Кризис ? не повод для расторжения договора

Рассмотрим на примере две схожие ситуации, в которых речь идет о досрочном расторжении договора аренды в связи с изменением существенных условий, на которых они заключались. В первой ситуации (постановление ВСУ от 21.02.11) существенные условия оказались несущественными, и договор не был расторгнут. Во второй (постановление ВСУ от 17.06.08) с точностью до наоборот – договор аренды государственного имущества в результате изменения его статуса был досрочно расторгнут.

В 2009 г. Банк подал иск к ООО о досрочном расторжении договора аренды, который был заключен в 2005 г. Ответчик подал встречное исковое заявление, в котором просил взыскать с Истца по первичному иску сумму задолженности, а также об обязательстве вернуть ключи от помещения и подписать соответствующий акт. Банк мотивировал исковое заявление тем, что расторжение спорного договора аренды возможно в судебном порядке на основании ст. 652 ГК Украины, поскольку имеются все условия, при которых спорный договор аренды может быть расторгнут. Ответчик считал, что договор расторгнут в порядке ст. 782 ГК Украины, предусматривающей право наймодателя отказаться от договора в случае невнесения нанимателем платы.

Хозяйственный суд также счел, что договор был расторгнут в порядке ст. 782 ГКУ, а посему прекратил производство по делу в части исковых требований. Встречный иск удовлетворил частично, взыскал с Банка в пользу ООО задолженность, а также обязал Банк вернуть помещение и ключи от него. Апелляционный суд отменил решение хозяйственного суда и принял новое решение, которым удовлетворил требования по первичному иску. В удовлетворении встречного иска отказал. ВХСУ решение апелляционного суда оставил в силе. ВСУ с таким ходом событий не согласился.

По мнению ВСУ, в основу постановления апелляционного и кассационного судов лег ошибочный вывод о наличии у истца (Банка) одновременно четырех условий, определенных ч. 2 ст. 652 ГК Украины для досрочного расторжения договора аренды, а именно: 1) в момент заключения договора стороны исходили из того, что такое изменение обстоятельств не наступит; 2) изменение обстоятельств обусловлено причинами, которые заинтересованная сторона не могла устранить после их возникновения при всей заботливости и осмотрительности, которые от нее требовались; 3) выполнение договора нарушило бы соотношение имущественных интересов сторон и лишило бы заинтересованную сторону того, на что она рассчитывала при заключении договора; 4) из сути договора или обычаев делового оборота не вытекает, что риск изменения обстоятельств несет заинтересованная сторона.

То есть закон связывает возможность расторжения договора не с наличием существенного изменения обстоятельств, а с наличием четырех условий, определенных вышеуказанной нормой, при существенном изменении обстоятельств. Указывая, что в связи с финансовым кризисом исполнение спорного договора аренды сторонами привело к нарушению их имущественных интересов, лишило Банк, который был заинтересован в заключении этого договора, того, на что он рассчитывал, и указывая о наличии одновременно четырех условий для расторжения спорного договора, апелляционный хозяйственный суд не привел доказательств в понимании ст. 33 ХПК Украины, подтверждающих эти обстоятельства и определенные законом условия. Вместе с тем, хозяйственным судом первой инстанции не установлены обстоятельства, подтверждающие одновременное наличие четырех условий для расторжения спорного договора, определенные ч. 2 ст. 652 ГК Украины. Таким образом, апелляционный хозяйственный суд, с заключением которого согласился суд кассационной инстанции, не имел оснований для применения ст. 652 ГК Украины при расторжении спорного договора аренды.

Вторая ситуация несколько отличается своими правовыми последствиями. Итак, региональное отделение ФГИ Украины подало исковое заявление в хозсуд к ООО, в котором просило расторгнуть заключенный с ответчиком в 2003 г. договор аренды и обязать вернуть балансодержателю спорное помещение. Истец в обосновании исковых требований ссылался на существенное изменение обстоятельств, которыми стороны руководствовались при заключении указанного договора, вследствие чего он подлежит расторжению на основании ст. 652 ГК Украины. Решением хозсуда, оставленным без изменения апелляционным судом, иск был удовлетворен. ВХСУ своим постановлением отменил это решение, а дело направил в суд первой инстанции на новое рассмотрение. Истец подал кассационную жалобу в ВСУ, который счел, что она подлежит частичному удовлетворению.

ВХСУ, отменяя решения нижестоящих судов, в основном руководствовался тем, что истцом не доказано, а судами низших инстанций не установлено, что изменение статуса объекта аренды вследствие его передачи на баланс Главного финуправления Донецкой облгосадминистрации приводит к нарушению соотношения имущественных интересов сторон. А значит, у истца нет оснований для расторжения договора аренды на основании ст. 652 ГК, то есть отсутствуют существенные обстоятельства и договор не может быть расторгнут в судебном порядке по требованию одной из сторон. Судами первой и апелляционной инстанции было правомерно установлено, что спорное помещение было передано с баланса одного министерства на баланс другого без изменения статуса государственного собственности. Но при этом переданное здание обрело статус общегосударственного значения. А согласно ч. 2 ст. 4 ЗУ «Об аренде государственного и коммунального имущества», не могут быть объектами аренды в частности объекты государственной собственности, которые имеют общегосударственное значение. Следовательно, отменяя законные и обоснованные решения, Высший хозяйственный суд Украины допустил неправильное применение норм материального права, в связи с чем обжалуемое постановление подлежит отмене. Таким образом, изменение статуса объекта аренды государственной собственности на статус государственной собственности общегосударственного значения является существенным условием в понимании ст. 652 ГК и является основанием для досрочного расторжения договора в судебном порядке.

Обзор судебной практики подготовил

Егор Желтухин,

«Судебно-юридическая газета»

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ВИТЯГ)

21 лютого 2011 року                                  м. Київ

Частиною першою ст. 652 ЦК України, на підставі якої пред’явлено даний позов, передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Частиною другою ст. 652 ЦК України встановлено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, –  змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Отже, закон пов’язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Вказуючи, що у зв’язку з фінансовою кризою, виконання спірного договору оренди сторонами призвело до порушення їхніх майнових інтересів, позбавило Банк, який був заінтересований в укладенні даного договору, того, на що він розраховував, та зазначаючи про наявність одночасно чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, апеляційний господарський суд, не навів доказів у розумінні ст. 33 ГПК України, які б підтверджували дані обставини та визначені законом умови. Разом з тим, господарським судом першої інстанції обставин, які б підтверджували одночасну наявність чотирьох умов для розірвання спірного договору, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, не встановлено. Таким чином, апеляційний господарський суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, не мав підстав для застосування ст. 652 ЦК України при розірванні спірного договору оренди.

Аналогічну правову позицію про те, що підстав для розірвання спірного договору оренди немає, якщо заінтересована сторона не довела одночасну наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, викладено в постанові Вищого господарського суду України від 20 січня 2010 року у справі ?34/254. Враховуючи викладене, постанова Вищого господарського суду України від 9 листопада 2010 року у справі ?9/219-09 підлягає скасуванню як незаконна і необґрунтована, а справа направленню на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ (ВИТЯГ)

Постанова від 17 червня 2008 року

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не можуть бути об'єктами оренди зокрема об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна". За частиною 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, судами першої та апеляційної інстанцій на підставі зібраних та належно оцінених доказів було обґрунтованого встановлено, що під час передачі спірних приміщень зі сфери управління Міністерства палива та енергетики України до сфери управління Міністерства фінансів України (без зміни державної форми власності) та подальшої передачі їх на баланс Головного управління Донецької обласної державної адміністрації статус вказаного майна - об'єкту оренди - було змінено з нежитлових приміщень, що не увійшли до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Донецькшахтобуд", на об'єкт державної власності, що має загальнодержавне значення.

За таких обставин вищезазначені суди дійшли правильного висновку про те, що дане нерухоме майно не може бути об'єктом оренди згідно з вимогами частини 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а відтак спірний договір підлягає розірванню на підставі статті 652 ЦК України.