Велика Палата ВС ухвалила постанову на виконання рішення ЄСПЛ

Європейський суд з прав людини постановив рішення від 11 липня 2013 року у справі «Рудніченко проти України» (Application No. 2775/07; Rudnichenko v. Ukraine, 11 July 2013), яким констатував порушення п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо законності тримання заявника під вартою; п. 3 ст. 5 Конвенції; п. 1 та підпункту «d» п. 3 ст. 6 Конвенції щодо незабезпечення явки свідка; п. 1 ст. 6 Конвенції через відсутність безсторонності суду першої інстанції, який виніс обвинувальний вирок заявнику, передає прес-служба ВС.

За результатом перегляду заяви С.В. Рудніченка з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань, Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 листопада 2018 року заяву засудженого задовольнила повністю. Велика Палата ВС скасувала судові рішення у тій їх частині, в якій ЄСПЛ встановив зазначені порушення Конвенції, призначивши новий розгляд цієї справи в суді першої інстанції.

Велика Палата ВС погодилася з висновком ЄСПЛ про те, що не було ніяких причин для обмеження права заявника домогтися допиту свідка, чиї показання лягли в основу вироку заявника (п. 109 Рішення ЄСПЛ).

Окрім цього, Велика Палата ВС врахувала висновок ЄСПЛ про те, що національний суд, ухвалюючи вирок у справі С.В. Рудніченка, не був безстороннім (п. 113 Рішення ЄСПЛ). Безсторонність означає відсутність упередженості та прихильності. ЄСПЛ констатував, що сам факт того, що справа заявника розглядалася суддею, яка сама мала сумніви щодо своєї безсторонності в цій справі, підриває видимість справедливого судового розгляду (п. 118 Рішення ЄСПЛ). Цього достатньо, щоб зробити висновок про те, що суд, який визнав заявника винним, не може розглядатися як безсторонній (п. 119–120 Рішення ЄСПЛ).

Проаналізувавши зміст порушень, встановлених рішенням ЄСПЛ, Велика Палата ВС констатувала, що заявник і надалі зазнає негативних наслідків рішень, ухвалених щодо нього на національному рівні.

Тому суд дійшов висновку про те, що єдиним додатковим заходом індивідуального характеру, який необхідно застосувати у цьому випадку, є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції та Протоколів до неї (restitutio in integrum).

З повним текстом постанови Великої Палати ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 1-96/2007 (провадження № 13-13зво18) можна ознайомитися за посиланням.

Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВП ВС визначила юрисдикцію позову щодо порушеного права власності у кримінальному провадженні.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду відступила від власних висновків щодо визначення юрисдикції справ про «подвійну реєстрацію», а також справ щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно у ситуації, коли між суб’єктами прав на це майно існує невирішений спір.