Заява голови Ради суддів України Петра Пилипчука. 15 червня 2010 року. м. Київ

На минулому тижні на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднено заяву його прес-служби від 7 червня 2010 року, в якій стверджується, що президія Вищого господарського суду України звинуватила мене, як голову Ради суддів України, в тому, що я дезінформував членів Робочої групи з питань судової реформи стосовно змісту Заяви VIII позачергового з'їзду суддів України від 7 грудня 2007 року "Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні".

У заяві стверджується, що начебто я та Голова Верховного Суду України Онопенко В.В. на VIII позачерговому з'їзді суддів України 7 грудня 2007 року вносили пропозиції щодо недоцільності існування спеціалізованих судів в Україні, що такі пропозиції не були підтримані делегатами з'їзду, але в Заяві з'їзду цю позицію мною було перекручено, внаслідок чого у ній міститься положення про необхідність ліквідації спеціалізованих судів.

Текст заяви прес-служби Вищого господарського суду України від 7 червня 2010 року було оприлюднено в багатьох юридичних виданнях.

У зв'язку з цим вважаю своїм обов'язком заявити про наступне.

Зазначені твердження, висловлені президією Вищого господарського суду України, є неправдивими.

Лейтмотивом VIII позачергового з'їзду суддів України, який проходив у два етапи (26 червня і 7 грудня 2007 року), було саме об'єднання зусиль суддів усіх судів (у тому числі спеціалізованих) з метою протидії системному втручанню в судову діяльність, посяганням на самостійність судової влади та основні засади її здійснення. На з'їзді також обговорювалися питання про неприйнятність тих законодавчих ініціатив, які могли призвести до погіршення функціонування судової влади, руйнування судової системи в цілому або її окремих частин через послаблення дії принципу єдності судової влади, віддалення громадян від правосуддя, неадекватного збільшення фінансових витрат на утримання судів.

У Заяві з'їзду "Про концептуальні засади подальшого здійснення судової реформи в Україні" було висловлено бачення суддів щодо шляхів і засобів здійснення реформи.

Пропозиції щодо недоцільності існування спеціалізованих судів в Україні на розгляд з'їзду не вносилися і не обговорювалися.

Одне із положень проекту Заяви, підготовленого відповідною робочою групою, було викладено так: "Зокрема, шляхом внесення змін до Конституції України необхідно: ... усунути нечіткості й суперечності окремих її положень щодо побудови і функціонування судової системи, чітко визначити організацію системи судів (зокрема, судді вважають доцільним побудувати в державі триланкову систему загальних судів, до якої входили б суди першої інстанції, апеляційні суди і Верховний Суд України як суд касаційної інстанції; відповідно з Конституції України потрібно вилучити положення про вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів) та органів, що забезпечують функціонування судової влади".

Обґрунтовуючи доцільність таких положень, я, як доповідач із цього питання, заявив:

"Існуюча система судів загальної юрисдикції, без сумніву, потребує вдосконалення з метою реалізації засад судочинства, визначених Конституцією України, міжнародних зобов'язань України щодо забезпечення права кожної особи на захист компетентним і неупередженим судом, а також: з метою наближення правосуддя до громадян.

Для забезпечення права особи на розгляд справи в розумний строк, а також: інших прав, гарантованих статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, доцільно побудувати таку систему загальних судів, яка б повністю відповідала потребам суспільства, була б оптимальною і не була б надмірно дорогою для платника податків.

На моє переконання, більшість судоустрійних питань має вирішуватися не в Конституції, а законодавством. Це давало б можливість Верховній Раді оперативно реагувати на зміни, які відбуваються у суспільстві. Наприклад, конституційні положення про те, що вищі суди є вищими органами спеціалізованих судів, не дозволяє створити спеціалізовані суди тільки на рівні місцевих судів (наприклад, ювенальні чи сімейні суди могли б створюватися лише на рівні судів першої інстанції). Якщо тільки ми створимо такі суди на рівні першої інстанції, відразу ж відповідно до Конституції України треба створювати відповідні апеляційні та вищі суди, що не завжди потрібно, але завжди надмірно дорого. Проблему можна було б вирішити шляхом вилучення з Конституції України положення про вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів".

Таким чином, у своєму виступі на з'їзді я пропонував порушити питання про внесення таких змін до Конституції та законів України, які б дозволили парламенту оперативно шляхом внесення змін до законодавства вирішувати питання про створення нових (крім господарських і адміністративних) спеціалізованих судів.

Однак, пропозиція стосовно необхідності вилучити з Конституції України положення про вищі суди як вищі судові органи спеціалізованих судів не сприймалася представниками господарських судів, які вважали, що вона спрямована на ліквідацію спеціалізованих судів.

У зв'язку з цим я надав ще раз такий коментар (цитую протокол з'їзду): "У моєму виступі і в проекті рішення з’їзду йде мова не про ліквідацію існуючих спеціалізованих судів, а про виключення із Конституції України положення про вищі суди. Справа в тому, що ця конституційна норма перешкоджає в подальшому створювати нові спеціалізовані суди. Наприклад, є суспільна потреба створити ювенальні суди. Але вони потрібні лише на районному рівні, на рівні судів першої інстанції. Проте чинна Конституція в разі створення таких судів на рівні району вимагатиме створення ювенальних судів апеляційних, вищих, відповідної палати у Верховному Суді. Це обтяжливо для держави і нерозумно. Саме на ліквідацію цієї нерозумності і спрямовано мою пропозицію".

Однак редакційна комісія з'їзду, до складу якої входили і представники господарських судів, запропонувала із тексту Заяви виключити зазначену спірну тезу, що й було зроблено.

Положення ж про те, що "судді вважають доцільним побудувати в державі триланкову систему загальних судів, до якої входили б суди першої інстанції, апеляційні суди і Верховний Суд України як суд касаційної інстанції" на з'їзді критиці не піддавалося, зауваження чи пропозиції щодо нього до редакційної комісії не надходили.

За рекомендацією редакційної комісії зміст Заяви з цим положенням було затверджено. При голосуванні лише один делегат з'їзду утримався, інші ж делегати (усього в роботі з'їзду брало участь 333 делегати, в тому числі 54 делегати від суддів господарських судів) своїми голосами затвердили текст вказаної Заяви.

Положення, стосовно якого прийняла згадане рішення президія Вищого господарського суду України, звучить так:

"Зокрема, шляхом внесення змін до Конституції України необхідно ... усунути нечіткість формулювань та розбіжність між окремими положеннями Конституції України щодо побудови і функціонування судової системи, чітко визначити організацію системи судів (зокрема, судді вважають доцільним побудувати в державі триланкову систему загальних судів, до якої входили б суди першої інстанції, апеляційні суди і Верховний Суд України як суд касаційної інстанції) та органів, що забезпечують функціонування судової влади".

Жодного слова про необхідність чи доцільність ліквідації спеціалізованих судів у цьому тексті немає. Йдеться про необхідність оптимізувати судову систему, уніфікувати судові процедури та побудувати в державі триланкову систему загальних (у тому числі спеціалізованих) судів.

У кінці 2007 - на початку 2008 року Заяву і мою доповідь було оприлюднено в засобах масової інформації (зокрема, у Віснику Верховного Суду України, 2007, ?12, стор. 10, 16-17). Заяву було надіслано Президенту України, Голові Верховної Ради України, Прем'єр-міністру України, Голові

національної комісії із зміцнення демократії та утвердження верховенства права. Після цього текст заяви неодноразово надавався посадовим особам, які мали причетність до напрацювання концептуальних положень судової реформи. Саме цю Заяву і було в березні 2010 року надано мною, як головою Ради суддів України, Робочій групі з питань судової реформи, утвореній Президентом України Януковичем В.Ф.

Варто відзначити, що за три роки шість місяців, які пройшли з часу проведення з'їзду, жоден делегат з'їзду не поставив під сумнів відповідність тексту Заяви волевиявленню делегатів.

Таким чином, саме президія ВГСУ вдалася до дезінформації суспільства і членів Робочої групи з питань судової реформи. Вважаю, що перекручення і спотворення фактів, до яких вдалася президія Вищого господарського суду України, зумовлено бажанням дискредитувати не тільки мене, як головуючого на з'їзді, але й усіх делегатів з'їзду, а також увести в оману суспільство і членів Робочої групи з питань судової реформи.

Голова Ради суддів України                                                     П.П. Пилипчук