціями, суддями з інших країн тощо.