Юрисдикція позову про захист порушеного в кримінальному провадженні права власності

Обставини справи

Особа звернулась до суду із позовом до Нацполіції, Реєстраційного сервісного центру МВС та обласної прокуратури про усунення перешкод у здійсненні права власності.

Так, вирішивши продати автомобіль, позивач з’ясував, що в рамках кримінального провадження в травні 2011 року слідчий наклав заборону на проведення будь-яких реєстраційних операцій щодо нього (реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку), незважаючи на те, що сам позивач не є ані підозрюваним, ані обвинуваченим, ані цивільним позивачем у зазначеному провадженні, а належний йому автомобіль – не визнаний речовим доказом. Відтак, на думку власника машини, підстав для накладення такої заборони не було.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив і апеляційний суд залишив це рішення без змін. Проте прокуратура подала касаційну скаргу, в якій зазначила, що суди не врахували того, що в ході розслідування кримінальної справи за фактом зловживання посадовими особами Львівського ВРЕР УДАІ ГУ МВС слідчий прокуратури наклав заборону на проведення реєстраційних операцій щодо транспортних засобів, щодо яких не сплачено або лише частково сплачено податки при їх реєстрації. У тому числі і щодо автомобіля позивача.

Також скаржник посилався на те, що зазначена постанова слідчого про накладення арешту не оскаржувалась, у той час як чинне законодавство передбачає можливість звернення особи, чиє право власності було порушене, із клопотанням про скасування арешту.

Разом з тим, на думку прокуратури, через неповноту матеріалів цивільної справи неможливо встановити фактичні обставини справи, що стали підставою накладення заборони на проведення реєстраційних дій відносно автомобіля позивача, та чи не порушить зняття арешту на спірний автомобіль, накладеного в межах кримінального провадження, права та інтереси третіх осіб.

Оскільки у касаційній скарзі було піднято питання стосовно порушення правил юрисдикції, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до положень КПК, у разі, якщо право власності особи порушене у кримінальному провадженні, така особа, навіть за умови, що вона не є його учасником, має право звернутися із клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому КПК.

Крім того, п.1 ч.2 ст.303 КПК передбачає право оскарження під час досудового провадження рішення, дії чи бездіяльності слідчого володільцем тимчасово вилученого майна іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.

«Чинним кримінальним процесуальним законом передбачено способи захисту прав власника, який не є учасником кримінального провадження і, разом з тим, чинним цивільно-процесуальним законом не передбачена можливість такого захисту у порядку цивільного судочинства. Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, зробив помилковий висновок про наявність підстав для розгляду питання про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом зняття заборони на проведення реєстраційних дій у порядку цивільного судочинства», — йдеться у постанові ВП ВС від 17 жовтня 2018 року.

До того ж, Велика Палата вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми ЦПК та КПК у редакціях, чинних на час подання позову до суду, оскільки обмеження у здійсненні права власності позивача відбулися при проведенні досудового розслідування в межах кримінального провадження.

«Оцінку правомірності процесуального документа, ухваленого в порядку кримінального судочинства, не може бути надано у порядку іншого, а саме цивільного судочинства, оскільки КПК України передбачено порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності органу досудового розслідування», - зазначено у рішенні ВП.

Окрема думка

Разом з тим, шестеро суддів ВП, серед яких троє – представники кримінальної юрисдикції, в цілому погодившись із думкою колег, вирішили дещо уточнити та доповнити аргументацію, наведену в рішенні. Свої міркування стосовно предметної юрисдикції позову про захист порушеного в кримінальному провадженні права власності особи, яка не учасником цього провадження Наталя Антонюк, Світлана Бакуліна, Леонід Лобойко, Олена Кібенко, Лариса Рогач та Олександра Яновська виклали у спільній окремій думці.

«Велика Палата, визнаючи, що на усунення перешкод у користуванні правом власності позивач міг розраховувати у кримінальному провадженні, вказує на три способи реалізації такого права. Однак не усі з них є ефективними у розглядуваній ситуації», - вважають судді.

Зокрема, мова йде про п.1 ч.1 ст.303 КПК 2012 року, якою визначено, що предметом оскарження є бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Однак, на думку Н.Антонюк, С.Бакуліної, О.Кібенко, Л.Лобойка, Л.Рогач та О.Яновської, жодна з обставин предмету оскарження не є дотичною до ситуації, що склалася з автомобілем позивача, оскільки він не ставив питання про невнесення відомостей до ЄРДР, його транспортний засіб тимчасово не вилучався, і про нездійснення будь-яких процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити щодо належного позивачеві транспортного засобу, також не йдеться.

«Єдиним ефективним з трьох визначених Великою Палатою способів захисту позивачем його права власності є звернення до слідчого судді в порядку ст.174 КПК 2012 року з клопотанням про скасування арешту майна. Але не в порядку абзацу першого частини першої цієї статті, згідно з яким до слідчого судді має право звернутися інший власник або володілець майна, який не був присутнім при розгляді питання про арешт майна, як вказано в постанові від 17 жовтня 2018 року (за умов дії КПК 1960 року присутність власника або володільця майна при розгляді цього питання не передбачалася), а в порядку абзацу другого частини першої статті.

Цією нормою встановлено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Саме на необґрунтованість (безпідставність) арешту транспортного засобу (накладення заборони на проведення з ним реєстраційних операцій) посилається позивач в цивільному позові», — зазначено в окремій думці.

Нагадаємо також, що судді Великої Палати ВС Наталя Антонюк та Олександр Прокопенко висловили окрему думку стосовно біометричних паспортів, у якій підкреслили, що небажання виконувати законодавчі приписи не може вважатись переконливим аргументом протиправності дій органу державної влади.

«Судово-юридична газета» також повідомляла, що Велика Палата Верховного Суду відступила від власних висновків у спорі щодо юрисдикції.